Шарль-Морис Талейран – політичний геній-інтриган. Частина друга.
Слова нам дані для того, щоб приховувати свої думки. (Талейран).
Довгі 5 років провів Талейран у вигнанні, спершу в Англії, потім відправився до Америки, де навіть пробував займатися бізнесом. Але провінційне американське життя (так вся Америка тоді була великим селом та преріями) дуже скоро надоїло французькому аристократу, його постійно тягнуло на батьківщину, у рідну неньку Францію. І ось така нагода, врешті, трапилась, буря вщухла, кровавий якобінський терор припинився, а до влади прийшла Директорія, яка була значно більш ліберальнішою та стабільнішою (принаймі, голови вже так не рубала). Талейран повертається до Франції та починає активно нагадувати про себе Директорії, через впливових друзів, знайомих (а в нього їх було чимало, все таки знаний аристократ). Спершу все марно, директорія і чути не хотіла про скандального князя. «Талейран так сильно зневажає людей, бо він добре вивчив сам себе», сказав якось один з директорів Карно. Але другий член директорії, Баррас, відчуваючи нестабільність власного положення, все більше і більше задивлявся у сторону Талейрана.
І ось вже Талейран (завдячуючи пану Баррасу) стає міністром закордонних справ. Просто Баррас задумав використати Талейрана у своїх власних політичних інтригах та протистоянні з іншими членами уряду, але вийшло зовсім навпаки, це Талейран чудово використав Барраса, адже наш сьогоднішній герой чудово вмів продавати всіх, хто його купував. На посаді міністра закордонних справ Талейран швидко збагатився, адже активно брав хабарі, можливо навіть перевершуючи у цій справі наших вітчизняних політиків, здавалось, не було у світі країни, яка мала справу з Францією та притому не заплатила її міністру закордонних справ. Але жадібність не була єдиною рисою його характеру, він таки зумів чудово налагодити роботу міністерства, через що на його хабарництво дивились крізь пальці і Директорія і пізніше Наполеон.
О так, Наполеон, який тоді був лишень молодив та амбітним генералом, одразу кинувся в око Талейрану. Якесь шосте відчуття підказало йому, що Наполеон – це не просто черговий генерал, бойова шпага, а – майбутній правитель Франції. Інтуїція та політичне передчуття ніколи не підводило Талейрана, він завжди якимось чином знав, та міг передбачити, куди качнеться маятник складної політичної гри, хто завтра буде на коні, а хто під конем, і в цьому, мабуть, його найбільша геніальність.
Талейран радо потоваришував з Наполеоном, підтримав його військові походи, водночас в він несподівано йде у відставку з посади міністра. Звісно, не просто так, адже він відчував, що скоро відбудеться «щось». Це «щось» не заставило себе чекати – 9 листопада 1799 року Наполеон робить маленький військовий переворот, арештовує членів Директорії та проголошує себе правителем, а згодом і імператором. А свого приятеля Талейрана одразу знову урочисто проголошує міністром закордонних справ. Доля зв’язала цих людей на довгі чотирнадцять років, сім з яких Талейран чесно служив Наполеону. Мабуть він по своєму навіть любив Наполеона, однак…
1807 рік, місто Ерфурт, зустріч Наполеона із російським царем Олександром першим. Ми з вами у палатах російського царя, спокій якого несподівано переривається візитом князя Талейрана. Здивований цар слухає дивні слова французького міністра: «Государ, ви маєте спасти Європу, і тільки тоді вам це вдасться, коли будете боротися з Наполеоном». Що це таке сталось з Талейраном, може він з’їхав з розуму? О ні, зовсім ні, Талейран ніколи нічого не робив без конкретної (і завжди практичної) мети, а розум мав ого-го який, тут як завжди включилось його геніальне політичне передчуття та інтуїція – у 1808-му році Наполеон був у зеніті слави, досяг найвищого піку свого тріумфу. Але після піку що йде? Правильно, спад, – вже у 1807-му році Талейран передбачив майбутній хід подій, невдалий похід у Росію, та подальшу цілковиту поразку французьких військ. (Ех, не треба було французам соватись у Росію на свою голову, але гординя повністю затьмарила Наполеону здоровий глузд.)
Талейран з фільму про Наполеона.
У 1808-му році Талейран йде у відставку, але при цьому умудряється зберегти гарні стосунки з Наполеоном. Однак таємно веде проти нього складну політичну гру, великий французький імператор, Наполеон Бонапарт навіть не здогадувався, що його «самий здібний з усіх міністрів» риє йому яму.
Після остаточного падіння Наполеона у 1814 році Талейран знову вкотре стає міністром закордонних справ, йому вдалось переконати російського царя, замість скинутого Наполеона, посадити на французький престол стару королівську династію пихатих Бурбонів. Бурбони дуже не любили Талейрана ще за його зраду монархії під час великої французької революції, але в них не було вибору, і довелось співпрацювати з великим міністром, цим хитрим лисом, проженним гуру політичних інтриг.
Але вартує віддати йому належне, він був не тільки зрадником та інтриганом, а і чи не найвидатнішим дипломатом всіх часів і народів. Представляючи Францію на Віденському конгресі (після наполеонівських війн), він представляв сторону, яка зазнала поразки, і здавалось не міг би диктувати жодних умов, а тільки погоджуватись з країнами-переможцями. Але він був гуру дипломатії і зробив просто неможливе – хитрими інтригами йому вдалось посварити між собою країни-переможці та розколоти їх на два ворожих табори: Росію та Пруссію з одної сторони та Австрію з Англією з іншої. І після того, як колишні союзники розсварились між собою, він з легкістю закріпив умови договору, за якими межі Франції залишалися в тих кордонах, у яких були ще до Наполеона. Фактично він дипломатично врятував Францію після всіх руйнівних Наполеонівських військових поразок. Це був його зоряний час на політичному олімпі…
Але невдовзі він знову йде у відставку. На цей час для всіх французів вже було ясно – якщо Талейран пішов у відставку, значить діючій владі скоро кирдик…
15 років Талейран перебуває на пенсії, живе у своєму наново відбудованому фамільному замку, у справжній аристократичній розкоші, влаштовує банкети та звані вечері, покровительствує французькій ліберальній молоді, навіть дає гроші на видавництво одної студентської газети. А заодно невідступно продовжує слідкувати за політичними перипетіями, приглядається до молодих та перспективних політиків. І ось у 1830 році знову лунають залпи гармат, йде Червнева революція, а під мелодійний акомпанемент гарматних пострілів Талейран радісно промовляє до свого секретаря:
– О так, ми перемагаємо!
– Але хто ми? – не розуміє секретар
– Тихіше, ні слова, я вам завтра це скажу.
Переміг Луі Філіп, який став наступним французьким королем, а підтримка його самим Талейраном, моментально була сприйнята всіма навколо, як ознака стабільності нової влади…
На старості років Талейран став символом, легендою. Так він дійсно був політиком до самих нутрощів, політика було для нього захоплюючою грою, мистецтвом, способом існування. Будь-яка людина, яка займається політикою, рано чи пізно виявиться замазаною брудом, а Талейран був справжнім професіоналом від політики (а ще тонким знавцем людських душ, не менш великим психологом) тож звісно за ним чимало брудних справ, але така вже вона брудна та пані політика. Він був дивним та загадковим чоловіком, який з легкістю міг передбачити майбутнє, точно спрогнозувати хід подій, перед смертю він написав: «Хочу, щоб протягом віків люди продовжували сперечатись про те, ким я був, про що думав та чого хотів». Шарль-Моріс Талейран помер 17 червня 1838-го року, цікаво навіщо це йому знадобилось?
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.