Біженці та історія

Ми сьогодні живемо нажаль в історичний час, коли історія твориться на наших очах. Війна України з російською ордою неодмінно буде одною з героїчних сторінок нашої української історії. Однак війна має і безліч негативних наслідків для нашої країни, одна з яких це проблема біженців. Не секрет, що чимало українців рятуючись від війни виїхали в якості біженців в сусідні країни, зокрема Польщу. Є до речі навіть спеціальний сайт присвячений українським біженцям у Польщі – https://spilnoinpl.org/. Але насправді проблема біженців значно більш глобальна і має чималу історію, про яку ми і поговоримо у цій статті.

Давні часи

Перші приклади людей, які шукали притулку далеко від своїх домівок, себто були біженцями, датуються далеким минулим. Наприклад у 695 році до н.е., коли ассирійська армія царя Сеннахеріба I вторглася на територію древньої Юдеї близько 50 000 євреїв були змушені рятуватись втечею, багато єврейських біженців тоді вирушили до Єгипту, де їх чекали нові труднощі.

У 375 році нашої ери понад 300 000 людей перетворились на біженців перед обличчям загрози вторгнення гунських племен зі Сходу. Цей величезний рух різноманітних племен згодом історики назвуть епохою «Великого переселення народів», яка зрештою привела до падіння Римської імперії.

Середньовіччя

Протягом VIII-IX століть внаслідок нападів вікінгів на територію Британії близько 40 000 острів’ян переселилися до Франції, де вони створили тимчасові поселення та злилися з місцевим населенням.

Величезна хвиля міграцій відбулася і після першого хрестового походу (1096-1099), коли понад 500 000 арабів і турків були змушені втікати від вторгнення лицарів-хрестоносців на їхній території. Окрім арабів та турків втікали і євреї, для яких фанатики-хрестоносці представляли величезну загрозу. Загалом саме євреї мабуть найбільше в історії зазнали поневірянь та найчастіше були біженцями. Так у 1492 році всі євреї, які не прийняли християнство, були вигнані з Іспанії. З понад 200 000 вигнаних осіб багато знайшли притулок в Північній Африці та інших регіонах.

У першій половині XIII століття, після нашестя монгольських орд зі Сходу на Захід, сотні тисяч людей різних національностей – китайців, арабів, русинів, персів, поляків та угорців – були змушені шукати притулок у сусідніх країнах, щоб врятувати своє життя.

Втім біженці втікали не лише через війни. В період поширених епідемій чуми, населення міст та областей в Європі та Азії втікало від цієї «чорної смерті», як називали цю хворобу в той час.

Деякі правителі використовували мігрантів для власних цілей. Наприклад, завдяки рішенню короля Пруссії Фрідріха II у 1715 році було дозволено в’їзд і проживання «мігрантів будь-якої віри», що спричинило значне збільшення населення королівства, особливо за рахунок євреїв, яким переслідували в інших країнах. Багато молокан, баптистів та старообрядців мігрували до Туреччини, де члени цих сект не переслідувались мусульманами. Натомість біженцям-сектантам доводилося брати участь у війнах Османської імперії для отримання права на життя в цій країні.

ХХ століття

Проблема біженців практично не привертала увагу до початку ХХ століття, коли розпочалася розробка міжнародних законів, конвенцій та правил для їх захисту. Цей процес набув особливої активності після першої та другої світових воєн. Таким чином, у міжнародному праві з’явилося юридичне поняття “біженець”. Вперше були встановлені права для тих, хто втікає від небезпеки, і біженцями навіть почали видавати спеціальні документи. Кульмінаційним процесом стало ухвалення 28 липня 1951 року спеціальною конференцією ООН “Конвенції про статус біженців”. Цей юридичний документ має ключове значення, оскільки визначає поняття “біженці” та їхні права, а також встановлює юридичні зобов’язання держав щодо захисту біженців.