Хто друкував Біблію Гутенберга?
Відповідь на питання, яке стоїть у заголовку, здавалося б, у ньому самому і полягає. Проте історія раннього друкарства все ще зберігає чимало таємниць, і це — одна з найпекучіших…
Вчених збиває той факт, що ніякого підпису чи фірмового знака друкаря на багатьох «інкунабулах» (латиною «інкунабула» — «колиска», так називають фахівці найдавнішу книгу) може не бути, і часто залишається тільки гадати, які ж з них кому належать. Така справа з так званою «42-рядковою Біблією», надрукованою, мабуть, у Майнці між 1452 і 1455 роками, «36-рядковою Біблією», що вийшла чи то в Майнці, чи то в Бамберзі близько 1460 року, з «Католиконом» Йоганна Бальби (Майнц, 1460) і творами Фоми Аквінського, про які відомо, що вони були видані в 1471 році там же. Але хто їх всі друкував, це ще потрібно встановити.
Перша з цих книг – один з головних шедеврів Гутенберга (якщо це і справді його робота). Вона являє собою повний текст Біблії латиною, надрукований у дві колонки, по 42 рядки в кожній, настільки чітким, насиченим готичним шрифтом, що його не відразу відрізниш від кращих зразків рукописного мистецтва переписувачів раннього Відродження. Адже це перша більш-менш значна публікація, виконана за допомогою рухомих літер, а не з цілісних посторінкових дощок.
Хоча в цьому, власне, і був великий винахід Йоганна Гутенберга, деякі солідні авторитети приписують «42-рядкову Біблію» його талановитому учневі Петеру Шефферу.
Адже ділком Гутенберг був значно менш здібним, ніж винахідником. І коли в 1455 він остаточно заплутався в боргових зобов’язаннях, Шеффер разом з багатим бюргером Йоганном Фустом, ймовірно, що грав в цій історії не дуже гарну роль, перейняв у першодрукаря все його підприємство.
Є тут і суттєва неясність. Можна припустити, що Гутенбергу під час фінансової катастрофи вдалося зберегти небагато зі своїх літер і приховати рецепт друкарської фарби. Тож чи він друкував «42-рядкову Біблію» чи Шеффер із Фустом — це ще питання спірне.
Вирішенням всіх цих проблем вирішили зайнятися американські фізики, співробітники Університету штату Каліфорнія в місті Дейвіс Т. А. Кахілл, Б. X. Куско, Р. А. Елдред і Р. Н. Шваб.
Для цього їм довелося розробити спеціальну апаратуру, цілу систему, яка дозволяє без шкоди для матеріалів виконувати найточніший аналіз вмісту в друкарській фарбі, папері чи пергаменті всіх хімічних елементів, починаючи від натрію і до кінця таблиці Менделєєва.
Ця апаратура заснована на використанні пучка протонів високої енергії і має просторову роздільну здатність в субміліметровому діапазоні. Для неї не залишається секретом найтонший склад хімічних елементів, що зустрічаються в аналізованому зразку.
Завдяки цьому і виникла можливість окремо аналізувати кожну літеру або вручну розфарбований ініціал — першу літеру в недарма так званому з давніх-давен червоному рядку.
Виявилося, що на всіх двадцяти восьми вивчених сторінках друкарська фарба містить у собі дуже багато свинцю та міді. Мабуть, у жодній іншій давній книзі такого високого вмісту цих металів не траплялося. Виняток становить лише одна зі сторінок іншої, яка також приписується, причому з більшою впевненістю, Гутенбергу «36-рядковій Біблії». Очевидно, обидві книги вийшли з-під преса самого першодрукаря. Можливо, друкар виготовив десять — дванадцять різних порцій фарби, які дещо відрізняються одна від одної своїм хімічним складом.
Це пролило світло на походження свого роду друкованої енциклопедії XV століття – “Католікона” Йоганна Бальби. Не лише гірше, порівняно з Бібліями, загальне поліграфічне виконання, а й нинішні результати аналізу тепер дозволяють відкинути твердження деяких фахівців, що це теж дітище Гутенберга: надто відрізняється хімічний склад фарби, якою надруковано «Католікон», від інших його видань. Навряд чи першодрукар раптом вніс такі рішучі зміни в рецепт її виготовлення, що багаторазово виправдав себе.
Словом, справжня картина народження перших у світі друкованих з набору книг прояснюється, хоч і крок за кроком, але все впевненіше.