Неолітична революція, її значення в історії

Неолітична революція

Вчені говорять про революції науково-технічні, інформаційні… Тут же мова піде про революцію, яка тривала тисячоліття, але тим не менш була величезним стрибком в історії людства, звершенням, без якого весь його подальший прогрес, включаючи нашу сучасну цивілізацію, просто не міг би відбутися.

Перенесемося подумки на 600, скажімо, тисяч років тому, і ми побачимо дикий лик землі, світ незайманих лісів і незайманих степів, серед яких лише рідко-рідко можна помітити димок багаття — стоянку первісної людини.

Ознаки неолітичної революції

Йшли тисячоліття, багато сотень тисячоліть. Люди змінювалися, вони стали по зовнішньому вигляду майже зовсім такими, як сьогодні. Складніше стали їх знаряддя полювання, досконаліше житла, рясніше одяг. Але як і раніше рідкісні були їх багаття серед неозорих просторів дикої природи і як і раніше продовжували вони бродити з місця на місце в пошуках дичини і їстівних рослин. Так було ще 12 тисяч років тому.

Минуло ще дві-три тисячі років, і картина ця змінилася. У багатьох районах планети ми змогли б тепер побачити пейзаж, дуже схожий на багато куточків нинішньої сільської місцевості: колосяться хлібні поля, пасовища зі стадами овець і корів, великі селища з сотнями будинків, чиї глинобитні стіни тісно приліпилися один до одного, як в сучасних аулах Дагестану. Це вже знайомий нам вигляд землі, правда, ще без великих міст, але вже з селами, з нивами, стадами, з осілим усталеним життям і з господарством. Цей новий вигляд світу склався не відразу, а розвивався поступово, але все ж за порівняно короткий термін, бо два тисячоліття на тлі попередніх мільйонів років людської еволюції, звичайно ж, термін невеликий.

У істориків цей час отримав ім’я епохи неолітичної революції. Саме в ній, у цій першій в історії людства революції, були закладені передумови всіх наступних, бо це був перехід від привласнювального господарства до виробничого (від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства). Людина перестала тільки брати те, що їй в готовому вигляді давала завжди досить щедра природа, і почала сама, своєю працею примножувати рослинне і тваринне багатство землі. Там, де на сотнях і тисячах квадратних кілометрів природних угідь ледь-ледь могла прогодуватися дарами природи жменька людей, тепер врожаї могли прогодувати населення цілої держави.

Початок неолітичної революції

Ввів термін «неолітична революція» в науковий ужиток відомий англійський археолог Гордон Чайлд. Він назвав її так на ім’я періоду, в якому вона відбувалася, — неоліту, або новокам’яного століття. Надалі з’ясувалося, що почалася вона навіть раніше, ще в мезоліті (середньокам’яному столітті), але термін встиг стати звичним, і міняти його було нема чого. Що стосується місця, де вона почалася, то тепер вже твердо встановлено, що раніше всього одомашнення як диких злаків, так і тварин сталося в країнах Близького Сходу. Можливо, цілком незалежно, хоча і дещо пізніше, це було зроблено на Далекому Сході,- і, нарешті, безперечно, незалежно, але значно пізніше землеробство виникло в Америці.

За два-три останніх десятиліття нові успіхи археології та інших історичних наук дозволили внести певну ясність у багато перш зовсім не розроблених питань розвитку виробничого господарства. На основі цих відкриттів і написана стаття. Є три вічних питання історії: коли? як? і чому? Останнє питання, «чому?» зазвичай і виникає останнім, коли на перші два відповіді вже дані, і дати відповідь на нього буває особливо важко. Коли і як відбулася неолітична революція, археологам вдалося встановити більш-менш точно. Але ось чому вона сталася раніше в Передній Азії, а не в Південній або Східній, чому в Азії вона почалася 12 тисяч років тому, а в Америці на 5 тисяч років пізніше, і, нарешті, що заважало їй відбутися ще раніше? Загальноприйнятої відповіді на ці питання все ще немає.

Одні вважають, що неолітична революція відбулася, коли поступово склався необхідний для хлібороба комплекс знарядь, знань і навичок, і тоді вже землеробство виникло як би само собою. Але і землекопні знаряддя, кілки та мотики, кремінні леза жнивних ножів і навички збору насіння диких злаків були відомі протягом тисяч років, задовго до землеробства. Вже згадуваний Гордон Чайлд запропонував інше пояснення. Перехід до землеробства, на його думку, був викликаний раптовим різким зрушенням в кліматі. Посуха, що посилювалася, зганяла людей до небагатьох збережених оазисів.

Однак зараз дані розкопок показують, що раніше всього до землеробства і скотарства в Передній Азії перейшли не в оазисах, а в передгірних районах, де засуха ще не відчувалася так гостро. З іншого боку, в Австралії, де всихання проходило дуже швидко, землеробство так і не з’явилося.

Наслідки неолітичної революції

Будь-яка історична подія залежить від безлічі постійних і змінних, випадкових і закономірних факторів, що насилу піддаються обліку. Важливі зрушення, переломи в розвитку відбуваються тоді, коли безліч різних чинників, підготовлених попереднім розвитком, починають діяти в одному напрямку. Зміни клімату, безперечно, зіграли свою роль в процесі виникнення землеробства, і роль ця була важливою, але не єдиною. Вельми велику роль зіграли і особливості фауни і флори Передньої Азії, з великою кількістю придатних для одомашнення видів, і наявність у тамтешніх жителів необхідних навичок, знань, знарядь, значну питому вагу збирання в господарстві.

Що ж стосується клімату, то його зміни впливали на життя людей двояким чином. З одного боку, збіднення лісів і степів дичиною змушувало все більш і більш наполегливо шукати нові джерела живлення. З іншого — розширилися площі степів привели до появи цілих полів диких хлібних злаків. Збиральництво злаків, що стало основним джерелом їжі, доповнювалося рибальством, полюванням. Господарство стало більш комплексним, люди стали жити більш осіло, чисельність їх зросла, так як прісний корж хоч і поступався за смаком і поживністю смаженій дичині, але зате з’являвся «на столі» більш регулярно. Серед знарядь лук і стріли відійшли на друге місце, поступившись першістю жнивним ножам з крем’яними лезами.

11-12 тисяч років тому, коли в Середній і Північній Європі люди прагнули до річок і морських узбереж, щоб рибальством і збиранням їстівних молюсків доповнити збіднілі мисливські ресурси, коли в Америці предки індіанців ще полювали на мамонтів і мастодонтів, у багатьох місцях Передньої Азії люди вже жили осіло, поєднуючи полювання і рибальство з регулярним збором дикорослих рослин. Їх селища, на місці яких зараз знаходять ступки, пести, мотижки і зернотерки, часом досягали досить великих розмірів. Люди народжувались, жили і вмирали в круглих хатках-напівземлянках з очеретяними дахами, з вогнищем у центрі і навіть покійників нерідко ховали тут же, під кам’яними плитами, якими встеляли підлогу. Словом вели спосіб життя, про який етнографи говорять: «напередодні землеробства». Жителі Передньої Азії X тисячоліття до н. е. ще не сіяли, але вже постійно збирали урожай.

Племена збирачів врожаю етнографи спостерігали ще в XIX столітті. У індіанських племен області Великих Озер цей урожай давав дикий рис, зарості якого удосталь були і в самих озерах, і на впадаючих в них тихих річках. Індіанці не тільки збирали рис, але частково і доглядали за ним, оберігали від покльову птахів. Вони не сіяли, але залишали частину колосків недоторканими для самосіву.

Мезолітичні мешканці Передньої Азії, очевидно, настільки ж сильно залежали від збору дикорослих злаків, як і індійці оджибве. Але на відміну від оджибве вони перейшли вже до цього землеробства. Очевидно, що подальше потепління і часті посухи призвели до того, що дикорослих злаків стало не вистачати. У мезолітичній Передній Азії початок революції полягав у переході від розвиненого збирання до землеробства, спочатку, можливо, до розкидання насіння диких рослин і до штучного обводнення і поливу тих ділянок, на яких розкидали ці насіння.

Ось тут-то і стали в нагоді навички і знання, здобуті в попередній час: вміння виготовляти потрібні знаряддя, знання корисних властивостей рослин, умов їх дозрівання. Перехід до скотарства знаходився в нерозривному зв’язку зі становленням землеробства. У Передній Азії були не тільки необхідні дикорослі злаки, а й тварини, які піддавалися одомашненню, — свині, кози, вівці, корови. Збирання однорічних рослин, що дозрівають тільки один раз на рік, не стільки навчило, скільки в буквальному сенсі змусило людину створювати запаси. Коли ж з’явилися запаси зерна, з’явилася і можливість не вбивати відразу здобутих на полюванні молодих тварин, а залишати їх на час на стоянці. Так почалося їх одомашнення.

Друга промислова революція – це, крім усього іншого, перший супутник в космосі, перша людина на місяці. Перша промислова революція супроводжувалася димом, що зметнувся в небо Європи з труб перших фабрик і заводів, першими паровозами і пароплавами. Неолітична революція знаменувалася першими полями навколо відтепер осілих поселень і першими загонами для худоби. Може бути, за сучасними поняттями це виглядає не настільки вже ефектно, зате було, у всякому разі, не менш важливо.

Найважчий крок — це перший крок. Як всяка справжня революція, неолітична, після того як вона раз відбулася, почала свою переможну і швидку ходу по земній кулі: де виникав самостійно її новий осередок, де це відбувалося в результаті запозичення у сусідів культурних рослин, домашніх тварин або хоча б необхідного досвіду. Звичайно, ще далеко не з’ясовані шляхи, якими неолітична революція відбувалася в тому чи іншому районі землі. Але в цілому картина вже більш-менш ясна.

У VII—V тисячолітті до н. е. по всій Передній Азії і Південно-Східній Європі, зокрема Балканському півострову, були розкидані вже селища землеробів, які обробляли просо, ячмінь і пшеницю, сочевицю, горох та інші культури, розводили свиней, велику і дрібну рогату худобу. Можливо, втім, що Південно-Східна Європа входила в осередок найдавнішого в світі землеробства. Трохи пізніше сліди виробничої економіки відзначені і в Середній Азії.

В кінці VI тисячоліття до н. е. з Південно-Східної Європи по річкових долинах землеробство і скотарство проникли і в Центральну Європу, великі простори якої були зайняті тоді дібровами і змішаними лісами. Тому тут людям довелося випалювати ліс, причому зола удобряла землю, і мотиками обробляти ділянку навколо селища. Коли земля переставала народжувати, переселялися на нове місце, неподалік від колишнього.

Трохи пізніше виробляюче господарство поширюється на Північне Причорномор’я, але тут, в посушливих степах, землеробство швидко поступилося пальмі першості скотарству. Саме тут, мабуть, вперше був одомашнений кінь.

У III тисячолітті до н. е. землеробство і скотарство досягли вже берегів Скандинавії та Англії, завершуючи своє поширення по Європі і відразу ж різко змінюючи її обличчя. Дослідження проведені у Данії і деяких інших країнах, показали, як різко і раптово змінився в них характер рослинності, коли перші скотарі і землероби повели боротьбу з лісом, коли на розчищених з допомогою вогню просторах вперше стали пасти худобу і обробляти зернові культури. Пилковий аналіз, наприклад, показав, що з лісів Північної Європи майже всюди швидко зник в’яз, тому що тут, в умовах браку трав’янистих пасовищ, його гілки використовувалися як корм для худоби (так і зараз чинять з гілками берези на півночі Карелії і в Сибіру).

В Єгипті з’явилися перші землероби не пізніше V тисячоліття до н. е. В Єгипті не було потреби боротися з лісом, зате необхідно було регулювати розливи Нілу. Тому тут, як і в Месопотамії, рано розвинулася поливна, іригаційна система землеробства. З Єгипту та інших частин Північної Африки землеробство і скотарство, видозмінюючись і пристосовуючись до місцевих умов, поступово поширилися по всій Африці.

На Індостанському півострові землеробство раніше всього виникло не в долинах Інду і Гангу і не на родючій в майбутньому рівнині Декана, а в гірських долинах Белуджистану. Там початок його датується IV тисячоліттям до н. е. але вже в першій половині III тисячоліття до н. е. хлібороби спустилися з гір, швидко освоїли іригацію і почали отримувати по два врожаї на рік.

Коли в точності з’явилися землеробство і скотарство в Східній і Південно-Східній Азії, поки не з’ясовано. Різні вчені відстоюють різні дати: від III тисячоліття до н. е. і мало не до X тисячоліття до н. е. Немає поки і однозначної відповіді на питання, чи виникла тут виробляюча економіка самостійно чи під якимось впливом ззовні.

У всякому разі, не пізніше IV тисячоліття до н. е. в долині річки Хуанхе були вже численні селища осілих землеробів, які обробляли просо. Приблизно в цей же час на півночі Індокитайського півострова стали вирощувати рис, який потім поширився на північ, скрізь, де це дозволяв клімат, змінив менш ефективну культуру проса і зрештою придбав для людства, мабуть, більше значення, ніж пшениця.

У тій же Південно-Східній Азії вперше стали обробляти коренеплоди – ямс, таро та інші. Коли в точності це сталося, теж ще невідомо. Коренеплоди в цілому мали набагато менше значення для доль людства, ніж зернові культури, так як вони швидко гнили, і тому тривале зберігання їх неможливо. Однак саме ці культури допомогли людині заселити незручні для зернового землеробства острови Океанії.

Всі спроби довести, що землеробство в Америці з’явилося під впливом культур Старого Світу, поки успіхом не увінчалися. Навпаки, зараз накопичується все більше даних про те, що неолітична революція в Америці відбувалася самостійно в V—III тисячоліттях до н. е. В Центральній Америці, як і в Передній Азії, всихання клімату і одночасне зникнення великих тварин спонукало мисливців звернути більшу увагу на збиральництво диких рослин. Від збирання індіанці Мексики дуже повільно стали переходити до вирощування гарбуза, перцю, бобів, кабачків і своєї головної продовольчої культури — кукурудзи.

Крім Мексики і сусідніх з нею областей Центральної Америки, становлення землеробства в IV—III тисячоліттях до н.е. відбувалося і в Південній Америці, на перуанському узбережжі, де досить рано почали вирощувати гарбуз-гортанку, квасолю і бавовну, а з II тисячоліття до н. е. і кукурудзу.

Приклад з Америкою, де землеробство виникло самостійно, добре ілюструє співвідношення випадкового і закономірного в процесі історичного розвитку. Те, що землеробство вперше зародилося в Передній Азії, загалом-то, відноситься до числа випадковостей. Але те, що землеробство та скотарство, рано або пізно, але неминуче повинні були зародитися на землі, якщо на ній існувало людство в даному природному оточенні, було неминуче.

І від того, коли і де зароджувалося виробляюче господарство, які конкретні форми воно набувало, тобто від того, що в першому наближенні можна назвати випадковими факторами, залежало дуже багато, якщо не в історичному розвитку людства, то, принаймні, в долях окремих його частин, в долях окремих районів і цілих материків.

Ті області, де перехід до виробничого господарства відбувся раніше, вирвалися вперед. Ті, де з причин природного порядку або будь-яких ще цей перехід довго був неможливий, наприклад Арктика або Австралія, виявилися приречені на тривале відставання. Племена, які могли запозичувати досягнення своїх близьких чи далеких сусідів, обмінюватися ідеями, навичками, землеробськими культурами і домашніми тваринами, розвивалися швидше, ніж ті, які жили в умовах відносної ізоляції.

Нарешті, навіть в областях, де неолітична революція успішно відбувалася, багато що теж залежало від випадковостей. Наприклад, те, що в Америці серед тварин, придатних для одомашнення, крім собак і морських свинок, були тільки лама й альпака, відноситься до числа випадковостей. Але саме цей, загалом-то випадковий фактор і став причиною того, що культурна Америка розвивалася хоча і в одному напрямку зі Старим Світом, але більш повільними темпами. Відсутність більшості домашніх тварин і зернових культур на островах Океанії — теж часто випадковість. Але в результаті цієї випадковості Океанія в цілому відставала навіть від Америки.

Таким чином, неолітична революція змогла не тільки за дуже короткий термін (два-три тисячоліття на тлі передуючих сотень тисяч і навіть мільйонів років розвитку людини, і насправді, дуже короткий термін) перетворити обличчя землі, створити оброблені поля, канали і стада домашніх тварин на місці незайманих лісів та непрохідних боліт і недоторканою степу. Вона, крім всього іншого, різко посилила нерівномірність розвитку окремих частин людства.

У п’ятдесятих роках минулого століття сенсацію викликали розкопки Єрихону – багатошарового археологічного пам’ятника в Палестині. На цьому місці люди жили майже безперервно протягом багатьох тисячоліть. Шар бронзового століття на ньому утворений руїнами міста, стіни якого, за давнім переказом, звалилися від звуків труб облягаючого його війська. Шар мезоліту (середнього кам’яного століття) складають залишки невеликої стоянки збирачів і мисливців. Між цими двома шарами затиснутий потужний неолітичний шар, зайнятий залишками поселення ранніх землеробів. Ці хлібороби жили в глинобитних будинках, але ще не вміли виготовляти глиняний посуд. Мабуть, у них було досить багато зерна. У шарі знайдені кістки найдавнішого домашнього кота в світі, і може бути, приручення його було викликано потребами боротьби з мишами, цими вічними ворогами зернових запасів. А саме поселення землеробів VII—VI тисячоліть до н. е., що лише недавно почало свій стрімкий кидок до цивілізації, вже було обнесено потужною стіною з бутового каменю.

Незабаром з’ясувалося, що Єрихон не становить винятку. Чатал-Гуюк, поселення VII тисячоліття до н. е., розкопане в Південній Туреччині, теж було обнесено потужною стіною і процвітало більше тисячі років.

Будинки чатал-гуюкців складалися з невеликої кімнати і одного-двох господарських приміщень. Вздовж стін кімнати, як і зараз ще в багатьох оселях Передньої і Середньої Азії, йшли глинобитні піднесення-дежанки, застелені циновками. На них сиділи, спали, народжували дітей і під ними ж знаходили свій притулок черепа і кістки померлих.

Крім Єрихону і Чатал-Гуюку, в Азії, Африці, Європі та Америці знайдено багато інших поселень ранніх хліборобів і скотарів. Одні з них багатші, інші бідніші; одні більші, інші менші, одні обнесені стінами, інші відкриті і ніяк не захищені. Але всі разом вони знаменують собою початок нової епохи.

Здавалося б, вже якщо людина звикла харчуватися кашею і коржиками із зерен, злаків, то велике значення має те, як вона ці зерна отримує: чи зібрала вона їх в диких заростях або на спеціально засіяному полі. Виявляється, має, і дуже велике. Саме завдяки тому, що з’явилися поля, з’явилися слідом за ними і постійні відносно великі поселення — не як рідкісний виняток, а як загальне правило. Слідом за ними виникли і міста, і вся наша цивілізація.

Досі людина виробляла багато — знаряддя, одяг, житла, але основними засобами виробництва були її руки і створені цими руками штучні їх «продовження» — сокири, списи, ножі та інші знаряддя. Тепер же з’явився абсолютно новий і несхожий на колишні засіб виробництва — земля, штучно створена культурна грунт. Так, грунт культурного поля зроблений штучно: він подрібнений, розпушений, очищений від бур’янів і чагарників, він структурний, якісно не менше відрізняється від грунту цілинного, ніж, скажімо, відшліфована, відточена кам’яна сокира — від природного кругляка. У природі такої землі немає, як не буває в ній паперових квітів або скель із залізобетону.

Зробити ніж, спис, сокиру при вмінні може кожен. У кам’яному столітті, як правило, кожен їх сам для себе і робив. Збирати гриби, ягоди, коріння теж можна і поодинці. На найбільших тварин, таких, як слони, африканці, озброєні ножами і списами, зазвичай полювали групами по п’ять-шість чоловік.

Але спробуйте-но поодинці або хоча б втрьох перетворити ділянку незайманого лісу в поле! Це нереальне завдання навіть для людини, озброєної залізною сокирою і залізною лопатою.

Праця первісного землероба — це праця, що часом, наприклад, при освоєнні нової ділянки землі з-під лісу, одночасно займає багато десятків людей, і чоловіків, і жінок, а от при обробітку городу праця стає, так би мовити, сімейною. У мисливському та збиральницькому господарстві майже ніколи не бувало так, щоб чоловік і дружина працювали поруч. З початком землеробства і скотарства різко зросло господарське значення сімейних зв’язків. І разом з тим зросла, ускладнилася і роль громади.

Неолітична революція привела до того, що вперше в історії землероби і скотарі стали виробляти більше, ніж їм було потрібно для задоволення мінімальних життєвих потреб, притому не як виняток, а постійно. З’явився регулярний додатковий продукт, з’явилося і регулярне забезпечене дозвілля.

Звичайно, навіть найпримітивніші мисливці і збирачі аж ніяк не були з ранку до ночі зайняті безупинними пошуками їжі. І у них часом бувало достатньо дозвілля. Але біда була в тому, що дозвілля це розподілялося нерегулярно, рідко було тривалим і далеко не завжди ситим.

Інша справа – землероб. У нього кілька разів в році буває страдна пора, але, по-перше, над ним не висить дамокловим мечем загроза голодувань, а по-друге, регулярно кожен рік одні й ті ж місяці буває час, коли комори повні зерна, всі польові роботи закінчено, і люди можуть присвятити свій час чому завгодно — святам, обрядам, іграм, будівництву громадських будівель або вирізанню дерев’яної скульптури.

Нашу епоху часто називають епохою демографічного вибуху. Але нинішній «вибух» — не перший і не найбільший в людській історії. За підрахунками деяких вчених, у Франції, наприклад, в епоху палеоліту жило від 5 до 15 тисяч чоловік, все населення Англії епохи мезоліту не перевищувало 7500 чоловік. В епоху ж розвиненого енеоліту, близько п’яти тисяч років тому, населення Франції становило 5 мільйонів.

Є народне прислів’я: один розум добре, а два краще. А тут на зміну кожному колишньому розуму прийшла тисяча нових і тисяча нових пар рук на зміну колишній парі. Із зростанням продуктивності праці, з появою додаткового продукту відпала потреба в тому, щоб кожна людина чи кожна сім’я брали б участь у добуванні їжі. З’явилися кваліфіковані фахівці, цілі групи ремісників, які не стільки працювали в полі, скільки були зайняті виготовленням знарядь, прикрас, посуду. А крім того, створилися умови для появи людей, які не стільки рубають, копають і сіють, скільки говорять, де копати, що рубати і коли сіяти. Коротше, з’явилася разом з ускладненням виробництва потреба в його організаторах, повністю або частково звільнених від інших занять. Вони об’єднували громаду для колективних робіт, визначали їх порядок, відали розподілом і зберіганням запасів, представляли громаду в її спілкуванні з сусідами. Зростав авторитет окремих осіб – вождів, старійшин, ватажків.

Ті ж потреби виробництва призвели до того, що в ранніх землеробських товариствах істотно зросло значення позитивних знань, зачатків майбутньої науки, наприклад календаря. Зберігання і накопичення таких знань стало життєво важливою справою. Однак у свідомості ранніх землеробів позитивні знання були змішані з вірою в надприродне, з релігією і магією. Тому функції зберігачів знань зазвичай зосереджувалися у жерців, знахарів, які, як і організатори-ватажки, почали виділятися з середовища рядових общинників.

Так намітилася можливість соціальної нерівності, і одночасно з’явилася можливість майнової нерівності, знову ж таки тому, що люди почали виробляти більше, ніж було потрібно для задоволення їх мінімальних потреб. Конкретні проблеми виникнення соціальної нерівності, експлуатації, кланів, держави дуже складні, дискусійні, і тут не ставиться завдання їх висвітлити. Рівним чином не говоримо ми тут докладно і про зрушення в духовній культурі, в мистецтві, в релігійних уявленнях, які також були нерозривно зв’язані з виникненням виробничого господарства.

Музикознавці створили спеціальні дослідження про ті відмінності, які існують між музикою і піснями бродячих мисливських і осілих землеробських народів. Але це лише приватне відображення тих важливих відмінностей, які існують між ними у ставленні до світу і в його сприйнятті.

Життя мисливця протікає від одного дня до іншого, воно сповнене випадковостей і несподіванок. Воно вимагає від нього знання природи, але головним чином в дрібницях — в окремих прикметах, в читанні слідів. Не випадково в мовах мисливських племен часто буває безліч назв для окремих видів птахів, звірів, дерев, різні слова для різних віків і станів, але часто відсутнє загальне поняття «дерево» або «птах».

Сільське господарство набагато більше, ніж збирання або полювання, сприяло формуванню абстрактного мислення, вміння узагальнювати, передбачати і планувати, причому на довгий термін. Полювання не менш важка праця, ніж землеробство. Але результати полювання даються в руки відразу, їх можна тут же з’їсти, зате важче зберегти.

Землероб волею-неволею виявляється набагато ощадливіше мисливця. Землеробські роботи змінюють одна одну протягом багатьох місяців: розчищення ділянки, оранка або мотиження, посів або посадка розсади, прополювання, підгортання, полив, охорона сходів від потрави і лише потім збирання врожаю. Все це виховує завзятість, терпіння, цілеспрямованість.

Ми вже згадували про те, що потреба точно знати час, коли слід починати орати, коли сіяти, зажадала створення точного календаря, ведення астрономічних спостережень за зірками та сонцем. Саме у неолітичних і енеолітичних (які тільки почали освоєння металів) племен, весь добробут яких залежав від врожаю, ми спостерігаємо виняткову роль календаря в житті, свого роду культ календаря. Це було і у майя і ацтеків, і у стародавніх єгиптян, і у західноєвропейських творців мегалітичних обсерваторій типу знаменитого Стоунхенджу. Адже і наш нинішній календар у своїх основах був розроблений в стародавній Месопотамії. З такою «науковою розробкою» поняття часу і його вимірюванням пов’язані і психологічні зрушення у відношенні до часу, уявлення про цінності часу, яке досить слабо було розвинене у первісних мисливців.

По-іншому, по-новому сприймає осілий землероб не тільки час, але і простір. Бродячі мисливці сприймають його, так би мовити, маршрутно, лінійно. Коли їх просять, вони зазвичай малюють не карту території, а схему маршрутів, напрямків і орієнтирів. Навпаки, первісний осілий землероб сприймає простір саме як площу, як територію. При цьому своє село малюється йому як центр світу, а весь навколишній простір, чітко зорієнтований по сторонах світу, представляється у вигляді концентричних кіл, все більш і більш віддалених від нього, останнім з яких є «край світу».

Розвиток орієнтування по сторонах світу сам по собі теж пов’язаний з цим світовідчуттям, так як в системі орієнтування бродячих мисливців він зазвичай підміняється визначеннями типу «вгору по річці вниз по річці», «лицем до моря — обличчям від моря» і так далі. Як би не були наївні і примітивні географічні і космогонічні уявлення ранніх землеробів, все ж тільки вони змогли стати тією основою, на якій потім розвинулися географічні знання, знання про землю взагалі, а не тільки про свої маршрути в пошуках звіра.

Як це не парадоксально, мисливець, якому доводилося часом долати величезні відстані, знав лише свою мисливську стежку, а не землю в цілому. Знадобилася постійна точка зору осілого землероба, творця полів, щоб усвідомити цінність вимірювання землі як площі, щоб, обернувшись з вершини пагорба, проникнути думкою за лінію горизонту, щоб зі свого села побачити світ.

Автор: А. Хазанов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *