Культурний обмін у середньовічній Андалузії

Андалузія

Однією з характеристик, що найбільше вражає істориків, які вивчають епоху мусульманства в Іспанії, є його тривалий вплив на християнство. На Піренейському півострові в періоди замирення між християнськими та мусульманськими королівствами панував, за словами французького історика Анрі Террасса, “щиросердий симбіоз”. На землях ісламської Іспанії жили християнські та єврейські громади — так само, як пізніше на землях Кастильської та Арагонської корон жили громади мусульман та євреїв. У царині культури зв’язки ніколи не припинялися, так само не було й чіткої межі між ісламським та християнським світами.

З самого початку арабо-берберського завоювання в аль-Андалузії утворилася надзвичайна етнічна мішанина. Через змішані шлюби між собою породичалися араби, арабізовані бербери, християнські орендарі, великі землевласники разом з міським середнім класом — і так у плавильному казані ісламу утворилася досить однорідна суміш. Постійні контакти мусульман з іспанцями примусили завойовників вивчати романський діалект латино-іберійської мови. Тимчасом як мозараби (арабізовані християни) вживали романську говірку для щоденного спілкування, серед християнської молоді в IX столітті поширилася нелюбов до латинської культури та до традиційного релігійного виховання. Певна частина молодих християн читала й писала арабською мовою, знала арабську поезію доісламської епохи і бралася до вивчення арабської літератури.

Андалузькі євреї говорили романською та арабською мовами на додачу до єврейської, яка була мовою науки та релігії. Осівши в Іспанії ще за панування Рима, єврейські громади засвідчили свою лояльність до династії Омейядів, тож і не знали переслідувань та утисків. Вісім поколінь андалузьких євреїв користувалися прихильністю Омейядів і жило в безпеці.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТА МОВНА ПЛАВИЛЬНЯ

Значна частина населення мусульманської Іспанії була двомовною. Андалузькі мусульмани користувалися романською мовою в родині, її не цуралися навіть самі правителі. У розмовах зі своїми придворними халіф Кордови Абдаррахман III (912 — 961), син рабині-християнки, охоче переходив з арабської на романську мову. Непідвладний фанатизмові, цей халіф став взірцем толерантності та широти поглядів. Надто показові такі два приклади.

Одним із секретарів у службі правосуддя Омейядів був Ібн Саїд (християнське ім’я — Ресемундо), освічений християнин з Кордови, який знав арабську мову не гірше за романську. Халіф послав його легатом до Священної Римської імперії та двору в Константинополі. Ібн Саїд блискуче виконав доручення, за що вдячний Абдаррахман ІІІ придбав для нього єпархію в андалузькому містечку Ельвірі.

Серед можновладців Кордовського двору на чолі фінансової служби стояв єврей із Хаена Хасдай Ібн Шапрут, дуже освічений чоловік. Він знав арабську, єврейську, латинську, грецьку мови та романські говірки. Коли до столиці прибували християнські посли, він був за перекладача на арабську мову. Він же переклав арабською медичний трактат Діоскорида, що його подарував халіфові візантійський імператор Констянтин VII.

Водночас відомий лікар і вмілий дипломат, Ібн Шапрут блискуче впорався з нелегкою місією до християнського краю, де вилікував від гарячки короля Леону Санчеса І та одержав від його бабусі, старої королеви Тоди Наваррської десять укріплень в обмін на спілку з Кордовою. Завдяки покровительству з боку халіфа Хасдай виступав як меценат всіх єврейських письменників мусульманської Іспанії, а єврейсько-арабський симбіоз плідно позначився на інтелектуальній творчості. Єврейсько-іспанський поет Дунаш Ібн Лабрат навіть переконав своїх одновірців запровадити в єврейську поезію арабську ритміку, а блискучий філолог Хайюдж змагався з визначними арабськими філологами.

В Іспанії трьох релігій євреї зажили слави поліглотів. Іспанські євреї відігравали роль перекладачів між християнами та мусульманами. Широко відома культурність євреїв з емірату Гренади. Його правитель Боабділа мав двох євреїв-перекладачів, Ісаака Пердонієля та його зятя Єгуду. Відроджуючи традицію славетного теолога та медика, кордовського єврея Ібн Маймуна (Мойсея Маймоніда), чиї численні трактати були створені арабською мовою в ХІІ столітті, так само арабською писав свої твори з граматики останній єврейський поет Гренади Сеадіях Ібн Данан. Коли у 1487 році католицькі королі захопили Малагу, з міста втекло багато єврейок, що говорили арабською мовою і були вдягнені за мусульманською модою.

середньовічні євреї в Іспанії

Дуже розвинені були лінгвістичні контакти. Чимало арабських слів запозичила кастільська мова, за епохи Середньовіччя ними збагатилися й інші мови Піренейського півострова. Цей вплив відчувається навіть у сучасній іспанській мові, надто у спеціалізованих словникових запасах, дотичних до зрошення, фортифікації, інституцій, урбанізації, торгівлі, ботаніки та гастрономії, не кажучи вже про топоніміку.

ПЕРЕДАЧА ЗНАНЬ

На полі культурних обмінів мусульманська Іспанія була каналом передачі здобутків давньогрецької науки та філософії на християнський Захід. Впродовж Всього ХІІ століття в Толедо діяла група інтелектуалів, яка з ініціативи великого канцлера Кастілії дона Раймундо перекладала латиною найвидатніші твори арабської культури — книги з астрономії, медицини, фізики, природознавства та філософії. Толедські перекладачі поширювали по всій середньовічній Європі твори Аристотеля, Галена та Гіппократа з коментарями таких визнаних вчених, як Авіценна та Аверроес. Через століття, в 1251 році син імператора Фердинанда III Святого, інфант Альфонсо Кастильський наказав перекласти з арабської мови кастильською голосну збірку байок під назвою “Каліла ва-Дімна”, яка певною мірою вплинула на літературу подальших століть, зокрема на “Роман про Лиса”, “Кажи” Боккаччо та “Байки” Лафонтена.

Зійшовши на трон у 1252 році, Альфонсо X Вчений оточив себе юристами та науковцями, істориками та трубадурами. Він розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану на переклад та адаптацію кастильською мовою всієї спадщини арабської культури. На цій ділянці співпрацювали християни, арабомовні євреї та мусульмани, зокрема Фернандо Толедський, Хуан Аспійський, рабин Уаг, Моше ха Коган, Авраам Альфакін Толедський, маестро Бернальдо ель-Арабіго.

Альфонсо X заснував у Мурсії першу колегію, де представники трьох релігій слухали лекції арабського вченого Мухаммада аль-Рікуті, уродженця району Рікоте, який залишився в місті після вступу до нього кастильського війська у 1266 році.

МОДЕЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Арабська цивілізація відчутно вплинула на звичаї християнської Іспанії. Від раннього Середньовіччя вишукані звичаї мусульманських міст проникали до палаців невеличких християнських королівств на півночі Піренейського півострова. Вони прищеплювали аристократам смак до розкошів та комфорту.

За епохи пізнього Середньовіччя мусульманські звичаї прийняла християнська еліта Кастилії та Арагону. Взірцем маврофілії та семітофілії часто називають Педро І Кастильського (1350 — 1369). У 1418 році король Арагону Альфонсо V вбрався у вишивану шовкову чалму та гаптований золотом одяг, що йому прислав гренадський султан Мухаммад.

Відвідавши Іспанію у 1466 році, європейський мандрівник з Богемії барон Леон де Росміталь дивувався з прийому, який він мав у палаці бургоського можновладця: оточення кастильського графа складалося з багатьох жінок та дівчат у мусульманському вбранні. Страви, якими його пригощали, також були на арабський смак. У Сеговії король Кастилії Генріх IV також оточив себе мусульманами та євреями. Росміталь зазначає, що він їв, пив та вбирався, як мусульманин.

СПІЛЬНІ ІГРИ ТА СВЯТА

Деякі ігри були популярні в усіх громадах. Завезені в IX столітті музикантом Зір’ябом до Кордови шахи (скітрандж) мали величезний успіх у аль-Андалузії і невдовзі прижилися в королівстві Леон під назвою ахедрес. За правління кастильського короля Альфонсо X шахи були улюбленою розвагою кастильців. Шахами захоплювався сам король та його дружина — арагонська королева Віоланта, дворяни та придворні дами, солдати та ченці, міщани та селяни, мусульмани та євреї.

шахи

Як мусульмани, так і християни проводили турніри. На всіх площах Гренади, навіть у дворі Аламбри відбувалися змагання лицарів на списах. В окрузі Хаена на свято святого Івана андалузьке вельможне панство палко захоплювалося цими змаганнями (руего де коньяс), що їх полюбляли й мусульмани. Посол Гренади при дворі Хуана П Кастильського завдяки змаганням на списах у присутності короля зажив великої слави.

Крім суто мусульманських свят, у Андалузії відзначалося ще два календарних свята, пов’язаних із різними порами року. Вони мали перські назви — Навруз (тобто Новий рік за іранським календарем) та Махраджан, що випадав на 24 червня. По всій Андалузії в ці дні розважалася й забавлялися всі люди без винятку.

Як у містах Андалузії, так і в християнській Іспанії полюбляли карнавали. В андалузькій поезії XI та XII століть часто згадуються релігійні свята християн, зокрема Великдень, який мусульмани називали Фіш.

З нагоди християнського Нового року та Страсного четверга андалузькі мусульмани, починаючи з ХІІ століття, купували ласощі на манер своїх сусідів. А в другій половині XIII століття вони вже відверто святкували християнське Різдво та Новий рік. Першого січня за християнським календарем, у день, що називався Яннаяр, андалузці обмінювалися подарунками, а також пекли тістечка, які формою нагадували місто (мадаїн), у такий спосіб породивши сучасний звичай на свято Богоявления пригощати гостей святковим пирогом із запеченими в ньому дрібними подарунками.

Автор: Рашель Ар’є

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *