З історії хімії – хімічні досліди в давнину

хімія в давнину

Хімічний аналіз в самому примітивному вигляді з’явився багато століть назад. Служив він тоді в основному для викриття всіляких підробок. У Стародавній Греції однією з найдорожчих фарб вважалася ярь-мідянка – основна оцетокисла сіль міді. Вона високо цінувалася за гарний зелений колір, а змішана з білилами, давала дуже стійку фарбу. Отримували ж її обкурюванням міді парами винного оцту, і вихід готового продукту був, зрозуміло, нікчемним.

У ті далекі часи на деяких кустарних фабриках хитрили і замість ярь-мідянки продавали довірливим покупцям мідний купорос, який схожий на дорогу фарбу за кольором, але як фарбувальний пігмент нікуди не годиться.

Якийсь час хитрість вдавалася, але, врешті-решт, фальсифікаторів навчилися викривати. Допомогли в цьому чорнильні горішки (так називають нарости на листках деяких рослин). З горішків робили відвар і просочували їм папірці. Ці найдавніші індикатори опускали в розчин зеленої фарби, яку видавали за ярь-мідянку, і якщо папірець чорнів, то підробка була перед очима.

Пояснити це явище в ті часи, звичайно, не могли, але фальсифікація барвника, принаймні, пішла на спад. Секрет почорніння папірця полягає в тому, що чорнильний горішок містить танін – складну органічну речовину, що добре розчиняється у воді. Танін в невеликій кількості присутній в чаї і дубових листках. Солі заліза забарвлюють танін в густий чорний колір (до речі сказати, в старовинних рецептах чорнила застосовувалися саме такі склади).

Але купорос-то був мідним, а не залізним! І тут пояснення просте: в Древній Греції мистецтва поділу солей не існувало, і в мідному купоросу завжди були значні домішки залізного, який можна було так легко виявити.

Цю хімічну реакцію, вік якої обчислюється тисячоліттями, ви можете повторити у себе вдома. Купіть в аптеці танін (він широко застосовується тепер в медицині), розчиніть кілька таблеток у воді і додайте трохи будь-якої розчинної солі заліза, хоча б того ж залізного купоросу. Ви зможете спостерігати ту ж реакцію, що і древні хіміки-аналітики, які викривали невдалих ошуканців.

НА СМАК І СЛУХ

В значно більш пізні часи, якихось двісті-триста років тому, хіміки користувалися дивовижними, на наш теперішній погляд, способами аналізу. Ось як, наприклад, відчували селітру, яка у величезних кількостях йшла на виготовлення чорного пороху.

Вчений того часу рекомендував просто-напросто пожувати шматочок селітри, і якщо селітра «солона і гірка, то вона не добра, а тільки вона на язику покусує і солодка чується, то така селітра добра». Можна тільки пошкодувати порохових майстрів, яким доводилося брати проби кожної нової партії селітри.

Смаковий метод був, звичайно, не дуже точним, а до чистоти селітри часто пред’являли високі вимоги. Особливо якісну селітру вживали для засолювання м’яса, щоб продукт зберіг червоний колір. У цьому випадку потрібна була селітра, «досольно переочищена», і для випробування її спалювали. Якщо вона горіла швидко і без залишку, то вважалося (і, загалом, справедливо), що «селітра чиста і має належну гостроту, потрібну для, формування в м’ясі червоного кольору».

Щоб приготувати порох, крім селітри, потрібна ще й сірка. Вона теж підлягала випробуванню, але на відміну від селітри вже не на смак, а на слух. Шматок сірки затискали в руці і підносили до вуха. Зазвичай при цьому було чути легке потріскування, і тоді сірку пускали в роботу. Але якщо навіть в повній тиші не можна було почути «голосу сірки», то, значить, в ній занадто багато домішок. Таку сірку безжально викидали, тому що порох з домішками може вибухнути невідомо коли…

Чому ж сірка тріщить в руці? Відповідь на перший погляд несподівана; через свою дуже погану теплопровідність. У руці сірка нехай слабо, але все ж нагрівається, і в ній з’являються ділянки з різною температурою (ось де позначається теплопровідність). У матеріалі від цього виникає напруга, і він розвалюється на шматочки – адже сірка така неміцна. А ми при цьому чуємо приглушений тріск. Але коли в серці є хоча б один відсоток домішок, то теплопровідність її підвищується настільки, що, скільки не тримай сірку в руці, не почуєш ні звуку.

Автор: Жак Брюм.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А вообще подобные химические опыты в былые времена также могли привести ученых прошлого к мыслям об источнике альтернативной энергетики, альтернативному топливу. И приводили, например тот же Парацельс занимался подобными опытами.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers