Чудова маркіза де Помпадур
Як каже гарна народна приказка – «чоловік всьому голова, але жінка – шия». І справді, історії відомо чимало прикладів, коли жінки, яко справжні шиї крутили туди-сюди головами своїх здавалося б таких могутніх чоловіків: царів, королів, президентів, самі при цьому частенько залишаючись в тіні і не виходячи із куліс театру на сцену володарювання. Але ж ми то знаємо, хто справді заправляє балом. Так, наприклад, Францією другої половини 18-го століття протягом царювання харизматичного короля Людовика XV, фактично керувала жінка, вона – це чудова та незрівняна маркіза де Помпадур, офіційна фаворитка (а по простому – коханка) французького короля.
Бог наділив цю незвичайну жінку, окрім жіночої вроди, багатьма талантами, надзвичайно гострим розумом, тонкою розвиненою інтуїцією та великим мистецтвом зваблювання нас – чоловіків (особливо, що стосується психології відносин між чоловіком та жінкою, тут маркіза була просто геніальним знавцем).
Справжнє ім’я цієї жінки – Жанна-Антуанета Пуассон, народилася вона у 1721 році в сім’ї паризьких фінансистів. До слова професія фінансиста у ті часи не була такою престижною як в наш час, і фактично за походженням наша героїня належала до третього (і найнижчого) класу тодішнього французького суспільства (до першого належало дворянство, до другого – духовенство, до третього – всі решта).
Батько дівчинки, Франсуа Пуассон, спекулюючи на чорному ринку, після невдалих операцій розорився та був вимушений рятуватися втечею від своїх кредиторів. Відтак сім’я майбутньої маркізи опинилась у вельми скрутному становищі. Але їм пощастило, мати Жанни-Антуанети знайшла для себе нового чоловіка, а для дівчинки нового батька, чи як то кажуть – вітчима, яким став заможний французький юрист Ленорман де Трумен. Його стараннями юна Жанна-Антуанета отримала гарну освіту, дівчинка була старанною та здібною ученицею, чудово розбиралась в музиці, вміла малювати, володіла вишуканим смаком, але перш за все вона була неперевершеною акторкою, з задоволенням та пристрастю граючи на сцені, майстерно перевтілюючись у різноманітних персонажів, тонко відчуваючи та передаючи їх душевний стан.
І ось наша героїня вже не дівчинка, а гарна дівчина як то кажуть «на виданні», сам час підшукати для неї достойну партію, якогось бажано багатого і шляхетного чоловіка. Цю більш ніж важливу справу взяв на себе прийомний батько, видавши поки ще не маркізу за свого власного племінника Шарля Гійома, небідного власника маєтку Етіоль поблизу Парижа. Та сімейне життя в них складалося не дуже радісно, чоловік маркізи, кажуть, любив пиячити, але найбільша трагедія сталась через три роки сімейного життя – коли в Жанни-Антуанети народилась донечка (її назвали Олександриною), вона прожила всього лишень два місяці. Всі подальші роди теж не складались успішно. Та й життя з чоловіком-п’яницею (тим більше бездітне життя) очевидно зовсім не входило в плани розумної, гарної та освіченої жінки. І дуже скоро в її прекрасній голівці народились дуже «скромні» амбіції – звабити, ні багато ні мало, а самого короля Франції.
Але не думайте, що королі отак просто падають до ніг всяких амбітних та вродливих панянок (нехай до того ще й розумних). Й сам процес зваблення схожий до мистецтва та передбачає не аби які таланти самої жінки-спокусниці. До процесу зваблення наша героїня підготувалася ґрунтовно, для початку вона активно збирає інформацію і водночас поринаючи у світський світ, вивчає та аналізує поведінку і смаки короля, аналізує й принади його поточної фаворитки герцогині де Шатори, намагаючись зрозуміти чим саме вона полонила серце правителя Франції. Водночас збирає інформацію про маршрути королівських полювань (король Людовик XV був пристрасним мисливцем) намагаючись якби «випадково» зустрітись з його величністю.
Та перші спроби виявилися невдалими, познайомитись з королем було не так просто, тим більше його тодішня фаворитка-коханка герцогиня де Шатора ревно оберігала королівські покої від своїх ймовірних конкуренток. Однак доля розпорядилась інакше, через якийсь час де Шатора важко захворіла і невдовзі померла, офіційною причиною смерті була названа гнила гарячка, хоча й є версія начебто Шатора була отруєна – при дворі короля плелись свої таємні інтриги, а отрута була вельми ефективним засобом, щоб позбутись непотрібних людей. Засмучений король аби розважитись (та водночас знайти нову фаворитку) скликає грандіозний бал, на який можуть прийти всі жінки, незалежно від соціального статусу, походження та інших умовностей.
А тепер уявіть, Версаль, атакований армією прекрасних жінок із різних куточків французького королівства, бал, грає музика, дами й кавалери у вишуканих костюмах танцюють елегантні па. Всі в масках, серед присутніх йде чутка – «король в масці тисового дерева». Жанна-Антуанета ж являється в прекрасному костюмі богині полювання Діани (зауважте, Людовик XV завзятий мисливець) і навіть цим одразу звертає на себе увагу короля. Далі історія їхнього знайомства на балу чимось нагадує історію з всім добре відомої казки про Попелюшку. Танцюючи та мило спілкуючись з королем (водночас проявляючи всі свої жіночі чари) наша героїня раптом згадує, що немов її карета ось-ось перетвориться на тикву, вона несподівано зникає з балу. Король збентежений і в щоб не стало прагне розшукати чарівну незнайомку. Врешті через три дні йому це вдається, стріла Амура в мить увійшла у серце короля, а Жанна-Антуанета стає новою офіційною фавориткою короля Франції.
Дуже скоро тепер вже справжня маркіза де Помпадур (це ім’я вона взяла собі перебуваючи при дворі) завдяки своєму розуму, геніальній інтуїції, тонкому знанню психології (вона досконало вміла передбачити поведінку короля в тих чи інших обставинах) стала не лишень королівською коханкою, але й особистим секретарем Людовика, самою довіреною людиною при дворі, посвяченою у всі державні секрети і таємниці. Зрештою, говорячи про характер самого Людовика XV, який хоч і був в силу походження королем, та державними справами займався не дуже охоче, куди більше йому подобалось ганяти лісами нещасних зайчиків і кабанчиків. Тож він охоче передав кермо правління державою своїй фаворитці – Маркізі де Помпадур, яка, судячи з усього, теж воліла влади. (Недарма історики 19-го століття називали Людовика підкаблучником, хоча насправді це не зовсім так).
Про правління маркізи де Помпадур є вельми суперечливі дані, одні сучасники хвалять її правління за вдалу зовнішню політику, стараннями маркізи укріпилось положення Франції на міжнародній арені, був підписаний військовий союз з Австрією та Росією (якими до слова теж правили жінки, Австрією – імператриця Марія Терезія, а Росією – цариця Єлизавета Петрівна). А коли почалася семилітня війна між Пруссією та Австрією, і Франція та Росія виступили на стороні своїх австрійських союзників, король Пруссії Фрідріх ІІ напівжартома говорив, що воює проти «трьох валькірій».
Також маркіза де Помпадур була великою покровителькою скандальних французьких філософів-вільнодумців, таких як Вольтер, Руссо, Дідро, при ній активно розвивались типографії, друкувались праці цих діячів філософської думки, активно розвивалась архітектура, мистецтво, театр. Загалом внесок політики маркізи де Помпадур у розвиток французької культури дуже великий. Вже не говорячи про те, що сама маркіза стала законодавицею тодішньої жіночої моди не лишень для Франції, але й для цілої Європи. Вона придумувала та вводила нові плаття, вишукані туалети, які вмить ставали популярними і панянки всіх без винятку європейських міст прагнули одягатись «по останній паризькій моді», так, створеній саме цією жінкою.
З другого боку критики маркізи дорікають їй саме марнотратством. Все таки де Помпадур була справжньою жінкою, певно знаєте анекдот: «Чи може жінка зробити чоловік мільйонером? Так, але тільки якщо він мільярдер». Тож хай вас не здивують величезні, просто таки астрономічні рахунки, які йшли тільки на утримання гардеробу маркізи, а ще окрім цього був цілий штат фрейлін, які прислуговували, теж із своїм немаленьким гардеробом, вишукані бали, театральні вистави, тощо. До речі, саме маркіза де Помпадур дала поштовх розвитку стилю рококо у мистецтві, зокрема в архітектурі.
Ось ця кімната зроблена в стилі рококо. Повертаючись до наших українських подій, то наш колишній український прокурор Пшонка теж був прихильником цього стилю, але замість рококо в нього вийшло бикоко.
А тепер знову повернемося до нашої маркізи. Життя її хоч і було сповнене розкоші та влади, однак не було легким. Як ми писали вище, при дворі французького короля (втім не тільки французького) завжди плелись якісь інтриги, постійно велась підкилимна боротьба, часто сповнена фальшивої улесливості, заздрості, а то й відвертої підлості. Різні політичні партії, міністри вели між собою боротьбу за владу, загалом політика (а особливо велика політика) – брудна річ, і займаючись нею неможливо залишитись чистим. Маркізі доводилось брати саму активну участь у політичному протистоянні, розгадувати і знешкоджувати інтриги проти себе, постійно «тримати лице» перед королем.
Так йшли роки, старість і вік почали брати своє, краса маркізи перестала бути такою квітучою як раніше, король же все більше почав заглядатись на прекрасних юних фрейлін. Щоб зробила звичайна жінка в такій ситуації? Певно, щоб влаштувала королю грандіозний скандал, почала допікати своїми ревнощами. Але маркіза була не звичайною жінкою, вона була надзвичайно мудрою і водночас хитрою дипломаткою та зробила дуже цікавий хід. Розуміючи, що своїми жіночими чарами (все-таки вік бере своє, от і зморшки під очима вже з’являються) не зможе втримати короля-сластолюбця, вона напрошується … сама підбирати йому юних коханок в королівське ложе. І що ви думаєте, це ще більше укріпило довіру короля до маркізи де Помпадур та зміцнило її позиції при дворі, відтепер їхні стосунки від палкого кохання перейшли просто у міцну дружбу (до слова відповідь на питання чи можлива дружба між чоловіком і жінкою, хоча чи булу це дружба?)
Маркіза де Помпадур прожила не довге життя, у віці 43 роки вона важко захворіла на туберкульоз (тоді ця хвороба була практично не виліковна) і померла у Версалі 15 квітня 1764 року. Її ж ім’я, справжньої правительки Франції, назавжди лишиться в історії.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.