Анаксімандр – мудрець, який кинув землю в небо. Продовження.
Анаксімандр був прекрасним астрономом, тому виникає здивоване запитання: чому він не став вдосконалювати схему Фалеса (таку просту і природну!), а віддав перевагу якійсь сумбурній фантазії з вогняними обручами, отворами і заслінками? Чому знехтував єдиним реальним фактом – сонячне затемнення буває тільки в новолуння? Начебто так легко: додай до теорії вчителя пару ідей, поясни цим місячне затемнення (куди більш часте, а тому більш важливе для практики пророкувань, ніж сонячне), і ніяких обручів не треба. Але це нам не треба, Анаксімандру ж були потрібні саме обручі. Світ Фалеса був незмінний, учень же його зважився міркувати про походження світу, тобто дати першу наукову космогонію.
Як же зробити це при повній відсутності фізики? Але й таке питання має сенс тільки для нас: ніхто ніколи не відчував відсутності науки, якої ще немає. І Анаксімандр сміливо взявся будувати космогонію, користуючись лише побутовим досвідом. То був досвід спостереження обертань і вихорів.
Про це ясно написав Аристотель у своєму творі “Про небо”: “Вихровий рух, завдяки якому її [Землі] частини зібралися в центр [космосу] … всі вважають причиною, ґрунтуючись на [спостереженні вихорів], що відбуваються в рідинах і в повітрі : у них більші і важчі тіла завжди спрямовуються до центру вихору “; на думку таких філософів, “це і пояснює, чому Земля зібралася в центр, а причину того, що вона залишається на місці, їм доводиться шукати”. І згадав думку Анаксімандра: “Тому, що поміщено в центрі і рівновіддаленно від усіх крайніх точок, нітрохи не більше надолужити рух вгору, ніж вниз або в бічні сторони. Але одночасно рухатися в протилежних напрямках неможливо, тому воно з потреби має спочивати”.
Після цього роз’яснення легко зрозуміти космогонічну картину Анаксімандра. Найкраще її виклав історик -І століття Діодор Сицилійський: “При первісному утворенні всього земля і небо мали єдиний вигляд, оскільки єство їх було змішано. Потім, після того як тіла [елементи] відділилися одне від іншого, космос сприйняв весь нині видимий нами устрій”. Інший фрагмент (з пізнішого коментатора), що викладає ідею Анаксімандра, говорить: “При виникненні цього космосу з вічного виділилося щось чревате гарячим і холодним, а потім сфера полум’я обросла навколо аера [холодного туману], що оточує Землю немов кора навколо дерева. Коли ж вона відірвалася і була укладена всередину деяких кіл, виникли Сонце, Місяць і зірки”.
Ось навіщо Анаксімандру вогняні обручі: так він пояснював, звідки в світилах взявся вогонь. Все це виглядало тоді нітрохи не менш науково, ніж наші концепції виглядають для нас. І Анаксімандр сміливо йшов далі. Знову дамо слово Діодору: “При цьому повітря придбало безперервний рух, причому огниста частина його стікала в самі верхні місця, оскільки подібній природі властиво спрямовуватися вгору (з цієї причини Сонце та інші безлічі світил були залучені в загальний вихор), а мулиста каламутна частина. .. осіла в одне і те ж місце в силу тяжіння. Безперервно обертаючись навколо своєї осі і збиваючись в грудку, вона справила з рідких частинок море, а з більш твердих – землю”.
По-моєму, дивовижно. Нітрохи не гірше тих космогоній XVII-ХVIII століть, з яких ведуть початок небулярні, тобто туманностні космогонічні теорії наших днів. Правда, вихор не може народитися з різноспрямованих рухів частинок: обертання має бути привнесено ззовні або бути початковим (так свідчить наша механіка, точніше – закон збереження моменту кількості руху). Але згадаємо, точно так само (з хаотичних рухів) виводив первинне обертання Сонячної системи Іммануїл Кант в 1755 році, коли механіка вже існувала. І ніхто не відмовляє йому через цю явну помилку в званні батька космогонії.
Однак повернемося до Діодора: “Коли ж засяяв вогонь Сонця, земля спершу затверділа, а потім, оскільки від нагрівання поверхня її забродила… виникли гнилизни, вкриті тонкими оболонками, що й тепер ще спостерігаються в топях і болотистих місцях … Як тільки вологі речовини стали живородитися від нагрівання зазначеним чином, вони почали ночами отримувати їжу з туману, .. а вдень тверднути від жару. Нарешті, коли утробні зародки, що виношуються в міхурах, зросли до зрілого стану, обпалені оболонки розтріснулися, і з’явилися всілякі породи тварин”.
Як мовиться, немає слів. Перший фізик виявився і першим еволюціоністом, причому його еволюціонізм – наскрізний, від космосу до тварин. Але Анаксімандр йшов ще далі. Ось перше свідчення: “На думку Анаксімандра Мілетського, з нагрітої води із землею виникли чи то риби, чи то надзвичайно схожі на риб тварини; в них склалися люди, причому дитинчата утримувалися всередині аж до зрілості: лише тоді ті [утроби риб] лопнули, і чоловіки і жінки, вже здатні прогодувати себе, вийшли назовні”.
А ось – друга: “Ще він каже, що спочатку людина народилася від тварин іншого виду, ґрунтуючись на тому, що інші тварини скоро починають годуватися самостійно і лише одна людина потребує довготривалого піклування, тому вона на початку ні за що б не вижила”.
Зверніть увагу на ці слова: перший еволюціоніст, здається, уникнув пастки, в яку потім потрапляли ледь не всі протягом двох тисяч років, – він зрозумів, що не можна вважати, що сучасних риб нащадками наземних істот. Ось з кого треба б починати історію еволюційної ідеї!
Далі буде.
Автор: Юрій Чайковський.