Микола Чаушеску – як це було

Присвячується президенту України – Януковичу Віктору Федоровичу.

Хоча сумніваюся що сам український президент читає наш скромний історичний сайт, та може цей допис побачить хтось з його адміністрації? Хто зна… Лише хочу наголосити, що ми жодним чином не займаємось політикою, та не підтримуємо жодну з політичних сил, ми лишень вивчаємо історію – наше минуле. І вивчаючи минуле просто не можемо не помічати чисельних паралелей з сучасністю, як то кажуть: «історія весь час повторюється, бо ніхто її не слухає». Так от, був колись такий політик – Микола Чаушеску, який пройшов непростий шлях від простого чоботаря аж до диктатора. І завершився цей шлях тим, чим завершується всякий життєвий шлях всякого порядного диктатора – кулею в лоба.

Та на самому початку ніщо не знаменувало біди, народився Чаушеску у багатодітній сім’ї звичайного румунського робітника. Всього в них було аж 10 дітей, з яких Чаушеску був третім. Жили досить таки бідно, але незважаючи на всі труднощі батькові хлопця таки вдається дати йому початкову освіту у церковно-приходській школі. У віці 15 років юний Микола в пошуках кращої долі переїздить до Бухаресту, де влаштовується помічником чоботаря. Та грошей йому на життя все рівно не вистачає, тож наш герой не нехтує і звичайними грабунками, у вільний від роботи час, підробляючи кишеньковим злодієм (хтось теж наче б шапки свого часу крав)). І звісно невдовзі наш Микола цілком заслужено потрапляє за грати.

В цей же час він зі всім своїм юнацьким запалом захоплюється комуністичними ідеями, вельми популярними в середині минулого століття серед багатьох людей, і особливо вихідців з нижчих верств суспільства. Це ж так заманливо, забрати все в багатих, та роздати бідним, особливо коли ти сам бідний, чи не так? Тільки от, думаю багаті будуть проти, але то таке. В тодішній Румунії керував інший диктатор – суровий військовий чоловік Антонеску відомий своєю дружбою із гітлерівською Німеччиною. В силу цих обставин комуністів до другої світової війни в Румунії любили хіба що смаженими у власному соку. А звичним місцем їх перебування була в’язниця. Цікаво, що саме у в’язниці юний Чаушеску знайомиться зі всім головними ватажками румунського комуністичного руху, один з яких, такий собі пан (точніше товариш) Г. Георгіу-Деж, захоплений революційним запалом хлопця, робить його своїм протеже.

30-ті роки ХХ століття для Миколи летять бурхливо, він виходить з в’язниці, невдовзі знову у неї потрапляє, на цей раз вже за комуністичну агітацію, знову виходить і знову потрапляє. У перерві між відсидками він навіть встигає одружитися, його наречена Олена Петреску така ж палка комуністка, яка відіграє в його подальшій долі чимале значення.

Ось вже настала друга світова війна, в якій Румунія на початках була союзницею Гітлерівською Німеччини, а румунські солдати поруч з вермахтом, наприклад, брали участь у штурмі Одеси, захопленні Криму. Чаушеску весь цей період провів за гратами. І вже наближається 1944-рік, вже відгриміла кривава сталінградська битва, вже сотні розбитих німецьких тигрів валяються металобрухтом на Курській дузі, радянська армія невпинно йде у наступ, от вона вже на кордоні Румунії, от вже Румунія окупована радянськими військами, колишній диктатор Антонеску заарештований (та невдовзі розстріляний). Комуністи ж виходять на свободу, ба навіть більше, користуючись підтримкою радянських військ беруть владу у свої руки. Проголошується курс на будування «щасливого комуністичного майбутнього».

Владу фактично бере в свої руки покровитель Чаушеску – Георгіу-Деж, який користується підтримкою самого Сталіна. З цього моменту кар’єра Чаушеску теж летить стрімко вгору, ось він вже кандидат у члени політбюро Румунії, секретар ЦК РКП (румунської комуністичної партії). Врешті у 19 березня 1965 року від раку помирає старий комуніст Георгіу-Деж і вся влада зі всіма потрохами переходить більш ніж амбітному Чаушеску.

Спершу він стає головним секретарем партії (по аналогії з Радянським Союзом), але потім створює посаду президента, на якій і оголошує себе любимого пожиттєвим президентом соціалістичної Румунії. Режим Чаушеску чимось схожий на комунізм з ознаками націоналізму, з приходом до влади в Радянському Союзі товариша Хрушова та деякої лібералізації (відомої в історія як «відлига») відносини між Румунією та Совком стрімко погіршуються. Зате ведеться активна дружба з Мао-Цзедунівським Китаєм, Північною Кореєю. Чаушеску відверто захоплюється тамтешнім лідером Кім Ір Сеном (особливо культом його особистості). Північно-корейська ідеологія чучхе перекладається на румунську мову та активно пропагується серед румун.

В самого же Миколи Чаушеску як то кажуть «тихо шифером шурша едет крыша не спеша». Він починає страждати манією величі, себе любимого скромно називає «генієм Карпат», «першим персонажем всесвіту», або ж зовсім скромно – «геніальним керівником». В той же час Румунію накриває хвиля політичних репресій, проводиться чистка старих партійних функціонерів, на місце яких Чаушеску призначає своїх родичів та родичів своєї дружини. Фактично виходить таке кланове угрупування, «сім’я», яка повністю контролює владу в країні (нічого не нагадує). Дружина Чаушеску маючи освіти всього чотири класи – очолює академію наук Румунії (то хто тут проффесор?).

Терору зазнає і звичайне населення Румунії, створюється таємна поліція «Секуритатэ», численність якої сягає 70 тисяч чоловік. Вона слідкувала за політичною лояльністю простих людей, всі незадоволенні політикою «генія Карпат», якщо вони були відомими людьми – урочисто висилались з Румунії, якщо ж були невідомими – просто зникали безслідно.

Тим часом ситуація в економіці залишає бажати кращого, Румунія – одна з найбідніших країн в Європі, в магазинах постійний продуктовий дефіцит, щоб отримати якийсь особливо дефіцитний товар доводиться годинами стояти в чергах, все в кращих традиціях совку. В той час як Чаушеску та його сім’я розкошують у надцяти більш ніж розкішних маєтках, побудованих по території всієї Румуні. Пересувався з одного маєтку в інший диктатор на персональному вертольоті (теж нічого не нагадує?).

Але ось час потихеньку йде вперед і над Європою повіяв вітер змін, він же – Wind of changes, той самий Wind of changes, який заграла файна німецька рок-група Scorpions на руїнах Берлінської стіни. Одна за одною по всіх східній Європі падають комуністичні диктатури, у Польщі «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою виборює демократію, розпускаються комуністичні партії в Угорщині та поки ще Чехо-Словатчинні, Радянський Союз теж тріщить по швам, останній його керовнік Горбачов оголосив курс на перебудову, лібералізацію, гласність.

«Швидше Дунай потече назад, ніж відбудеться перебудова в Румунії», – сказав тоді Чаушеску з приводу перебудови. Він то думав і далі закручувати гайки в Румунії, зробити її ще одною Північною Кореєю, тільки в Європі. Та румунський народ теж почав пробуджуватись. Перші масові протести відбулись в містечку Тімішоара на кордоні з Угорщиною, де жило чимало етнічних мадяр. Приводом до заворушень став арешт таємною поліцією мадярського пастора Ласло Тепеша, знаного румунського дисидента. І невдовзі хвиля протестів охопила всю Румунію. Подальші події відбувались стрімко та невблаганно.

17 грудня 1989 року у Тімошоара були ведені війська, яким був наданий наказ стріляти по демонстрантам. Точна кількість загиблих невідома, але за словами очевидців – у місцевому крематорії були спалені тіла щонайменше 40 загиблих людей.

18 грудня – Чаушеску, як ні в чому не бувало їде з діловим візитом у Іран. Та вже 20 грудня йому доповідають, що протести незважаючи на всі силові подавлення не припиняються. В цей час вони вже охопили столицю Бухарест, зокрема протестувальники захопили будівлю комуністичної партії Румунії. Чаушеску перериває візит та повертається додому. Повернувшись в Бухарест він одразу виступив по радіо із зверненням, буцім то протестувальники – «лише група радикальних хуліганів, які провокують безпорядки»

20 грудня – Чаушеску доручає звести у Бухарест з лояльних регіонів людей на підтримку діючої влади, створити загони самооборони, так би мовити мобілізувати місцевих «тітушок».

21 грудня має відбутися начебто мітинг на підтримку «Генія Карпат», Чаушеску урочисто виходить на балкон, та люди замість схвальних гасел чомусь починають скандувати «зека геть!», «геть тирана!», «геть злочинців!», «геть комунізм!». Обурений Чаушеску вирішує ввести в країні надзвичайний стан. І це стало початком його кінця. Солдатам знову наданий наказ стріляти по демонстрантам, але вони відмовляються його виконувати та … переходять на сторону народу. Єдиним захисником режиму лишається та сама таємна поліція (привіт беркут). В Бухаресті тривають запеклі сутички. Солдати з демонстрантами захоплюють державний канал та оголошують про повалення злочинного режиму.

Чаушеску в паніці намагається втекти на своєму вертольоті, але військове керівництво, яке вже на той час теж перейшло на сторону повстання піднімає в небо винищувачі з метою збити вертоліт Чаушеску. Невдовзі попереджений пілот сідає просто в полі, та теж переходить на сторону протестуючих. Чаушеску разом зі своєю дружиною та кількома охоронцями намагається втекти на звичайній машині та у містечку Тирговіште він затриманий звичайними міліціонерами. Після того доставлений до тамтешньої військової частини і після недовгого польового суду розстріляний. Стрімкість з якою був винесений та виконаний вирок вражає. Очевидна сам Чаушеску не чекав такого швидкого перебігу подій. Як то кажуть: «куля в лоб, так куля в лоб». Так закінчив своє життя один з одіозніших європейських диктаторів ХХ століття.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом