Шанідар перший. Частина перша.

неандерталець

Цей чоловік ще доставить антропологам чимало клопоту і хвилювань, викличе суперечки і, може бути, змусить переглянути якісь усталені в науці погляди. З причини, яка буде розкрита нижче, він отримав в антропології назву Шанідар перший. Росту він був близько 160 сантиметрів і прожив на світі приблизно 40 років. Останки його були піддані дослідженню на радіоактивний вуглець. Аналіз показав час життя і смерті Шанідара – 50000 років тому. Приблизно. З коливаннями в якихось три-чотири тисячі років. Але набагато цікавіше в ньому виявилося інше. Випадок познайомив вчених з вельми незвичайною людиною.

Несподіванки почалися відразу ж, з першої знахідки. Череп… Потемнілий від часу, в декількох місцях пошкоджений, а потім дбайливо й копітко відновлений – ось він, вісник давніх часів. Очищений від землі реставрований череп знаходився перед вченими, і неозброєним оком було видно слід травми на ньому. Ліва очниця була неприродно велика – мало не вдвічі більше правої. Немов якесь тупе знаряддя зруйнувало орбіту очей, сильно змінивши її форму.

Так воно і виявилося згодом, коли антрополог Дж. Стюарт ґрунтовно досліджував череп. І ще один слід важкої травми знайшов Стюарт на ньому. Лобова кістка з правого боку була колись глибоко розсічена потужним ударом.

Згодом розсічене місце зажило, затягнулося кістковою тканиною, і зовні шрам був майже непомітний. Те ж відбулося і з очницею: кісткова тканина обволокла розбиті краї орбіти, згладила, загоїла їх. Значить, древній чоловік не загинув від страшних каліцтв. Організм переніс їх і продовжував існувати. Міцно ж він був скроєний! Адже шрам на лобі проникав майже до внутрішньої поверхні черепа – до мозку, а від другого удару неминуче повинні були постраждати очі, може бути, вони навіть витекли.

Для антропологів, втім, сліди від подібних ударів на кістках людей не були новинкою. Швидше навіть навпаки: менше таких знахідок, де не було б ніяких пошкоджень.

А от зуби на черепі, коли до них придивилися пильніше, змусили дослідників задуматися. Зуби були незвичайними. Вони були сильно стерті, причому не тільки на жувальних поверхнях корінних зубів. Стерті також внутрішні і зовнішні сторони передніх зубів. Як це можна було пояснити? Найкраще – необхідністю дуже міцно стискати щелепи.

Інша особливість: верхні і нижні зуби були незвично розгорнуті навколо осі і під великим кутом розведені в сторони. Складалося враження, що зубами ця людина робила щось таке, чого не робили інші відомі науці стародавні люди.

Стюарт уклав: це, по-видимому, було викликано «швидше звичкою носити будь-які предмети передніми зубами, ніж зношеністю через пережовування їжі». І він мав рацію. Навіть більше, ніж правий. Загадки, задані зубами, отримали несподівану відповідь, коли весь скелет був досліджений цілком.

…У антропології та археології відбувається так: чим ближче до мети, тим повільніше і обережніше хода тих, хто веде розкопки. Спершу енергійно діє лопата, потім дослідник стає на коліна і розчищає пласт землі неквапливим скребком і, нарешті, затамувавши подих, в хід пускають кисті різного калібру – великі оголюють кістки з-під відкладень, маленькі і м’які зчищають з неї грудочки землі, бруд та інше. І ось, коли скелет Шанідара I був розчищений, перед вченими на темній, щільній, немов спеченій землі, постало змішання кісток, в якому досвідчене око без праці схопило форму, порядок їх розташування, обриси зотлілого тіла. Скелет був майже повний, але у нього були відсутні – кістки кисті та передпліччя.

Виявилося, що знайдені останки людини, яка в період дикості, 50000 років тому, жила без правої руки. Так, так, жила! Які могли бути інші варіанти? Наприклад, людина втратила руку, дійсно, при житті, але відразу ж слідом за цим вона померла. І інший: кістки просто-напросто були втрачені після смерті, скажімо, їх розтягнули звірі.

Але обидва варіанти тут же відпали. Ось чим їх спростував Стюарт. Він виявив, що у Шанідара I праве плече, лопатка і ключиця були нерухомі або атрофовані, тобто ослаблені і зменшені. Це був серйозний доказ. Адже мускульна дія пов’язує плече, передпліччя та інші кістки в єдину систему. Верхні кістки могли ослабнути лише через бездіяльність покаліченої руки – якщо не було нижніх. І ще, згадайте незвичайні зуби.

Значить, людина жила без руки неабиякий час. Її організм встиг перебудуватися після отриманого каліцтва. Що міг він носити в зубах? Шкуру, яка служила йому одягом? Звіра, вбитого лівою рукою? Напевно, він зубами допомагав собі і в роботі: коли обробляв здобич, обробляв шкуру або обстругував дубину.

Випадково відкрившись вченим, він тисяч на двадцять років відсунув вглиб віків відомий нам початок виникнення товариства і взаємодопомоги в колективі древніх людей. Бо – Шанідар I не міг жити один! Без родичів. Без колективу. За тодішніх важких і найнебезпечніших умов каліка-одинак був неминуче приречений на швидку загибель. І він свідчить про те, що вже тоді відносини між членами первісної орди були досить розвиненими і складними.

Ми не знаємо майже нічого конкретного про почуття, відчуття, інтереси стародавніх людей, про те, коли і як змінювалося їх примітивне співтовариство, як поступово у них стали з’являтися зачатки культури. Тим цікавіше для нас однорукий неандерталець!

Курдистан – суворий край. Значну його частину займають гірські ланцюги Загроса, прорізані річковими каньйонами. Тут нерідкі землетруси. Складені здебільшого з вулканічних порід, гори покриті нагорі травою, висихаючою жарким літом. Але в основному зелень нижче – на рівнині, в долинах річок, біля води, де є ліси, де місцеві жителі займаються землеробством. А холодною зимою глибокий сніг часто замітає гірські стежинки, розриваючи сполучення навіть між сусідніми долинами. Ось тут, в Іракському Курдистані, майже на самому стику кордонів Іраку, Ірану і Туреччини і знаходиться печера Шанідара.

Передня Азія грає дещо особливу роль у роздумах і суперечках антропологів. У кожній науці є свої складні, заплутані проблеми, для вирішення яких не вистачає фактичного матеріалу, а іноді недостатній і сам рівень сучасних знань і уявлень. А у вирішенні їх, між тим, потребує вся наука в цілому.

Антропологія, звичайно, не обходиться без таких питань. Одне з них, що має близьке відношення до Передньої Азії, – проблема «класичних неандертальців». Коротенько суть її ось у чому. Визнано, що неандертальці були попередниками кроманьйонців: людей сучасного типу. Попередниками – або предками? Навколо цього «або» і ведуться гарячі бої. Справа в тому, що неандертальці існували на землі дуже довго – щонайменше, 150 000 років: 200 000-50 000 років тому. Вони, безсумнівно, не могли не змінюватися протягом такого тривалого часу, і ось – з накопиченням знахідок – різні форми неандертальців стали з’єднуватися, утворюючи два різновиди. Перша – «класичні» неандертальці, великі грубі істоти з примітивною будовою рук. Між іншим, розмір мозку у них був більшим, ніж середній розмір мозку сучасної людини. Їх останки були знайдені в різних країнах.

Друга – так звані сапіентні неандертальці (тобто деякими рисами подібні з сучасною людиною, чиє видове позначення – Homo sapiens). Обсяг мозку у них був менше, зате вони володіли кистю руки, майже такою же, як наша. Це – знахідки переважно з Передньої Азії та Північної Африки.

Ось і описаний грунт для розходження наукових теорій. Самі ж розбіжності виглядають так. Одні стверджують, що неандертальці – бічна гілка еволюції, яка пішла в сторону від основної лінії розвитку, вимерла і, таким чином, не брала участь у формуванні сучасної людини.

Інша крайня точка зору: всі неандертальці – обидва різновиди – були предками сучасних людей. А протиріччя пояснюються лише тим, що накопичено занадто мало фактичного матеріалу. Можливо, вважають захисники цієї точки зору, суперечливі лише наші пояснення, а насправді-то ніякого протиріччя і немає. Просто «класичні» неандертальці Європи та сапіентні з Передньої Азії жили в різний час.

Є й ще одна думка. Її прихильники знаходять, що «класичні» неандертальці, дійсно, були бічною гілкою, а ось сапіентні – ті перетворилися згодом на кроманьйонців. А відмінності в обсязі черепної коробки вони пояснюють приблизно так. У перших розвиток йшов шляхом простого збільшення маси мозку. Зате у сапіентних неандертальців в корі мозку, який тому і виявився трохи менше, стався зсув: різні ділянки кори об’єдналися в єдину функціональну систему. Великі можливості, які давав мозок, що працював по-новому, і дозволили їм відразу висунутися вперед.

Що ж було причиною зсуву? Можливо, як вважають деякі вчені, – змішання різних груп неандертальців і відбір найпрогресивніших форм. Це припущення відразу ж на перший план висуває Передню Азію.

У початкові епохи розвитку первісна людина, мабуть, сиднем сиділа на невеликій, знайомій їй території. В одній з печер синантропи, що жили там протягом багатьох тисяч років, залишили після себе шар попелу товщиною в 7 метрів! Первісна людина була незахищена від сил природи, вона боялася всього нового. Зміна рельєфу – гори, рівнина, берега моря, нові звірі та рослини: освоювати все це їй було важко. Впевнено вона себе почувала лише в обжитому місці.

Лише ближче до нашого часу, коли знаряддя, одяг, накопичений досвід зменшили залежність людини від природи, вона знайшла рухливість. І де це було, там і відбувалося змішання різних груп.

Передня Азія якраз в пору пізніх неандертальців і почала ставати великою караванною дорогою стародавньої людини, особливо місця, прилеглі до східного берега Середземного моря. Десятки тисяч років потому для кочівників Азії, що рухалися в Європу, подібною дорогою стали степи Прикаспію і Причорномор’я.

Мандруючи і розширюючи область свого проживання, стародавня людина повинна була проходити Передню Азію. Рухалася вона з різних районів Африки в Європу або навпаки – шлях її пролягав через східне Середземномор’я. Якщо в пошуках рясної їжі, зручних для перебування місць вона прямувала з Азії в Європу або Африку, – вона не могла оминути цієї перемички між континентами.

Звичайно тут мешкали і розвивалися і свої, не прохідні групи людей. Передня Азія була тільки прохідною кімнатою. Загалом, все це дуже непросто. Про зіткнення різних думок тут дано вельми побіжне уявлення – лише настільки, наскільки необхідно для подальшої розповіді. Але і з цього видно, як цікава для антропологів Передня Азія.

І якраз ці райони довгий час були в науці білою плямою – в ті роки, коли Європа, Центральна і Східна Азія, Африка вже дали неабияку кількість знахідок. Місця, де схрещувалися кочові шляхи стародавніх людей, залишалися німими. Потім щастя посміхнулося вченим: і тут стали виявлятися сліди первісної людини. Немов засвітилися нові вогники в темній, бідній фактами передісторії людства.

Вздовж східних берегів Середземного моря – Кармел, Адлун, Рас-ель-Кельб, Джабруд та інші місця розкопок. У горах Загроса, що простягаються від озера Ван до Перської затоки, – Бісітун, Хазар-Мердо. І тепер, нарешті, Шанідар. Але про це більше читайте вже в наступній частині.

Автор: Григорій Зеленко.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *