Чотириста відсотків везіння
Сонячним ранком 16 жовтня 1829 року шхуна «Мермейд» покидала Сіднейську бухту, тримаючи курс в затоку Кольє (західне узбережжя Австралії). На борту шхуни, не вважаючи її капітана Самуеля Нолброу, налічувалося двадцять один чоловік: вісімнадцять матросів і три пасажири. Три доби дув попутний вітер. А на четверту налетіли важкі хмари і щільно закрили небо. Величезні хвилі заливали ніс парусника, біснуючись навколо рульового, якому довелось прив’язати себе до щогли.
Звивиста протока Торреса, де знаходилась шхуна, з надлишком насичена небезпечними рифами. Капітан раніше за інших зрозумів, що чекає «Мермейд». За його наказом всі скупчились на палубі. І вчасно: хвиля підняла шхуну і понесла прямо на риф. Корабель розвалився на частини, як стиглий кавун від удару ножем.
Двадцять дві людини опинились в океані. У них був тільки один шанс на порятунок – скелястий пік, що виступав з води метрів за сто від місця корабельної аварії. І ось, коли настав похмурий ранок, на крихітному острівці, вчепившись, хто за що міг, сиділи мокрі, але живі – всі двадцять дві людини!
Три доби – холодні, сирі – провели бідолахи на голому кручі, поки їх не помітили з барки «Свіфтшуе», яка випадково проходила протокою. Врятовані раділи, вважаючи, що їм дуже пощастило. Вони не відали, що їх пригоди ще тільки починались…
П’ять днів все йшло чудово. Барк підходив до берегів Нової Гвінеї. Саме тут Свіфтшуе очікував крах. Корабель підхопило потужним плином, не зазначеним на картах, і розбило об прибережні камені пустельного берега. Команда, пасажири, у тому числі і весь екіпаж «Мермейд», покинули човен. І в цей раз ніхто не постраждав. Моряки бідували недовго – всього вісім годин. Їх виручила шхуна «Говернер Реді». І хоча на ній було тридцять два чоловіки своєї команди, потерпілих з обох кораблів таки вдалося розмістити.
Шхуна підняла вітрила і … через три години виникла пожежа. «Говернер Реді» битком була набита дошками, і вогонь швидко охопив весь корабель. Люди кинулись в тендітні шлюпки. Навколо них на сотні миль простягався відритий океан. Але «щасливчики» з «Мермейд», видно, принесли вдачу іншим. Незабаром їх підібрав австралійський військовий вітрильник «Комета». І знову океан не забрав жодного людського життя!
Проте благополуччя тривало лише тиждень. Несподіваний шторм зірвав у «Комети» вітрила, зламав щоглу. Команда корабля стала нарікати, що всьому виною врятовані ними «невдахи». І коли положення човна погіршилось, команда сіла в баркас, кинувши помираючий парусник і незваних пасажирів на свавілля стихії.
Яка доля екіпажу «Комети» невідомо. Що ж стосується багатостраждальних «невдах», які провели вісімнадцять годин у воді, чіпляючись за залишки човна, то везіння і тут було повним: їх визволив з біди поштовий корабель «Юпітер». Коли капітани трьох загиблих кораблів влаштували перекличку, то виявилось, що всі в наявності, ніхто не пропав!
Дивовижна історія увінчалась ще одним щасливим сюрпризом. Пасажирка «Юпітера» – літня дама на ім’я Сара Річі з Йоркшира (Англія) – пливла в Австралію на пошуки свого сина, якого вона не бачила п’ятнадцять років. І стара леді знайшла його … серед врятованих. Її син був матросом на шхуні «Мермейд».
Ця надзвичайна пригода може здатися вигадкою, однак все, навіть найдрібніші подробиці цієї історії, підтверджені документами, які зберігаються в архівах Ллойда – всесвітньо відомого англійського морського страхового товариства. Що й казати, щастило мандрівникам! І якщо вважати порятунок після однієї корабельної аварії за сто відсотків вдачі, то екіпажу «Мермейд» пощастило на всі чотириста!
Втім, чи тільки везіння? А мужність, відвага і стійкість моряків? Їх не зламали невдачі в сутичці зі стихією, вони хоробро боролись і перемогли!
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.