Похвальне слово Юлії Мамеї
Історія першого імператора-християнина Олександра Севера буде неповною, якщо ми не поставимо собі запитання: а чи розділяла погляди сина Юлія Аніта Мамея, «Августа, мати нашого государя святійшого імператора Севера Александра Благочестивого Щасливого Августа, мати таборів, сенату, вітчизни і всього роду людського» (такий був її повний імператорський титул)?
Відомо, що сестра її матері Юлія Домна, дружина імператора Септимія Севера, надавала заступництво християнам; християнкою була годувальниця її сина. Коли 10 березня 222 року після загибелі Елагабала 14-річний Олександр Север зійшов на імператорський престол, управління імперією до його повноліття прийняла на себе його бабка Юлія Меса і її радник Ульпіан. На відміну від Юлії Домни регентша не плекала симпатій до християн і була їх жорстокою гонителькою. Саме тоді зазнали мучеництво святі Папа Каллікст I (14 жовтня 222 року) і свята Татіана (12/25 січня 226 р).
Після смерті Юлії Меси (225) та Ульпіана (228) Олександр правив самостійно. Головною порадницею його була мати – в цьому сходяться всі античні історики. «До матері своєї Мамеї він плекав величезну повагу», – пише Евтропій. «Все, нею наказане, він виконував», – згадує Геродіан. «До своєї матері Мамеї він ставився з винятковою шанобливістю», – стверджує Елій Лампрідій.
І ця синівська любов була цілком заслуженою. «Ніхто не применшує достоїнств прекрасної матері імператора, Мамеі», – зауважив Я. Буркхард. Матір’ю вона була зразковою, хоча й трохи деспотичною в своїй материнській любові: оточила сина кращими вихователями та вчителями, невсипно стежила, щоб він читав лише книги, розвиваючі хороші задатки, і знався лише з людьми добротливими.
Церковні історики ІІІ-V століть високо відгукуються про її християнські благочесті, розповідаючи про її листування і бесіди в 231-232 роках в Антіохії, куди імператорський двір переїхав на час перської війни, з Орігеном (185-254) – великим християнським філософом і богословом, творцем теологічної системи, за висловом І. Ірмшера, щоб сприяти «розвиткові всіх теологічних напрямків наступних епох», саме він вперше сформулював у своїх працях багато основоположних для християнства понять, такі як Трійця, три її іпостасі і т.д.
З 203 року Оріген очолював християнську катехізичну школу в Олександрії Єгипетській, в 231-му вчителює в Антіохії («Він був запрошений імператрицею Юлією Мамеєю наставити Антіохію на християнський шлях», – вказує «Православна енциклопедія»), а потім в Палестині, в Кесарії.
«Мати імператора Мамея – чи була ще на світі така благочестива жінка! – Визнала за щастя зустрітися з Орігеном – слава його рознеслася всюди і дійшла до її слуху – і ознайомитися з його дивним для всіх проникненням в зміст Святого Письма. Перебуваючи в Антіохії, вона запросила його прибути до неї в супроводі воїнів-охоронців. Він пробув там деякий час, пояснив багато чого у славу Господа, показав, як навчатися науці Божественної», – свідчить Євсевій Памфіл.
Не дивно тому, що Олександр Север не тільки в своєму домашньому святилищі-ларарії молився перед образом Христа, але і як глава держави «терпимо ставився до християн» (Елій Лампрідій), тобто створював для них у суспільстві «клімат терпимості і мирного співіснування, – писав італійський історик-релігієзнавець Амброджо Доніні. – При Олександрі Севері християни вперше отримали ідеологічне, якщо не законодавче визнання».
Піддані, як відомо, схильні наслідувати душевним схильностям правителів – хто з шукання, хто з щирої віри в непогрішність верховної влади. Не випадково саме при Олександрі Севері, за свідченням Орігена, почали приймати християнство багаті люди і деякі з вищих сановників, а також благородні матрони. Деякі з цих новонавернених не тільки, подібно імператору, поміщали зображення Христа в своїх лараріях, а й будували ранньохристиянські підземні святилища – катакомби. «У роки Олександра Севера, – пише мистецтвознавець Г.І.Соколов, – були прикрашені фресками катакомби Аврелія, з мозаїчним підлоговим написом про рід Аврелія (одного з найстаріших і найславетніших римських патриціанських родів; до нього належали три консула, мати Юлія Цезаря і імператор-філософ Марк Аврелій), з відповідними язичництву фігурами Амура і Психеї в першому приміщенні і фрескою на стіні, яка зображує створення Адама і прабатьків в раю», – релігійний синкретизм цілком в дусі оформлення імператорського ларарія.
Готовність до «мирного співіснування» тоді виявляли не тільки можновладці, а й діячі Церкви, навіть найпалкіші й непримиренні. Римський пресвітер, святий Іполит (помер у 237 році), один з найвидатніших християнських письменників III століття, «який почав свою церковну діяльність з викриття Римської імперії як втілення диявола і в своєму трактаті «Про Антихриста» передбачив її падіння, зближується з церковними колами», – відзначає А. Доніні. У своїй книзі «Про Пасху» він, за свідченням Євсевія Памфіла, «вираховуючи час, робить пасхалію, починаючи першим роком царювання імператора Олександра», – як би з нього починаючи новий відлік часів.
В ніч з 18 на 19 березня 235 року в таборі поблизу Могонтіака (сучасний Майнц), куди імператорський двір переїхав на час війни з германцями, в результаті змови Олександр Север і його мати були вбиті повстанцями. Імператором став воєначальник Максимин. Це за його намовою серед солдат розпускалися чутки про уявне користолюбство Мамеї, про те, що вона нібито в таємних листах до вождів германців обіцяє зробити Імперію їх Даницею.
«З ненависті до дому Олександра, який складався здебільшого з віруючих, він почав гоніння», – свідчить Євсевій Памфіл. Новий імператор, пише Павло Орозій, «почав гоніння на християн», причому, насамперед, «обрушив гоніння на священиків і кліриків, тобто на вчителів, головним чином через християнське оточення Олександра, якому він успадковував, і Мамеї, його матері».
Саме тоді були закатовані пресвітер Іполит і Папа Понтіан, затяті сперечальники, примирилися перед смертю і згодом разом канонізовані, і багато інших сповідників і страстотерпців нової віри.
Автор: Віра Бегічева.