Дешифрування древніх писемностей. Продовження.

давні письмена

Звичайно робота при дешифруванні пам’ятників невідомої стародавньої писемності на невідомій мові проходить три етапи. На першому етапі треба з’ясувати, судячи із загального числа і повторюваності знаків, яке перед нами письмо: алфавітне, складове, словесно-складове або ж таке, що позначає тільки поняття, але не звукову сторону слова; далі, чи мається в тексті словоділення або він записаний без розбивки на слова; який напрямок письма (зліва направо, справа наліво, по черзі зліва направо і справа наліво, зверху вниз і т. д.); який може бути приблизний зміст тексту судячи по його зовнішньому вигляду, місцю і обставин знахідки і т. п. Зазвичай вже на цьому етапі можна і потрібно встановити, які знаки є власне різними графемами, тобто розрізняються за значенням, а які – аллографами. Тобто варіантами однієї і тієї ж графеми, залежними від особливості у написанні текстів, характерних для певних місць, часу, умов, навичок писаря і т. п.

На другому етапі по тому, як повторюються групи знаків і окремі знаки (в яких комбінаціях, як часто і т. д.), встановлюється тип граматичної структури мови, наприклад, чи є в ній корінь слова змінним або незмінним, чи спостерігаються в ній суфікси та приставки, і якщо так, то який їх характер, поширення і т. п. Іноді буває, можливо встановити місце підмета, присудка і інших частин мови, а також характер словозміни імені та дієслова (чи є відмінювання, який характер дієвідміни). Саме на цьому етапі повинні застосовуватись підрахунки і строгі статистичні методи (про це, до речі, знав вже і Шампольон), і тому тут може допомогти машина. Це етап так званої «Глок куздра» (вираз взятий з класичного прикладу, він наводився на лекціях знаменитого мовознавця академіка Л. В. Щерби: «Глок куздра бадланула бакренка» і т. д.; слова незрозумілі, але фраза піддається граматичному розбору: «куздра» – підмет, ім’я іменника жіночого роду в називному відмінку, «Глок» – визначення, прикметник жіночого роду і т. д.).

З’ясування структури мови дозволяє визначити, до якої сім’ї або групи мов вона відноситься або, навпаки, не може належати: наприклад, якщо встановлено, що в досліджуваній мові є кілька родів і відмінків, то це не може бути мова типу англійської, зате вона може бути, скажімо, однією із слов’янських. Тип мови дешифруемого тексту можна іноді встановити досить точно, однак сама мова залишається невідомою, і прочитати текст осмислено все ще не можна.

давні письмена

На третьому етапі дешифрування повинне бути завершене: щоб писемність могла вважатися дешифруваною, необхідно не тільки вказати, де в тексті підмет, а де присудок і яке в даній мові відмінювання, а потрібно прочитати текст. Кожне слово і кожна форма слова повинні зазвучати і придбати цілком певне, тільки їм притаманне значення. Саме тут фатальна риса, яку найважче подолати.

Уявімо собі, що перед нами уривок тексту, написаний невідомою мовою. Умовно позначимо знаки цифрами 123245674839404. Припустимо тепер, що ми встановили щодо цього письма наступне: кожен знак є буквою алфавіту, передає один значущий звук (фонему); 4 – якесь закінчення відмінюваного імені; 74 – це якесь дієслівне закінчення; 232, 56 – корінні якихось слів; 1 – може бути окремим словом або приставкою (префіксом); 83940 – може бути, основа одного слова, а може бути, дві основи. Відомо також, що мова, ймовірно слов’янська. Такий ступінь досягнутої ясності досить характерний для другого етапу дешифрування. Як прочитати текст?

Знаючи, що це російська мова, ми могли б коливатися між, скажімо, «я маму веду за руку» і «у попа была собака». Можна підібрати й інші осмислені фрази або шматки фраз. А якщо ми не знаємо мови? Якщо можна підставляти слова не тільки російської мови, але й української, польської, чеської, сербської, болгарської і навіть (як найчастіше і буває) якоїсь родинного їм, але зовсім давньої мови, яка не збереглась до нашого часу?

Наведемо ще один приклад: що, якщо текст написаний так: 12437454, де 1, 4 і 74 – граматичні елементи, а 2, 3 і 5 – знаки, що позначають поняття; причому відомо, що в даній писемності є всього 600 окремих знаків для понять, а в мові повинні існувати десятки тисяч слів, які передаються цими знаками або їх комбінаціями? (Саме таке положення, наприклад, в шумерській мові і писемності.)

НАПИС ПОВИНЕН ЗАЗВУЧАТИ.

Тут-то і наступає момент, коли статистика і комп’ютер, що виконує статистичні розрахунки вже навряд чи може допомогти дешифрувальнику. Один з найбільших сучасних фахівців з дешифрування І. Фрідріх, говорить: «З нічого не можна нічого дешифрувати», – повинна бути якась зовнішня по відношенню до самого тексту зачіпка, від якої можна відштовхнутися. Найчастіше це справжня або штучна білінгва.

Самими блискучими дешифруваннями були прочитання єгипетських ієрогліфів Ж. Ф. Шампольоном в 1821-1825 роках і ассиро-вавилонського клинопису Г. Раулінсоном, Е. Хінксом та іншими до 1857 році, а в минулому 20-му столітті – дешифрування мікенської «лінійної писемності Б» М. Вентрісом в 1953 році. Як вони вдалися?

М. Вентрісу вдалося з’ясувати структуру мови написів і значення детермінатив, що виражають категорії понять, навіть вказати, які складові знаки містять одні й ті ж приголосні, а які – одні й ті ж голосні. Але далі він рушив тільки тоді, коли, встановивши, що певні поєднання знаків в документах, знайдених на острові Кріт, є назвами місцевостей, він підставив під ці поєднання назви критських населених пунктів, відомих з пізніших, давно читаних грецьких пам’ятників. Складові знаки тим самим придбали звучання. Під мікенською писемністю, як виявилось, ховалась надзвичайно давня форма грецької мови, абсолютно відмінна навіть від мови поем Гомера. Таким чином, М. Вентріс вдався до штучного створення білінгви.

Так само і росіянин В. В. Шеворошкін при недавньому дешифрування письма стародавніх карійців, народу, який жив в Малій Азії в VII-IV століттях до н. е.., застосував дуже строгий статистичний метод роботи; але, дійшовши до третього етапу дешифрування, він змушений був би скласти зброю, якщо б йому не допомогла доведена їм спільність походження карійського алфавіту з вже прочитаними алфавітами сусідніх народів; це дозволило підставити під карійські літери певні звучання. Для перевірки правомірності такої підстановки був використаний метод штучної білінгви, якою стали карійські імена, записані по-своєму ще стародавніми греками, і граматичні форми вже вивчених давніх мов Малої Азії, виявлені дешифрувальником і в карийских написах.

Автор: І. Дьяконов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *