Історія Київської Русі

Київська Русь

Стародавні східні письменники знали три центри Русі — Куяву, Славію і Артанію. Куява — це Київ і прилеглі до нього землі, Славія — землі словен на північно-заході Руської рівнини, центром яких став Пан Великий Новгород. Місцезнаходження Артанії досі достовірно не визначено: в історичній літературі можна нарахувати півтора десятка думок про її розташування. Можливо (і швидше за все), це Верхнє Поволжя, де археологами виявлено кілька потужних так званих «протоміських» центрів.

Вже на початку IX століття країни, що оточували східнослов’янський світ відчули його військову, дипломатичну і торгову активність.

У 882 році новгородський князь Олег об’єднав два найважливіших східнослов’янських політичних центри — Новгород і Київ. Цим актом завершується тривалий процес політичної консолідації основного ядра східних слов’ян і утворення Давньоруської держави, що відразу встала в ряд найбільших держав середньовічного світу.

«Витязі з Київської землі», як іменує русів один із західноєвропейських епосів, здійснюють численні походи вздовж берегів Чорного, Азовського і Каспійського морів. Давніх русів знають в цей час і Багдад, і Константинополь, і зовсім далека Олександрія.

Русь швидко увійшла в тогочасне міжнародне співтовариство. Особливо тісними були зв’язки з слов’янськими країнами — Болгарією, звідки на Русь прийшла писемність, Чехією, Польщею. В кінці X — початку XI століття на Русі побувало посольство папи римського. На початку XI століття Ярослав Мудрий уклав союз з німецьким імператором. Встановилися зв’язки з Англією. Сини англійського короля Едмунда довго жили в Києві при дворі Ярослава. Одна з дочок, Анна, була видана Ярославом за французького короля Генріха I, а інша, Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда. На доньці останнього англосаксонського короля був одружений онук Ярослава Володимир Мономах. Такі династичні шлюби були у феодальному світі визнанням політичної могутності Київської Русі.

Основні шляхи в епоху середньовіччя — це водні дороги. Здавна добре були відомі такі важливі водні артерії, як Великий Волзький шлях «з варяг у араби» і Дніпровський «з варяг у греки». Цими дорогами Русь була пов’язана з різними землями та державами. Купців із Русі і руські товари добре знали в Швеції, Данії, Німеччині, східних землях, Візантії. Руські торговельні двори іноземних держав були свого роду «торгпредствами Давньої Русі.

купці Київської Русі

Земля надійно зберегла для нас своєрідні «візитні картки» широких торговельних зв’язків Русі. У скарбах, знайдених в нашаруваннях міст, що стоять на водних шляхах. зустрічаються руські шедеври і різні речі, що потрапили до нас з інших земель. Життя людей у період середньовіччя було сповнене небезпек і несподіванок, тому й намагалися заховати свої багатства, але дуже часто за ними не могли повернутися. Добре відома схованка в Десятинній церкві в Києві та поряд з нею — найбільший скарб Давньої Русі, ледве вмістився у два мішки, що складався із золотих судин і золотих та срібних прикрас. Багато скарбів було заховано під час монголо-татарської навали — досі ми знаходимо зариті в землю, заховані в будинках, церквах скарби монет і речей того часу. І ці речі розповідають нам про досягнення руського ремесла та мистецтва, про торговельні зв’язки з різними країнами і про трагедії, які пережив руський народ.

Для Русі вершиною безперервного сходження був кінець X — перша половина XI століття — час князювання Володимира і Ярослава. Він залишив яскравий, навіть через тисячоліття добре помітний слід у пам’яті народу.

Билинний час Русі — князі Володимир Червоне Сонечко, Ярослав Мудрий. Час, коли з приголомшливою дослідників швидкістю розвивається руська культура, яка стрімко, на одному диханні досягла візантійських висот. Час військової доблесті, слави, зростаючої впевненості в своїх силах.

Ця впевненість не була порожньою пихою або сліпою зарозумілістю. В її основі лежала завзятість і працьовитість народу. Просуваючись по великим і малим річкам, освоюючи вкриті лісом вододіли, люди вперто заселяли землі. Там і тут по неосяжній (тоді вже неосяжній!) країні, стукали сокири — одне за одним виникали по берегах річок, озер і струмків маленькі села. На вулицях великих і малих міст диміли кузні — безугавний стукіт розсипався на всі боки. Монотонно скрипіли кола в гончарних майстернях, напружено працювали золотих справ майстри, ткачі, художники. Цілі вулиці отримували назви за ремісничими спеціальностями: Гончарний кінець. Плотницький кінець, Ковальські ворота… Руське ремесло швидко набирало силу, і дуже скоро ремісники ставали майстрами.

Хорезмієць Аль-Біруні залишив виразне свідоцтво про мечі руської роботи, прикрашені «дивними і рідкісними візерунками». Італієць Плано Карпіні був здивований троном руської роботи — він побачив його в палаці ординського правителя Гуюк-хана: «Трон був зі слонової кістки, дивовижно вирізаний…» Німецький монах Теофіл, що задався метою визначити, які країни «в ретельності емалі та різноманітності черні» досягли успіху, поставив Русь на друге місце після Візантії, але попереду арабів, німців, італійців, французів…

У Руському музеї в Петербурзі зберігаються зірчасті срібні колти (сережки) з Тверського скарбу XI—XII століть. До кільця з напівкруглим щитком припаяні шість срібних конусів із кульками. На кожен конус напаяно 5 тисяч крихітних кілець діаметром шість сотих сантиметрів з дроту товщиною в дві сотих сантиметри. Тільки спеціальна мікрофотознімка дозволила встановити ці розміри. Але це не все. Кільця служать лише постаментом для зерні, так що на кожне насаджено ще зернятка срібла діаметром чотири сотих сантиметри!

срібні колти

Яка шалено складна, нечувано кропітка робота! Кожне зерно цих диво-сережок світилося і грало при найменшому повороті голови руської жінки, що носила їх. Але найдосконаліше своє вираження мистецтво ювелірів стародавнього Києва знайшло, бути може, в перегородчастій емалі, складна техніка якої була ними блискуче освоєна. Емаллю вклечувалися предмети з золота і срібла: барми, діадеми, колти, підвіски, нагрудні медальйони, пряжки, хрести-складні і оклади книг. Ідеал краси, життєлюбна руська народна фантазія знаходять в цих предметах особливе звучання завдяки стрункості художнього задуму і досконалості виконання. Мистецтво емальєрів надихало майстрів книжкового орнаменту і мініатюристів.

книги Київської Русі

Книгами пишалися в Київській Русі та берегли як «зіницю ока». При пожежі їх рятували в першу чергу. Як і у Візантії, книгу шанували на Русі криницею божественного одкровення і мудрості. Оздоблювали книгу, нічого не шкодуючи, так, щоб сама по собі вона була коштовністю. Уся орнаментика книги виконувалася художником-златописцем, а виготовлення палітурок-окладів, окутих сріблом і прикрашених мереживною філігранню, виблискуючих дорогоцінним камінням та золотими пластинами з зображеннями з фініфті (емалі), доручалося златоковалю та эмалєру.

У XVII столітті подорожуючий по Україні Павло Алепський порівняв з живописом роботу вишивальниці: «Вишита шовком, точно написана фарбами». Мистецтво вишивання на Русі досягло такої досконалості з найдавніших часів, що шиті літургійні приналежності були предметом вивозу за кордон, зокрема до Франції, викликали незмінне захоплення і подив і високо шанувалися навіть на Афоні, де зберігалися особливо цінні речі вже в XII столітті.

У древніх списках ми зустрічаємо такі образні визначення квітів: «маковий», «солом’яний», «цукровий», «вогненний», «жаркий», «рудо-жовтий», а червоний колір мав безліч відтінків — «червоний», «багряний», «червчатий», «кармазін», «смородиновий», «брусничний» — перерахувати важко. «Лише на основі такого витонченого розуміння колориту.— пише історик мистецтва В. Н. Лазарєв, — з’явилася можливість створювати ті прекрасні твори давньоруського шиття, які перш за все вражають вишуканістю барвистих сполучень».

Про досягнення ремісників Стародавньої Русі можна говорити нескінченно — вони були значними, а часом видатними, і ремесел було, за підрахунками академіка Б. А. Рибакова, багато десятків.

Далі буде.

Автори: А. Дегтярьов, В. Дубів, А. Кірпічніков.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers