Аніта Гарібальді

Аніта Гарібальді

На могутньому, білому коні — молода, гарна жінка з підведеним до пострілу револьвером у правій руці, і з пригорненим до груди немовлям у лівій. Такий за проектом одного різьбаря Маріо Рутеллі вийшов пам’ятник, що увіковічнив в Італії преславну пам’ять дружини великого героя визвольної боротьби — Аніти Гарібальді. І він прегарно передає її образ. В тому єднанні чоловічої мужності, рвучого в бій пориву і солодкого своєю любов’ю материнства — це вона, та озброєна Валькірія і зворушлива Тузнельда, грізна Амазонка і кохаюча Андромаха, захоплююча своєю хоробрістю Жанна Д’Арк американського степу і милосердний ангел кривавого побоїща — Аніта Гарібальді. В її долі та духовності є щось із таємничої чарівливості незбагненої легенди та недоспіваної пісні.

Героїня двох, діаметрально протилежних собі стихій, стихії боротьби та стихії любові, вона, преображена ще й сумовитим сяйвом передвчасної смерті. Зі зброєю в руці вона не менше правдива, ніж у невидимім ореолі Мадонни, чуйно схиленої над сплячою дитиною. Покликана долею сповнити важливе завдання жінки чоловіка вселюдського значення, вона, як і Жанна Д’Арк, виринає з якихось тричі заглухлих закутин життя, щоб після короткої туземної мандрівки, але сповнивши вщерть призначене їй долею завдання, відійти тихо, мов минаючий сон, знову у світ Таємного, у царство Всебічного…

Як сказано: в її житті та духовності є щось із таємничої чарівливості незбагненої легенди. З історичних даних відносно Жанни Д’Арк знаємо передовсім точно, де та коли вона народилась. Зовсім напевно, добродію читач: село Домремі-ля-Шоель, департамент Вож, 308 душ мешканців. Дата народження: 6 січня 1412 року.

Ляборд, колишня хата батьків Жанни збереглася в цілості. Але ці основні дати кожного людського життєпису — вони в Аніти Гарібальді губляться десь у невідомій далечі. Ви не знайдете їх ні в великім творі Сея-Барбіе, присвяченому Гарібальді, ні навіть у власних споминах героя Італії про його дружину, наче би власне життя тієї жінки починалося щойно з хвилею, коли вона виступає вперше на небосхилі життя Гарібальді і бере його прізвище. Справді — який це вражаючий символ жіночої долі! Але і тоді, коли ми з нею вже віч-на-віч, навіть і тоді вона для нас являється в перспективі романтичного напів сутінку, одночасно між хвилями океанів і глибини пралісів, безкраїх степів і недосяжними верхів’ями гір. Бо як відомо, цей ще й сьогодні напівдикий світ Південної Америки став колись для двадцятисемилітнього Джузепе Гарібальді рятівним куточком. Коли у 1834 році не вдалось чергове визвольне починання, задумане італійськими революціонерами (в Сабавдії) проти чужинської деспотії, і подвижникам того починання не лишалося тепер нічого іншого, тільки або скоритися ворогам, або втікати перед їх помстою на чужину.

Так Гарібальді, першокласний моряк, вибрав це останнє. Він же, тоді, рішучо найактивніший революціонер Італії, не хотів дивитися на те, як габсбурський правитель вкупі з бурбонськими довгоносами — розшматовував поневолену Італію. А що спроба збройного наступу на чужинських катів поки що не вдалася, Гарібальді покинув не тільки Італію, але й Європу, щоб на далекій чужині і тим вільніше працювати для справи Рідного Краю.

Слухаймо тільки, як сам Гарібальді малює у своїх спогадах свою першу зустріч із Анітою: «…Тоді — пише він — почувався я так, начеб сам один був на світі. Ті з моєї корабельної команди, що залишилися після руїни кораблів, були мені невідомі, і хоч ховалася між ними не одна золота душа, то я все таки не мав ще нагоди пізнати їх, і ніщо близьке не в’язало мене з ними. Якась нескінчена порожнеча найшла тоді на мене і я нараз відчув величезну потребу кохання. Я почував, що хтось мене мусить кохати, якщо та невимовна порожнеча не має стати причиною томливої недуги у мені. Життя стало мені раптом — нестерпне. А жінка — це ж те божество, що його ми ніколи не призиваємо даром, коли у хвилі нашого страждання вміємо знайти відповідні слова мольби до нього…

Анита Гарибальди

Такі думки метушилися в моїй голові, коли я, проводячи довгі години в каюті корабля „Ітапаріка”, повний туги поглядав на землю, віддалену всього на два гарматні постріли. Я бачив теж один горбок близько берега, на якому вешталося декілька молодих дівчат, занятих домашніми роботами. Одна з них припала мені особливо до вподоби, від неї не міг я іноді цілими днями відвести очей. Врешті одного дня я наважився, кинувся у човен і поплив просто в сторону тієї хати, з якої вона щодня виходила. Якийсь чоловік попрохав мене зайти, але я би не спинився, хоч би й ніхто не просив мене у хату. Тут я побачив дівчину, яку я пас очима вже стільки днів, я підійшов до неї і сказав: — Дівчино, ти будеш моя! — Сказав я це, і, дивіться, ті слова зв’язали нас так сильно, що тільки одна смерть змогла нас потім розділити. Оце я знайшов тоді свій потаєний найцінніший скарб: мою Аніту!

Отак у 1839 р. десь там в одному з побережних закутків бразильської провінції Санта Катаріна, стала вісімнадцятилітня Аніта Рібера дружиною генерала Гарібальді, з яким вона зараз утікає до Ріо-Гранде, покидаючи батька, що хотів її бачити жінкою якогось багатого бразильського парубка.

Значить — наша героїня вже своїм першим виступом на величавій арені життя Джузепе Гарібальді в повній мірі довела, що не обставини керують нею, а вона ними. Ще не віддихнувши, як слід по перших зворушеннях у коханні з Джузепе, ця молода жінка стає зараз обік нього до збройної боротьби з ворогами справи, за яку він бореться. Коли ось по згаданій вже катастрофі на морі підчас боїв у провінції Санта Катаріна Гарібальді, відступивши з останніми кораблями в залив Імбітуба наважується на бій із сильно озброєним цісарським кораблем „Андурінка”, то Аніта зневажаючи небезпеку не ховається ніде підчас вирішальної боротьби, а весь час перебуває у найбільше небезпечних місцях. Вона чудово стріляє. В найкритичніші хвилини вона зберігає таку холодну кров, що навіть не поворухнеться з місця, коли бачить, що за хвилю бухне вистріл з ворожої гармати. Вона, досі домашня робітниця, так чудово орієнтується у стратегічній ситуації, що швидко заступає чоловіка як командира, нехай і на дуже важливих позиціях, якщо цього треба.

Після програного бою за здобуття міста Ізмерей вона, попавши знову у криваву колотнечу боротьби трьох кораблів повстанців з флотом Бразилії, не відступає від чоловіка так довго, поки остаточна перемога не перехилилася на сторону ворогів і повстанці зважились спалити свої кораблі. Але перед цим треба було перевезти в безпечне місце на землю весь запас зброї повстанців. Завдання дуже важке, бо це можна було зробити тільки під лютим обстрілом зі сторони ворожого флоту. Та от командиром цієї акції зголошується — Аніта. І не дивлячись на те, що кожний бразильський корабель просто засипав її човен вбивчими пострілами, вона хоробро відбула ним в дорогу від кораблів до берега та назад, і стояла попереду всіх «випрямлена, спокійна та горда як статуя Паллади, але Господь видимо хоронив її», зазначає опісля Гарібальді у своїх спогадах про неї. — Далі ж після бою під Кортідані, в якому вона як командир відділу потрапила в неволю, але з неї визволилась і втекла.

Аніта — тоді вагітна — намагаючись відшукати рештки армії свого чоловіка, рушила небезпечним походом крізь страшливу гущу пралісу Ельпінассо, продираючись нею повних чотири дні. Ця боротьба смертельно втомленої амазонки з просто непереможною гущавиною тропічного пралісу, де й найдужчі чоловіки навіть при допомозі ножів не завжди в силі добути собі дорогу, це було щось таке несамовите, що коли на одному вільнішому місці Аніта пронеслась на чорному коні та з дико розкуйовдженим волоссям попри відділ бразильської сторожі, то ці жовніри так її злякалися, що повтікали з перестраху.

Померла Аніта Гарібальді після повернення чоловіка до Італії (1847—1849), прийнявши ще участь у пропам’ятній боротьбі італійських революціонерів за Рим, яка, як відомо, скінчилася їх розгромом. її вражаюча смерть в Равенні (підчас відступу Гарібальді з під Риму) — це трагедія античного рівня, це лебедина пісня душі незломної і пречистої.

Автор: Остап Грицай.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers