Одяг нових часів – перша половина 16-го століття

Людина нових часів дивиться на світ через іншу призму, ніж дивилась людина середньовіччя. Земні пристрасті та людська слабкість тягнули середньовічну людину до грішної землі, однак вона все підносила свої очі до високої вежі готичного храму, а її душа все тужила за «божим містом». Релігійний рух панує і в нових часах, але це була релігійність з новим змістом, з признанням прав реального життя і великої вартості людських індивідуальностей, з глибокою, радісною вірою в невичерпані сили людини. Гуманізм в науці та ренесанс у мистецтві, відродження давніх традицій античного світу визначають поворот в історії від середньовіччя до нових часів і починають велику добу нової творчості не тільки в науці та в мистецтві, але і в релігії, політичному та суспільному житті. Від духовного та ідеалістичного настрою середніх віків мистецтво ренесансу звертається до культу краси і гармонії тіла і духу.

Згодом не стільки класична краса з її сталим і непорушним розумінням форми, скільки індивідуальний психологічний світ людини зі всією боротьбою її внутрішніх сил притягає увагу митця, художника, поета. Чари численних портретів 16-го століття полягає у цій силі життя, яку відчуваємо крізь віддаль п’яти століть.

Нова людина задихається у тісній одежі середньовіччя. В цій одежі набрякали члени, застигала кров, жили стягалися. Людина 16-го століття старається передусім розширити свій одяг, і то в досить оригінальний спосіб. Сміливо витинає клаптики матерії там, де найбільше потребує свободи, руху і віддиху, залишаючи при тому характер старого одягу. Витинають кусні матерії на грудях, щоби легше дихати, на колінах, щоби легше ходити, на ліктях, щоби мати свободу рухів в руках. З тих вирізів визирала гарно розшита сорочка, пізніше підкладали там кусні шовкової матерії, звичайно іншого кольору. Ці вкладки стали вкінці тільки прикрасою одягу і їх вживали майже ціле століття, поки не прийшла нова мода — прикрашувати одяг мереживом.

Жінка XVI ст., не мала життя. В другій половині цього століття вибиваються наверх хіба одиниці високого походження та надзвичайно сильні жінки — Катерина Медичі, Марія Стюарт, Єлизавета Англійська і т. д. В цій добі великих реформ чоловіки виконували майже все важкі громадські обов’язки, а жінка була тільки розвагою для них. Найбільшою чеснотою жінки була її мовчанка. Гуманістична освіта пропагувала примітивну грубість звичаїв, а захоплення красою античного світу наказувало у відношенні до жінки керуватись красою. В одежі жінка все більше наслідує мужчину.

В залежності від різних подій XVI ст. характер одягу змінюється. Від поважного та достойного у своєму вигляді в добі великих реформ, він приймає фантастичний характер в часи війни, а вкінці застигає в штивній формі іспанського костюма в часи реакції та панування понурого духа іспанської інквізиції.

Вигляд жінки першої половини XVI в. скромний і природний. Зникло величезне «декольте» минулого століття, стан з неприродного піднесення опустився на своє природне місце, одяг спливає природно по лініях тіла, трен відпав. Ноги були вбрані в цілком неелегантні пантофельки, широкі, прикрашені вставками зі шкіри іншої фарби. Вони виглядали як качачий дзьоб або ведмежа лапа. Фарби одягів відзначалися яскравими та глибокими тонами. Ці фарби були у різкому контрасті до чорних підкладів у витятих місцях, подібно як в темному дереві вставляють для контрасту білі перламутрові інкрустації.

На голові носили як жінки, так і чоловіки берет з брокату, шовку, чи оксамиту, прикрашений дорогоцінностями. На кожному кроці зауважуємо цю рівнобіжність між жіночим та чоловічим одягом, і навіть залежність першого від другого. Дуже цікава одна подробиця жіночого одягу того часу, це маленька кишеня з правдивим маленьким кинджалом (очевидно, кинджал був дієвим аргументом проти деяких знахабнілих чоловіків-залицяльників). Мужчини в ці часи носять меч при боці, жінки, теж перейняті войовничим духом, носять кинджал.

Однак жінка вміла й у фантастичності свого одягу тримати міру. Не так було з чоловічим одягом; який від голови до ніг миготить різними вставками, попереплутуваними у різні боки. Вставки прозирають у виді зірок, смолоскипів, квадраті, арабесок і ін. Коли б відділити основну матерію від тих різних вставок, то лишились би хіба самі діри. Найбільше, в ексцентричний спосіб, використовували ці прикраси німецьке наймане військо (ландскнехти). Їхній одяг виріс вже з початкової своєї вузькості до нормальної ширини, але прикраси залишились навіть при більш як нормальній ширині.

Ландскнехти.

Буйний «ландскнехт» пильно дбає про свій фантастичний вигляд – адже він передусім авантюрник і старається як в бою, так і в гостині викликати незабутнє враження. Один «ландскнехт» на самі тільки штани вживав ні більше ні менше як 99 ліктів шовку. Неймовірну їхню ширину та довжину стримували борти іншої фарби. Коли ці герої йшли в похід, шум їх одежі можна було порівняти з шумом швидкого гірського потоку. Широчезні рукави каптана, берет з величезним пір’ям, ще більше підкреслювали страшний та імпонуючий їх вигляд.

Так мало-помалу тонка сильветка людини середньовіччя росте, повніє: і зріє під виливом нових вимог часу. Замилування в довгих та струнких лініях тіла, переходить в замилування до округлості.

В другій половині XVI в. Іспанія займає перше місце на політичній арені бабці Європи. Цьому звісно не аби як сприяє відкриття Америки (та тонни золота, які везуть з нового континенту іспанські конкістадори-завойовники), перемога над арабами, завоювання у Європі. Це все зробило, іспанця казковим героєм і не диво, що він став диктатором моди і що іспанський одяг запанував майже всюди на ціле півстоліття. Ці часи плили в парі з загальною реакцією, котра помагала творити тяжкий, невеселий одяг іспанця. Чванливий іспанський «гранд» хоче передусім показати свою велич і в одязі прагне до блиску та пишноти. Його шановна дружина наслідує його, і вони обоє застигають у своїй марнославній «величі».

Автор: А. Свенціцка.