Стародавні кельти. Частина третя.

кельти

У 281 році до нової ери такий собі Нікомед запросив двадцять тисяч кельтів (греки називали їх галатами) у Малу Азію і, спираючись на їх силу, створив Віфінське царство в північно-західній частині півострова. В цей час йшла боротьба між двома спадкоємцями Олександра — Селевком I Нікатором, який встиг вже об’єднати значну частину володінь великого полководця від Середземного моря до Індії, і правителем Македонії та Фракії Лізімахом. Обидва загинули у цій боротьбі, а Фракія (територія сучасної Болгарії) у результаті дісталася кельтам. В 279 році до нової ери, скориставшись тим, що найсильніша в Греції армія царя Пірра була скута війною з римлянами в Італії і Сицилії і значною мірою знищена при відомій «пірровій перемозі», кельти рушили на південь, спустошили Македонію, Фессалію і пограбували скарбницю знаменитого грецького святилища в Дельфах. З великими труднощами грекам вдалося відігнати їх загони на північ.

Тим часом син Селевка Нікатор Антіох намагався відновити свою владу в Малій Азії. Нікомед Віфінській знову закликав галатів. Майже десять років йшла війна, і тільки в 269 році до нової ери Антіоху, який використовував бойових слонів, вдалося зупинити ворогів. Але не вигнати. В районі сучасної Анкари кельти утворили свою державу-федерацію Галатію, керовану дванадцятьма племінними вождями. Галатія проіснувала до 25 року до нової ери, а нащадки кельтів жили тут і довше. Галатам адресував свої послання християнський апостол Павло, і ще в IV столітті нової ери тут говорили мовою, що нагадувала мову треверів, жителів Рейну в районі сучасного Тріра.

Приблизно тоді ж, коли розгорталися ці події в Греції і Малій Азії, у першій третині III століття до нової ери, кельтські пам’ятники з’являються у Східній Угорщині, Словаччині, Трансільванії, в Україні (в Закарпатті). Проникають кельти і в Сілезію, на територію сучасної Польщі. На горі Шленза перебувало кельтське святилище, що нагадує за конструкцією знаменитий Стоунхендж в Англії, знайдені і кам’яні скульптури в характерному кельтському стилі. Не виключено, що деякі риси національного характеру поляків, цих «слов’янських французів», теж сходять до кельтських часів.

До кінця III століття до нової ери хвиля кельтської експансії починає затухати. Все частіше кельти зазнають поразки. У сорокових — тридцятих роках успішну і повну драматичних епізодів боротьбу з ними вів в Малій Азії цар Пергама Аттал. В 225 році до нової ери римляни завдали ще одну поразку об’єднаним силам бельгів і цизальпінських галлів.

Цікаво, що, здійснюючи далекий обхідний маневр через Альпи, карфагенський полководець Ганнібал робив ставку на галлів, але прорахувався. Замість потужного політичного союзу племен, про якого був обізнаний, він застав вже роздроблені племена. Замість об’єднаної кельтської армії отримав допомогу лише окремих загонів. Війну Ганнібал, як відомо, незважаючи на ряд блискучих успіхів, програв. Його поразка була і черговою поразкою кельтів. До того часу кельти, не витримавши опору місцевого населення, були змушені у 212 році до нової ери залишити і Фракію. У 196 році до нової ери римляни вигнали з Італії інсубрів, а в 192 і жителів Болоньї — бойїв. Останні, переселилися на територію Чехії, давши цій країні збережену і до наших днів назву — Богемія.

Вигнані з Італії, Малої Азії та Фракії кельти стікаються в Центральну Європу (велика кількість кельтських безкурганних, так званих «плоских могильників» свідчить про відносну перенаселеність) або шукають нових земель. На цей час (кінець III — початок II століття до нової ери) припадає «кельтський епізод» в історії Північного Причорномор’я, в історії нашої країни.

Землі Скіфії представляли в цей час легкодоступну здобич. Ще в кінці IV — початку III століття до нової ери на скіфів обрушилося страшне лихо — навала з-за Дону їх східних сусідів сарматів, які перетворили, за словами грецького історика Діодора Сицилійського, «їх країну в пустелю».

На майданчику сходів Петербурзької державної публічної бібліотеки стоїть камінь, на якому жителі міста Ольвії, що розташовувалося недалеко від сучасної Одеси, в кінці III — початку II століття до нової ери (точніше, на жаль, підпис не датується), висікли друкарський декрет на честь громадянина Протогена. Він врятував місто, давши гроші на зведення стіни, яка повинна була захистити «портову частину і прилеглу до рибного ринку», так як «перебіжчики сповіщали, що галати і скіфи становили союз і зібрали великі сили, які і стануть зимою».

У Молдавії, біля Бендер, кишинівському археологу Е. Ф. Чеботаренко вдалося підібрати на ріллі чудовий екземпляр кельтської бронзової фібули. В Бобуечі, під Кишиневом, був знайдений скарб різноманітних бронзових виробів. Серед них — дві своєрідні бронзові пластини. Зображені на них олені з довгими прямими рогами дивно нагадують фігурки з відомого кельтського котла з Гундеструпа в Данії. А людські маски з бобуечських пластин дуже схожі на деякі зображення на кельтських речі з Італії.

У верхів’ях Дністра, біля села Бовшів, розкопано кельтське поселення з характерною, виготовленою на гончарному крузі сірою керамікою. Всього в дністровсько-дніпровському межиріччі відомо тринадцять пам’яток, так або інакше пов’язаних з кельтським світом. Події, які вони фіксують, потрапляють на період від середини III століття до початку II століття до нової ери, і швидше за все, обернулися вони несприятливо для кельтів — закріпитися в Причорномор’ї їм не вдалося. Однак зауважимо — майже сімдесятирічне перебування кельтів у Фракії відбилося археологічно лише кількома похованнями і випадковими знахідками.

Втративши ряд завойованих раніше земель, кельти концентруються в Центральній Європі, настає новий етап їхнього життя, званий іноді «періодом середньоєвропейської консолідації». Щоб прогодувати надлишкове населення, кельти встають на шлях інтенсифікації господарства.

Кельти починають карбувати власні монети, взявши за зразки тетрадрахми Філіпа і Олександра Македонського. Широкого ходіння вони, втім, не мали і в більшості випадків оберталися лише на обмеженій території даного племені. Саме в цей час відбувається свого роду «реміснича революція». З’являються металеві наконечники орних знарядь, ротаційні жорна з віссю, вироблені ефективні форми серпів і кіс, що зберігалися в Європі аж до середньовіччя, а іноді і до наших днів. Відомі великі металургійні центри цього часу. Культура кельтів помітно демократизується. Стандартні форми фібул, зброї (шабель, списів, щитів), сірої кераміки гончарної, потім чорно-біло-червоної розписної і сіро-чорної до подиву однакові і в цей період у всьому кельтському світі — від Британії до Карпат. Жіночі пояси-ланцюга з емалевими вставками і чоловічі, проковані з перевитих смуг заліза, застібки поясів-портупей, браслети — все це речі масового виробництва, але художні.

У цей час, очевидно, існував якийсь «спільний ринок». І тільки в Британії у виробах так званого «острівного стилю» зберігаються традиції раннього кельтського мистецтва. Якщо в попередню епоху культура кельтів поширювалася силою зброї, то тепер (в археології це епоха Латена С) настав час «торгової експансії». І була вона не менш, а може бути, навіть більш успішна. Всі варварські культури, що оточували кельтський світ з півночі і сходу, від Скандинавії до Дніпра, так чи інакше виявилися у сфері кельтських впливів. Ці народи запозичили від кельтів зброю, прикраси, спосіб носіння одягу. Місцеві майстри наслідували у своїй ліпнині від руки посуду гончарним виробам кельтів. На нашій території до таких латенизиваних культур відносяться дві — зарубинецька у басейні Прип’яті та Дніпра і Полнешти — Лукашівка в Молдавії.

У I столітті до нової ери повсюдно в кельтському світі стали виникати укріплені напівміські або протоміські центри — оппідуми. Вся кельтська Європа незабаром виявилася покрита густою їх мережею. Ймовірно, почастішали сутички між окремими племенами і угрупованнями, посилився тиск ззовні — германців з півночі, даків на сході. Назріває і римська загроза. З середини I століття до нової ери культура кельтів різко хилиться до занепаду, лунають останні акорди цієї яскравої цивілізації. Цезар завойовує Галію; Буребіста, цар даків, виганяє бойїв з Богемії, з півночі постійно нападають германці і особливо активний у цей час союз свевів. Опинившись між молотом германців, що рвуться в благодатні південні краї і ковадлом римської військової машини, кельтська цивілізація в Центральній і Західній Європі загинула. Дещо довше зберігалася вона в Англії, де кельти зазнали меншої романізації, ніж у Франції, а потім і тут більшість вогнищ кельтської культури захлиснули німецькі хвилі.

Кельтська цивілізація загинула, але не зникла безслідно. Захоплені античністю, ми ще перебуваємо у владі уявлень епохи Відродження, ми досі часом вважаємо античність мірилом всіх цінностей і забуваємо, що вона була не одна. Були й інші джерела, що живили загальноєвропейську культуру. І серед них — культура кельтів.

Автор: М. Щукін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *