Ксенія – дочка царя Бориса
Троїце-Сергієва лавра сяє блакитними куполами, золотом і білизною стін. Зеленіють дерева і трава, натовп стоїть перед входом в Троїцький собор, щоб прикластися до раки з мощами преподобного Сергія Радонезького. Всі шість століть існування цього монастиря йшли сюди з усієї Росії натовпи паломників. Після вінчання на царство кожен російський государ вважав обов’язком поклонитися мощам Сергія, прикластися до них і попросити благословення. Не раз бувала тут і сім’я царя Бориса Годунова. Не тільки бувала: ось вже майже 400 років в ризниці зберігаються дивовижні за майстерністю і художнім виконанням роботи лицьового шиття дочки царя Бориса – Ксенії Годунової.
Лицьове шиття (двостороння вишивка шовком, золотом, сріблом, перлами і дорогоцінним камінням) наслідувало фресці і іконі. На роботах, приписуваних монастирським переказом Ксенії Годунової, немає вкладних записів з її ім’ям, але твори, що дійшли до нас як рукоділля царської дочки, говорять про тонкий художній смак виконавиці, її безсумнівну обдарованість і високий рівень професійного вміння. Монастирський опис відносить їх до 1601-1602 років. Як раз в цей час батько сватав Ксенію за герцога Іоанна, брата датського короля Християна IV.
У гробниці Сергія Радонезького Ксенія молилася про своє щастя – і тому вишила на Покрівці, призначеній покривати узголів’я гробниці преподобного, рублевську «Трійцю» по малиновому атласу. Всі контури фігур і предметів обнизані в цьому шитті перлами: вінці в ангелів, одежі, палати, гори, обриси дуба, стола. На полях серед перлового рослинного орнаменту розміщено срібні позолочені дробниці із зображенням Богоматері, Іоанна Предтечі, Сергія Радонезького, а також святих, соіменних сім’ї Годуновим – Бориса (батька), Марії (матері), самої Ксенії та Федора (брата). Другою роботою Ксенії Годунової з Троїце-Сергієвої лаври була індітіей – одяг на жертовник, виконана на іспанському оксамиті. Тут також присутній Іоанн Предтеча, соіменник її нареченого, датського герцога: в мріях про нього вона схилялася над п’яльцями.
Тепер вся сім’я Годунових, включаючи Ксенію, лежить у білій невисокій усипальниці біля входу в Успенський собор. До неї притулені чотири невеликі плитки, що сповіщають про те, коли помер кожен член сім’ї Годунових: троє – в один рік, 1605-й. На найпершій плитці – запис про смерть Ксенії Годунової, хоча вона померла пізніше за всіх: «Літа 7130 (1622) серпня в 30 день представилася царівна інока Ольга Борисівна». Ольга – чернече ім’я царської дочки, одержане нею при постригу – насильницькому! – коли Лжедмитрій, який зробив її своєю наложницею, на вимогу батька Марини Мнішек відіслав Ксенію в монастир. Так, не про таку долю для своєї дочки мріяв Борис Годунов, сватаючи її за герцога Іоанна!
У вересні 1602 року наречений Ксенії прибув до Москви з численною свитою. Красивий, розумний, ввічливий, він сподобався всім. Сім’я Годунових вирушила в Троїце-Сергіїв монастир (там вже знаходилися рукодільні роботи царівни) помолитися про щастя Ксенії… а коли повернулися, дізналися, що герцог захворів гарячкою. Царські лікарі не змогли допомогти, через кілька днів Іоанн помер. За розповіддю Карамзіна, Борис Годунов увійшов до дочки зі словами: «Твоє щастя і моя втіха загинуло». Однак у народі пішла чутка, що принцу «приключилася смерть від наміру царського»: ніби цар побачив, як всі полюбили герцога, і злякався, як би після його смерті не звели на престол чоловіка Ксенії, а не сина Бориса – Федора. Ксенія залишилася нареченою-вдовою, щоб зробитися потім втіхою Лжедмитрія.
Повернімося, однак, до усипальниці Годунова. Смерть «благовірної цариці і великої княгині Марії Григорівни всієї Русі» та сина її «благовірного царевича Феодора Борисовича всієї Русі» відбулася в один день – 10 червня 1605 року. Всього лише на два місяці випередив їх цар Борис. Однак на момент своєї смерті Федір був вже не царевичем, а царем, піднявся високо на престол після смерті свого батька: на плитці день смерті Бориса Годунова позначений як 1 травня 1605 року. Правда, історики запевняють, що він помер 13 квітня 1605 року. Але важливіше інше: тут поховані два царя Годунова – цар Борис Федорович і цар Федір Борисович.
Усипальниця Годунових в Троїце-Сергієвій лаврі тим більше дивна, що всі російські царі поховані в двох інших місцях – в Архангельському соборі Московського Кремля (до Петра I) і в Петропавлівському соборі Петропавлівської фортеці Санкт-Петербурга (після Петра I). Виняток становить син царевича Олексія, який недовго пробув на російському престолі, – Петро II. Він помер в Москві і був похований в Архангельському соборі. Лише Годунови лежать в лаврі. Підходять люди, підводять екскурсії школярів, але видно: мало хто розуміє трагедію, що спіткала сім’ю Годунова, і трагедію країни, розореної їх правлінням…
Вбив або не вбив Борис Годунов царевича Димитрія, законного спадкоємця престолу, щоб самому зайняти трон, – про це історики сперечаються до сих пір. Однак сучасники звинувачували Бориса Годунова і у вбивстві Івана Грозного (отруїв), і у вбивстві царя Федора Івановича, за яким була одружена сестра Годунова – Ірина. Говорили і про те, що Борис наклав на себе руки в страху перед зустріччю з ожилим царевичем Димитрієм. Перемоги Лжедмитрія, який з’явився на кордонах Російської держави восени 1604 року, приголомшили Годунова. Він обіцяв Ксенію в дружини воєводі І. Ф. Мстиславському, посланому з військом проти Самозванця; приданим повинні були стати Казань і Сибірське царство. Марно: воєвода зазнав поразки.
13 квітня 1605 року Борис Годунов раптово помер: з вух і носа полилася кров – і він впав непритомний. Над ним поспішно здійснили посвячення в схиму, назвали Бориса Боголєпов. Від іноземних лікарів пішли розповіді, ніби цар сам отруїв себе отрутою – тим більше що обличчя померлого було знівечене передсмертними конвульсіями і сильно почорніло.
Борис боявся смерті і звертався до провісників. Кажуть, юродива Олена, затворниця одного з московських монастирів, коли Годунов приїхав до неї в перший раз, не впустила його до себе в келію, а вдруге, звелівши принести шматок дерева, проспівала над ним похоронну молитву: «Ось що чекає царя Бориса». З появою в небі над Москвою яскравої комети Борис запросив астролога з Лівонії, який порадив царю «гарненько відкрити очі і подивитися, кому ж він надає довіру, та пильно стерегти рубежі». Але все виявилося марно.
Царя Бориса Годунова, як належало за звичаєм, поховали в Архангельському соборі Кремля. Однак ненадовго. Коли Самозванець підійшов до Москви, Василя Шуйського, учасника слідства в Угличі, змусили виступити перед москвичами, «чи точно царевича Димитрія поховали». Князя Василя звели на Лобне місце Красній площі, і він привселюдно заявив: «Борис послав вбити царевича, але царевича врятували, а замість нього похований попів син». Ненависть до Годунова і його дружини Марії Григорівни – дочки відомого опричника і ката Малюти Скуратова – посилилася.
Коли в Москві на Червоній площі два «гінця» Лжедмитрія – Гаврило Пушкін і Плещеєв – зачитали його грамоти до народу, де цариця Марія Григорівна та її син Федір звинувачувалися в тому, що вони «нашу землю не шкодують, та й жаліти їм було нічого, тому що чужим володіли», в Москві почалося повстання. Взялися за зброю і «чернь вся і дворяни, і діти боярські, і всякі люди москвичі».
Розгромили в’язниці, почали громити двори Годунова: «хороми разломаша і в селах їх, і в маєтках, і в вотчинах також пограбіша». У день повстання нікого не вбили і не стратили, тоді врятувалася і царська сім’я, однак бояри самі веліли посадити Годунових під домашній арешт. Свіжу могилу Бориса Годунова в Архангельському соборі – з їхнього наказу – розрили і гріб його викинули. Цим сподівалися заслужити розташування Самозванця. Той розпорядився, щоб «були знищені ті, хто його зрадив… нехай приберуть з дороги також і молодого Федора Борисовича з матір’ю. Тільки тоді він приїде і буде їм милостивим государем». Начувшись про красу Ксенії Годунової, Самозванець велів залишити її одну з усієї родини, «щоб йому лепота ея насладітіся».
Збереглися дві народні пісні, які приписували Ксенії Годуновій. В одній з них співається:
Сплачетца на Москве царевна:
Охти мне, молодой, горевати,
Что едет к Москве изменник,
Ино Гоишка Отрепьев расстрига,
Что хочет меня полонити…
Меня хочет, царевну, поимати…
Наказ покінчити з Годуновим був виконаний руками бояр і дворян – насамперед М. Молчановим, А. Шерефедіновим і П. Басмановим. Царицю Марію та Федора задушили, після чого вийшов до народу боярин Голіцин оголосив, що вони отруїли себе отрутою – «іспіша зілля і помроша». Однак іноземні свідки бачили на їхніх шиях сліди мотузок, якими мати з сином були задушені. Оголосивши Годунових самогубцями, прихильники самозванця веліли відвезти трупи в Варсонофій монастир на Сретенці і там закопати біля стіни церкви, але всередині огорожі. Туди ж скинули і останки колишнього царя Бориса.
Вбивство Федора та Марії Годунових.
Очевидець всіх цих подій іноземець Ісаак Маса написав у своїй «Короткій звістці про Московію на початку XVII століття» надгробні епітафії Бориса Годунова і його дружині:
Борис Федорович Годунов
Ты был тиран, каких не видел свет,
Подобен Янусу, двуликий и чудесный,
Прекрасен, словно день, ты всем дарил привет.
Таков ты с виду был, но втайне и безвестный
Ты был другим; сокрыт твоих деяний след,
Но и тебе клочок земли достался тесный.
Мария Григорьевна
Куда тебя твоя жестокость привела,
Советы те, что ты супругу подавала?
Ты сотворила много больше зла,
Чем встарь Иезавел, Госролия свершала.
Но по заслугам ты и кару понесла,
Которую в тиши другим уготовляла.
10 червня Федір і Марія Годунова були вбиті, а 20 червня Самозванець вступив до Москви. Ксенія Годунова, на вимогу батька Марини Мнішек була пострижена в черниці і заслана в далекий монастир на Білому озері.
Майже через рік після загибелі Годунових – 8 травня 1606 року – відбулося коронування Марини Мнішек на російське царство і її шлюбна церемонія з «Димитрієм». Багатьма тоді було помічено, що у царя з персня випав великий коштовний камінь. Кинулися його підняти – і не знайшли.
Незабаром москвичі, давно ображені витівками Димитрія Івановича проти російських звичаїв, запевненнями його про перевагу іноземців, стали свідками і його швидкої загибелі: Лжедмитрій був вбитий в результаті змови Василя Шуйського 17 травня – через кілька днів після весілля. Запевняли, що «Гришка Отреп’єв продав душу дияволові за те, щоб посидіти царем на Москві», тільки не обмовив терміну – скільки йому правити. Тіло його спалили за Серпуховською заставою і вистрілили з гармати, зарядженої його попелом, у бік Польщі. Та ж доля спіткала і фортецю на колесах, споруджену в столиці за велінням Лжедмитрія. Бійниці її виглядали на зразок чортових голів, зображений був і вхід в пекло, що вивергає полум’я. Москвичі назвали фортецю «пекельним чудовиськом» і після смерті Самозванця віддали її вогню.
На престол зійшов Василь Шуйський – давній ворог Бориса. Щоб зміцнити свій авторитет і прикрасити його жестом великодушності, він наказав перенести останки сім’ї Годунових в Троїце-Сергієву лавру і поховати там за царським чином. Труни несли бояри і ченці, слідом за похоронною процесією їхала черниця Ольга (Ксенія Годунова), голосила і плакала. Присутній на церемонії Конрад Буссе записав її голосіння: «О горе мені, бідній, покинутій сироті! Самозванець, який називав себе Димитрієм, а насправді був лише обманщиком, погубив люб’язного мого батюшку, мою люб’язну матінку і люб’язного єдиного братика і весь наш рід, тепер його самого теж погубили, і як за життя, так і в смерті своїй він приніс багато горя всій нашій землі. Осуди його, Господи, прокляни його, Господи!» Звертає увагу разюче по тверезості спостереження Ксенії, що горе Руській землі Самозванець приніс і своєю смертю. Справжнього боярського розбрату ще не було, але Ксенія вже вгадала його восени 1606 року.
Після похорону Ксенія оселилася в Подсосенській обителі близько Троїце-Сергієва монастиря. З появою війська Лжедмитрія II жителі навколишніх сіл сховалися в монастирі, і Ксенія-Ольга також опинилася за міцними стінами, розділяючи з обложеними всі негаразди. Знаменита облога тривала півтора року і закінчилася повною поразкою поляків. Ксенія переїхала в Москву, в Новодівочий монастир, де її батько колись влаштував лицедійське «всенародне обрання», коли вся Москва прийшла просити Бориса сісти на царство. Проте доля не залишила царівну бідами. Незабаром козаки Івана Заруцького, який після смерті Лжедмитрія II взяв під своє заступництво Марину Мнішек, напали на Москву і розграбували Новодівочий монастир. «І Ольгу, дочка царя Бориса, на яку перш поглянути не сміли, пограбували догола, а інших бідних черниць і дівиць грабували і на блуд брали», – йдеться в одній грамоті того часу…
В царювання в 1613 році першого Романова – Михайла Федоровича – черницю Ольгу (Ксенію) видалили у Володимирський Княгинин монастир, а потім в Суздальський Покровський. Там в 1622 році на 41-му році життя Ксенія і померла. За заповітом тіло її перевезли в Троїце-Сергіїв і поховали поруч з батьками і братом. Сучасники вважали, що нещастя наздоганяли Ксенію Годунову за гріхи її батьків, і бачили в цьому Божу кару. Так думав дяк Іван Тимофєєв у «Временніке»: «Явно, що за гріхи батьків і всіх її рідних вона одна за всіх перенесла всяке безчестя». Відомості про події в Росії долетіли до самого заходу Європи, і влітку 1606 року – ще до того, як туди дійшла звістка про смерть Лжедмитрія, – іспанський драматург Лопе де Вега написав п’єсу «Великий князь Московський».
Шиллер напередодні своєї смерті також задумав драму, де Ксенія повинна була стати дійовою особою: листи з начерками залишилися на його письмовому столі. Ксенії збирався присвятити один з перших своїх драматичних дослідів А. Н. Островський. Але ще раніше вона стала героїнею трагедії Пушкіна «Борис Годунов». В одній зі сцен трагедії Ксенія цілує портрет померлого жениха, не беручи розрад близьких і твердячи: «Я і мертвому буду йому вірна». З чудодійною силою прозріння Пушкін вловив самий дух художньої натури Ксенії Годунової, поетичної і трагічної особи російської історії.
Автор: Світлана Кайдаш.