Французька жінка 18-го століття. Її зовнішній вигляд. (Продовження).

У порівнянні з жінкою, що виступає яскраво і виразно, чоловіча проява цього часу не має сили: бліда і безбарвна має в собі анемічний менуетний характер. Чоловік намагається стати схожим до жінки в одязі і зачісці. Зменшує як і жінка свою зачіску, але все ще не наважується відмовитись від довгого волосся і заплітає його в косу, або підбирає у шовкову сітку та прив’язує на потилиці стрічкою.

Зачіска грає в моді XVIII століття першорядну роль. У XVII столітті розвинулося перукарство, тепер вимагається вміння та зручності при зачісці. Не дармо славних перукарів називали „academiciens”, членам Академії, бо для вивчення цієї дійсно важкої і хитромудрої штуки, перукар мусів пройти науку в своїй академії, а на практиці володіти великою фантазією, якій тогочасна мода лишала широке поле. В другій половині XVIII століття почалася правдива вакханалія у прибиранні голови.

Низька зачіска зникає і волосся знову що раз вище підносять до гори. Зачіска прибирає вигляд їжака і так її і зовуть. Далі що не день, то нова зачіска та нова її назва. Волосся підтягають догори при допомозі подушечок, дротів, шпильок, помад, клею, мережева, стяжечок, шаликів, стрічок… Тонкий знавець і майстер у своєму ділі, перукарський академік мусить працювати різними інструментами, а з огляду на висоту зачісок, мало що не за допомогою ходуль чи драбини. Зачіски стали у кілька разів вище голови, а лице не закінчувало жіночої постаті, лише з’явилося: по середині між тулубом і химерною зачіскою. Пояс був за вузький для широких спідниць тогочасних красунь і за низький для їхніх голів. Вони мусіли сідати на дно карети і ще виставляти голову через вікно, або і зовсім відкривати дах карети. Але заради «краси» жінка готова була все витерпіти.

Фантазія того часу дозволяла поставити на високу зачіску жінки кошик з правдивими квітами і назвати зачіску а la Flore, положити в кошик овочі і назвати зачіску а la Pomone. Можна було виплекати ліс на голові, розвести оранжерею, зобразити хвилясте море, побудувати корабель із щоглами і вітрилами або храм чи замок з вежами, представити на голові античну міфологію. Голова, все витримувала, а навіть відгукувалась відповідною зачіскою на різні події. (Мабуть цікаво б виглядала зачіска «а ля спалена Бастилія»).

Свою особу жінка намагається оточити сентиментальним символізмом. Кожний її рух, кожний погляд мають приховане значення. Ось як описують одяг жінки: її сукня «придушених зітхань», прикрашена «надмірними жалями», вишита «прегарною щирістю», покрита «недискретним жалем» і стяжками «пильної уваги». І зачесана вона «вся в подібних почуттях».

Ми вже згадували про мову мушок. Не менше від них красномовне жіноче віяльце: цілком розгорнути віяло, значить — «я думаю про це». Розгорнути віяльце перед очима з рукою на серці — «люблю тебе». Притиснути обома руками розгорнене віяльце до грудей, ніжно піднявши очі: «щиро прошу вибачення!» Лівою рукою притискати до серця віяльце: «чи ти вірний мені?» Глядіти на розгорнене віяло і похитувати головою — «ти цілком не хочеш мене знати». „Любий”, „милий”, „ненависний”, «нудно», «дорого» „кажи”, „мовчи”, „тужу”, „горю від кохання”, „йди”, „лишися” — на все те є свій красномовний знак тонко продуманої науки.

Сучасна жінка вважала б таку гру нудною, штучною, навіть просто несмачною і негідною; але для жінки XVIII століття це було саме життя, захоплююча забава почуттів, тонка кокетерія, таємний спосіб вимовити свої переживання і настрої. Незначний рух прекрасного жіночого віяльця викликав у серцях мужчин сум, тривогу, надію і радість.

Так виглядала французька жінка напередодні Великої Революції з усіма своїми добрими і лихими прикметами. У XVIII столітті жінка зайняла видне місце в житті. Вона оточена загальною пошаною і увагою. Чоловік звертався до неї не інакше як, з рукою на серці, зі словами: «Чи смію я вам сказати», «Чи смію я вас просити!» А проте ніяких громадських прав жінка не мала, а її юридичне положення виглядало не раз дуже дивно, навіть у таких культурних країнах, як, Франція і Англія.

У XVIII столітті в Англії була дуже поширена торгівля жінками, а ціна на жінку була дуже низькою. Продаж власної жінки відбувалася в такий спосіб: чоловік обв’язував шию жінки шнурком і вів її в торговий день на ярмарок, прив’язував до стовпа і продаж відбувалася при необхідних свідках. У старовинній англійській газеті «Тімесі» за 22 липня 1797 року появляється така замітка: „По причині недогляду не можемо на цей раз зазначити в відомостях Смітфілдської торговиці, цін на жінок”.

Ще і в останній четвертині XIX століття траплялися в Англії випадки продажі і купівлі жінок. Може власне тому перші жінки-феміністки вийшли саме з Англії?

Автор: А. Свенціцка.