Симон Болівар і панамський конгрес. Продовження.
Болівар мислив переважно категоріями колишньої Іспанської Америки і завдання її організації бачив як в усуненні безпосередньої загрози, так і в розвитку політичного курсу на майбутнє, що включає співпрацю зі Сполученими Штатами і встановлення збалансованих відносин між країнами Латинської Америки в цілому і рештою світу.
Лише два роки по тому, коли військова перемога стала повною і незалежність була проголошена на всій території колишньої Метискої імперії, Болівар зміг знову висунути свою пропозицію.
Цей крок він зробив напередодні битви при Аякучо, звернувшись з Ліми з посланням до інших урядів, в якому запрошував їх взяти, нарешті участь в конгресі в Панамі, скликання якого він так наполегливо домагався.
У своїх невпинних зусиллях створити вільну Америку Болівар керувався трьома головними ідеями. Перша полягала в створенні тісної, єдиної в своїх політичних діях конфедерації з більшості країн, що виникли на уламках Іспанської імперії, і скріпленої спільністю історії, мови та культури.
Друга ідея, що доповнює й розвиває першу, полягала в тому, щоб підготувати проект пакту про взаємодопомогу і співпрацю між всіма американськими державами, включаючи країни, відмінні за мовою і походженням, такі, як Сполучені Штати, Бразилія і Гаїті.
Третя і остання ідея, більш всеосяжна і велична за задумом, полягала в створенні «високого конгресу» всіх урядів світу для «розгляду і обговорення найважливіших питань миру і війни».
Болівар, володіючи широкими поглядами, прагнув розглядати долю свого народу згідно зі світовою політикою, її перспективами і тенденціями. З огляду на міць Старого Світу, слід створювати більш сильні політичні об’єднання, подібні до тих, що створили англійські поселенці на Півночі; в той же час слід рахуватися з наявністю ситуацій та питань, що становлять спільний інтерес як для американських країн, так і для країн і груп країн «в іншому світі».
Отже, в пошуках шляхів забезпечення миру Болівар малював у своїй уяві новий міжнародний порядок і нову рівновагу сил між континентами, засновані на законі і справедливості. Це зробило його видатним передвісником правових і політичних рухів, що виникають в сучасному світі.
Він передбачав необхідність, як він часто говорив, в «збалансуванні всесвіту» – то, що ми сьогодні називаємо перебудовою міжнародних відносин. Він відзначав, що країни Латинської Америки, які отримали нещодавно незалежність не зможуть повною мірою зберегти свободу і скористатися її перевагами, якщо вони не будуть діяти через різноманітні форми міцно згуртованої конфедерації. Коли він отримав можливість діяти, він скликав конгрес в Панамі в спробі здійснити на ділі проект, який міг до того здаватися лише ідеалістичною мрією.
На конгрес в Панамі були запрошені такі країни: Колумбія (в яку в той час входили сучасні Венесуела, Колумбія і Еквадор); Мексика; Центральна Америка (що включала Коста-Ріку, Гватемалу, Гондурас, Нікарагуа та Сальвадор); Перу; сучасна Болівія; Чилі; Аргентина; Бразилія, Сполучені Штати. З різних причин Сполучені Штати, Бразилія, Аргентина, Болівія і Чилі не змогли бути присутніми, хоча прийняли запрошення.
Ця надзвичайна нарада відбулася, нарешті, в Панама-Сіті 26 червня 1826 року. В інструкціях перуанської делегації, продиктованих самим Боліваром, були викладені наступні основні цілі конгресу.
Створення постійної конфедерації, спілки або ліги, що діє, в умовах миру і війни, проти будь-якої країни, яка намагається підпорядкувати собі Америку частково або повністю. Взаємні гарантії незалежності, свободи і територіальної цілісності. Укладати союзи з іноземними державами лише при наявності обопільної згоди. Обов’язково виносити всі конфлікти на розгляд постійного Конгресу, не вдаючись до війни. Заборона работоргівлі і створення об’єднаних збройних сил. І нарешті, засудження воєн і політики завоювань у відносинах, що складаються між народами і урядами.
Намір Болівара був створити організацію, яка була б достатньо сильною і незалежною, щоб впливати на місцеві сепаратистські рухи. Він мав на увазі не тільки постійний представницький орган, здатний взяти на себе цю важливу функцію, а й створення постійної армії, яка не знаходиться в прямому підпорядкуванні якої-небудь одної держави. Цей принцип схвалили, і було прийняли рішення створити постійні збройні сили чисельністю 60 тис. чоловік і союзний воєнно-морський флот на внески від держав – членів організації.
Вперше в історії була б створена така конфедерація, яка ставила б за мету сприяти об’єднанню вільних держав на основі миру і прогресу, а не шляхом військових перемог.
І, тим не менше, прагнення Болівара цим не обмежувалися. Люди з вузьким, обмеженим кругозором, яких турбували справи лише сьогоднішнього дня, не могли схвалити цей далекоглядний, новаторський проект і тому висували всілякі застереження і обмеження, які значно спотворили істинний характер цього благородного задуму. Можливо, проект просто випередив свій час.
Автор: Услар-П’єтра