Дивовижні майя
Завойовники-іспанці застали в Америці ще й іншу імперію – майя. Її народ постійно перебував у страху очікування якоїсь катастрофи. Через певні проміжки часу майя споруджували кам’яні стели в ознаменування того, що ці роки пройшли благополучно. Кожні чотири роки вони влаштовували свято і дякували богам за те, що ті не зруйнували Землю. (Ох вже ці майя, згадуємо минулий 2012 рік, коли ми теж дружно чекали вселенську катастрофу, а хтось навіть побудував бункера)
Може, саме тому, що цілий народ багато поколінь жив у постійному очікуванні загибелі і повного знищення, у майя сформувалось своєрідне ставлення до смерті. Мандрівники, що побували в країні незабаром після її завоювання, розповідали, що майя зовсім байдужі до смерті. Старі або хворі, заздалегідь передчуваючи свій кінець, попереджали про це рідних, які приймали цю новину досить спокійно, лягали в гамак і вмирали.
Мабуть, майя – єдиний народ, у якого самогубство вважалося заслугою. Причому самогубство не в силу якихось надзвичайних обставин, а просто так, щоб порадувати богів. Особливо похвальним вважалося покінчити з собою, повісившись. Не випадково у майя була навіть богиня самогубства, її зображували не інакше, як у петлі.
Серед злочинів, які каралися стратою, був один, про який варто сказати окремо. Цьому покаранню піддавався історик, який відступав від фактів. До такої міри цей народ хотів зберегти пам’ять про своє далеке минуле! Але, як і інкам, йому це зробити не вдалось.
У 1549 році сюди, вже в підкорену країну, прибув іспанський єпископ – молодий францисканський чернець Дієго де Ланда. Сповнений завзяття, молодий єпископ хотів викорінити сам дух язичницької віри. Скоро цьому трапилась нагода. Верхи на коні, цьому страшному звірі, який вселяв жах тубільцям, з хрестом у руці Дієго де Ланда в’їхав у місто Мані. Колись тут була столиця однієї з династій, що правила країною. У міському храмі зберігалася величезна бібліотека древніх рукописів. Єпископа, як це й годиться в завойованій країні, супроводжував озброєний загін. Цілий день солдати за наказом єпископа носили книги й сувої з незрозумілими малюнками і значками на площу перед храмом. Коли робота була закінчена, Дієго де Ланда підніс до рукописів палаючий смолоскип. «Книги ці не містили нічого, крім забобонів і вигадок диявола, – писав він потім, – ми спалили їх всі».
Через вісімнадцять років де Ланда зрозумів, який злочин він скоїв, перекресливши минуле цілого народу. І ось, спонукуваний запізнілим каяттям, єпископ сідає за велику працю. Він хоче написати історію народу майя. Забувши про свою колишню нетерпимість, він розмовляє з жерцями, зустрічається зі шляхетними людьми, намагається розшукати вцілілі рукописи, але марно: рукописи зникли. Жерці ретельно ховали від завойовників пам’ятники своєї старовини. Є відомості, що до приходу іспанців в одному з храмів зберігалася повна історія майя, вигравійована на п’ятдесяти двох золотих дошках. Коли прийшли іспанці, жерцям вдалось заховати цей скарб. Ті, хто знав, де схованка, загинули під тортурами, але не відкрили таємниці. До нас дійшли тільки три рукописи.
В історії народу майя багато непрочитаних сторінок. Така, наприклад, таємниця покинутих міст. Раптом, як нам здається, несподівано, без причини, населення залишало міста, величезні кам’яні міста з храмами і пірамідами, з будинками і посівами і спрямовувалося в інше місце. І ось в 200-300 кілометрах від покинутого міста вони починали будувати нове. На початку IX століття нашої ери більшість древніх і цілком придатних для життя міст було покинуто. Яка сила, який страх виганяли сотні тисяч людей з обжитих будинків і змушували їх десь далеко, на порожньому, випаленому сонцем плато будувати нове місто? Є різні припущення: виснаження ґрунту, епідемії. Але це тільки припущення, і вони не розкривають загадку.
Автор: А. Горбовський.