Як Уолтер Релі відкрив Ельдорадо
Легенда про Ельдорадо має, як відомо, довгу історію: в цій історії були обманщики й обдурені, були фанатики і поети; був і свій мартиролог — список жертв. Уолтеру Релі належить в ньому особливе місце.
Важко сказати з певністю, коли вперше виникла ця легенда. Десь у першій половині XVI століття. Після того, як Франсіско Пісарро розгромив царство інків у Перу, окремі групи переможених встигли піти на захід, через Анди, захопивши з собою, як думали іспанці, багато золота. Неправильно витлумачивши збережені до них відомості, іспанці прийшли до висновку, що за Андами, у верхів’ях не те Амазонки, не те Оріноко, розташоване якесь царство, давня батьківщина інків, де править «Позолочена людина», «Ель-Дорадо», має дивний звичай купатися у золотому піску і потім змивати його у водах озера. У цьому царстві стільки золотого піску, що їм, як кажуть, можна гатити ставки.
Один за іншим йшли загони конкістадорів на пошуки Ельдорадо. Мало хто повертався назад; більшість гинули від тропічних хвороб, від укусів отруйних змій, від голоду, від індіанських стріл і т. д. Подібно міражу, царство «Позолоченої людини» незмінно вислизало від прибульців, як би розчинялося в повітрі. До кінця XVI століття легенда про Ельдорадо дихала на ладан. Але ось в один прекрасний ранок, 4 квітня 1595 року, на рейді Тринідаду кинули якір чотири англійських корабля.
Пора представити читачеві сера Уолтера Релі. До цього колоритного персонажа «єлизаветинського віку» можна віднести слова Шекспіра про Гамлета: «Меч воїна, мова вченого, очі царедворця». Релі — і воїн, і царедворець, часом — мореплавець і корсар, крім того, він — поет, драматург, історик, філософ, натураліст і алхімік. Фаворит і особистий секретар Єлизавети I, один з найбільш впливових і заможних людей королівства, Релі в той же час виступав як ідеолог буржуазії та нового дворянства». Його «Історія всіх минулих часів» (закінчена в 1614 році), де він проводить думку про те, що провидіння карає монархів, що провинилися перед своїми народами, стала настільною книгою для покоління, що вчинило англійську буржуазну революцію.
Релі також увійшов в історію як один з перших «будівельників» Британської колоніальної імперії. Коли ж він впав в немилість у королеви (причиною чого стало його одруження на фрейліні) і навіть був на деякий час ув’язнений в Тауер, на дозвіллі у нього остаточно визріла давно займаюча його ідея спробувати відшукати таємничу країну Ельдорадо.
Ось звідки взялися чотири кораблі на рейді Тринідаду. Діючи в «кращих» традиціях єлизаветинських корсарів, Релі штурмом оволодів островом, полонив губернатора і намагався вивідати у нього все, що було відомо про Гвіану (Гвіаною іспанці називали тоді район басейну Оріноко). Залишивши три кораблі вартувати Тринідад, що запирав вхід в Оріноко, Релі на четвертому продовжив шлях, тепер вже вглиб континенту.
Коли він потім повернувся додому, в Англії, недоброзичливці запідозрили Релі в тому, що він зовсім і не залишав рідних берегів і всі сім місяців, що його не було, відсиджувався в тихій гавані де-небудь в Шотландії або Корнуэллі. Трофеї, вивезені ним з Південної Америки, і справді були вельми мізерними: кілька золотих злитків, знайдених на узбережжі Гвіани. Але ось що цікаво: у пошуках країни Ельдорадо Релі не проявив тої наполегливості, яку природно було б від нього очікувати. Дійшовши до того місця, де впадає річка Оріноко Кароні, приблизно в 120 милях від узбережжя, якщо брати по прямій, він раптово повернув назад.
Що спонукало англійського дослідника повернутися з півдороги? Треба, звичайно, враховувати, що сер Уолтер Релі не був «людиною однієї ідеї», «однією, але полум’яною пристрастю»; крім того, на відміну від деяких своїх співвітчизників подальшого часу, що з дитинства мріяли про те, щоб «піти в море», сер Уолтер, хоча він і був майстерним мореплавцем, йдучи в море, мріяв про те, щоб скоріше повернутися додому і одного разу навіть сказав, що «краще провести рік в Тауері, ніж місяць на морі». Але важливіше, напевно, інше: дослідник, наділений настільки проникливим розумом, починав вже здогадуватися, що омріяне Ельдорадо — не більше, ніж химера.
Для Релі з багатьох причин було важливо, щоб міф про Ельдорадо не лопнув. Перш за все, він хотів довести, що його експедиція була не марною, якщо і не цілком успішною. Після повернення до Англії він написав книгу-звіт про свою подорож «Відкриття Гвіани».
Релі не допустив жодних сумнівів у тому, що Ельдорадо існує і навіть вказав «точні» координати цієї країни; послані ним вперед люди, писав він, вже бачили скелі з чистого золота, що підносяться далеко (і справді, його люди так йому доповідали). Своє рішення повернути назад якраз напередодні очікуваних золотих гір Релі пояснив тим, що його ніби раптом стурбувала доля залишених їм у Тринідаду кораблів.
Релі досяг мети: легенда про Ельдорадо святкувала своє друге народження. До того, як з’явилася його книга, за межами Піренейського півострова дуже туманно уявляли цю історію з географією: іспанці і португальці ревниво оберігали від решти Європи свої заокеанські секрети. А Релі не тільки барвисто виклав легенду у всіх її подробицях, але і склав першу досить точну карту північної частини Південної Америки (приблизно від Панамського перешийка до гирла Амазонки). Вперше на карту було нанесено Ельдорадо — у тій частині континенту, де слід було б бути білій плямі.
Величезний успіх книги — вона неодноразово перевидавалася і була перекладена на багато європейських мов — не пояснюється лише одним блиском золота. Насамперед слід зазначити, що саме завдяки їй відбулося справжнє знайомство європейського читача з Новим Світом. Описи екзотичної природи, «незайманих земель», образи індіанців, як «добрих» і «злих»,— все це було виконано на такому рівні, що і справді стало до певної міри відкриттям.
У книзі Релі знайшли собі місце також і різні байки: про річки, що несуть отруєні води, про людей «з головами нижче плечей», що живуть ніби десь в лісах Південної Америки і інші. Але це були стійкі байки: вони мали ходіння і набагато раніше, і багато пізніше.
Образи книги Релі мали відгомін у багатьох письменників кінця XVI і XVII століття. У Шекспіра, наприклад, Отелло лякає Дездемону розповідями про антропофагів і людей, чиї голови ростуть нижче плечей. Калібан в «Бурі» теж дечим зобов’язаний Релі. Натяки на його книгу зустрічаються у Мільтона і навіть у Дефо.
Ельдорадо у Релі не просто країна, де можна казково розбагатіти, це щось більше, справжній земний рай: «прекрасна зелена трава, твердий піщаний грунт, по якому приємно ступати, як пішки, так і верхи, лань на кожній стежці, птиці на кожному дереві, ввечері співають на тисячу ладів, журавлі і лелеки білі, рожеві, малинові — вздовж берегів річок, освіжаюче повітря, ніжний східний вітерець»… Для людей життя тут — суцільне свято. Оскільки мова тут йде про басейн Оріноко, картина ця, м’яко кажучи, неповна: «забуті» виснажлива спека, нескінченні тропічні дощі, комахи, плазуни і багато іншого.
Чисто меркантильний інтерес переплітався у Релі з мрією, пафос прагнення до далекого невідомого — з практичними планами колонізації «вільних земель». По стопах Релі нові шукачі Ельдорадо кинулися в Південну Америку. Тим часом Єлизавету II змінив на престолі Яків I, який повів проіспанську політику, і Релі знову був ув’язнений в Тауер, тепер вже всерйоз і надовго — на цілих тринадцять років. Друга експедиція в Гвіану, по суті, стала для нього єдиною можливістю здобути свободу. Король погодився відпустити Релі в надії, що той і справді добуде золоті гори, поставивши, однак, умовою ні в якому разі не конфліктувати з іспанцями.
Влітку 1617 року шістдесятитрирічний Релі на чолі своєї ескадри знову з’явився біля входу в Оріноко. Тепер він вже уникав будь-яких згадок про Ельдорадо, поставивши перед собою досяжну мету: розпочати розробку золотих родовищ на гвіанському узбережжі. І все одно його експедиція зазнала повної невдачі з-за епідемічних хвороб, матроських бунтів і по ряду інших причин. На довершення до всього, проти своєї волі він вплутався в кровопролитну сутичку з іспанцями.
Повернувшись в Англію без золота, та ще з цією сутичкою в «активі», Релі тим самим підписав собі смертний вирок. Його судили як «зрадника» і стратили. А Ельдорадо було остаточно «закрито» тільки на початку XIX століття; це зробив знаменитий німецький натураліст і мандрівник Олександр фон Гумбольдт. Але переставши бути країною, воно стало символом раю.
Автор: М. Юр’єв.