Школа у середньовічній Європі

Невеличка напівтемна кімната з низькою стелею. Крізь вузькі вікна пробиваються рідкі сонячні промінчики. По центрі кімнати стоїть довгий стіл, а за столом сидять хлопчики самого різного віку. По їхньому одягу одразу можна зробити висновок – вони точно діти заможних батьків, бідняків тут явно немає. В центрі столу сидить священик, перед ним величезна рукописна книга, а поруч – різки (неодмінний атрибут тодішнього виховання). Священик монотонно бубнить молитви латинською мовою, діти слухняно повторюють за ним незрозумілі слова … Іде заняття в середньовічній школі.

Ще одним синонім до епохи відомої нам як «середні віки» – є «темні віки». І дійсно ця назва має під собою цілком реальну підставу, з падінням Римської імперії та закінченням античних часів по всій Західній Європі спостерігався значний культурний занепад. Вже племена вандалів (тепер ім’я цього племені стало прозивним) з варварською дикістю поруйнували культурні цінності, скульптури, витвори мистецтва залишені з кращих часів розквіту стародавнього Риму, вже натовп фанатичних християн спалив знамениту Олександрійську бібліотеку, скарбницю знань та мудрості античного світу, вже на руїнах старих величних храмів – лише звалища сміття, наступав так званий «темний вік», людство стрімко поринало у пітьму невігластва.

Цікаво, що чималу роль в цьому занепаді як не дивно відіграла і католицька церква, яка цілеспрямовано нищила античний культурний спадок, особливо пов’язаний із язичництвом. Так папа Григорій І спеціальною булою заборонив читання книжок античних авторів, та вивчення математики, оголосивши цю науку у зв’язках з магією. Якось цей борець з культурою навіть сказав «Невігластво – мати справжнього благочестя».

І дійсно, починаючи з V і аж по Х століття, невігластво цілковито панувало над Європою, грамотних людей практично не можливо було віднайти не те що серед простих людей, але й серед аристократів. Чимало шляхетних лицарів замість підпису ставили хрестик, та що там казати, коли навіть сам засновник французької держави, знаменитий король, а пізніше і імператор Карл Великий до кінця днів так і не навчився писати. Однак імператор, хоч і був безграмотним (очевидно лишень в силу тодішніх історичних обставин) все-таки явно жалкував про свою неосвіченість та доклав чималих зусиль для культурного відродження. У свій двір в Аахені він запросив небагатьох грамотних людей з усіх куточків безграмотної Європи. У спеціально створеній школі вчений монах Алкуїн з Британії навчав грамотності та основам наук дітей Карла Великого та й самого Карла. Почавши незадовго до смерті вивчати мистецтво письма імператор дбайливо зберігав під подушкою навощені дощечки та листи пергаменту, а у вільний час вправлявся в написанні букв.

Невдовзі товариство вчених та грамотних людей, яке зібралось під крилом Карла Великого по прикладу античності стало називатись академією. (Взагалі цим словом на честь давньогрецького героя Академа філософ Платон вперше назвав свою школу в Афінах). В останні роки життя вчитель Карла – Алкуїн, став абатом багатого монастиря святого Мартіна у місті Турі, де поміж іншим заснував школу, учні якої згодом стали відомими вчителями монастирських та церковних шкіл середньовічної Франції. А значний культурний підйом, який відбувся завдяки зусиллям Карла Великого та його подальших нащадків – Каролінгів в історії отримав назву – «Каролінгське відродження».

Головними центрами освіти та науки в ті часи були монастирі, а монастирські та згодом церковні школи стали першими навчальними закладами середньовіччя. Передусім вони готували приходських священиків, але з плином часу стали вчити грамотності (звісно за гроші, немалі гроші) і дітей багатих феодалів, чи заможних міщан. З часів античності християнська церква зберегла лише їй потрібні залишки давніх знань (наприклад, латинь), тим не менше в них продовжувалась культурна традиція, яка пов’язувала різні епохи.

Вчили тільки хлопчиків, для дівчаток освіта у середньовіччі була не те що закрита, а й просто небезпечна. Адже хто така розумна, освічена жінка по середньовічнім міркуванням? Правильно, відьма (та, що відає). А що робили з відьмами у середньовіччі ви мабуть знаєте…

Навчання велось на латинській мові та починалось із зубріння молитов та псалмів. Звісно з початку юні школярі нічого не розуміли з того, що вчать. Вже пізніше учнів знайомили з латинським алфавітом та вчили читати ті ж молитви по книзі. Частенько така книга була єдиною в школі, оскільки рукописні книги коштували дуже і дуже дорого, а до винайдення книгодрукування було ще не скоро. При читанні хлопці завчали найбільш часті слова та вирази, часто не особливо вникаючи у їхній зміст. В основному премудрість втолочувалась у голови середньовічних школярів за допомогою різок…

Коло трьох років йшло на навчання письму, спершу учні вправлялись на покритій воском дошці, а потім вчились писати гусиним пером на пергаменті (який у ті часи теж був дуже не дешевим). Окрім читання та писання вчились математиці, яка втім тоді зводилась до вміння зображати числа з допомогою пальців рук та вивченню таблички множення. Також школярі тренувались у церковному співі та знайомились з основами католицького віровчення. Та не дивлячись ні на що, більшість випускників середньовічних шкіл частенько проникались глибокою відразою на все життя до зубріння, чужої їм латині та лишали стіни школи напівграмотними людьми, вміючи лишень як-небудь читати та писати.