Клод Мартен – француз в Індії. Продовження.

Будучи керуючим княжого арсеналу, Мартен одночасно став одним з найбільших підприємців в Північній Індії. Здавалося, не було такої сфери діяльності, яка б не приваблювала його. Він заклав плантації індиго і продавав його у Францію і Англію; вирощував цукровий очерет, будівельний ліс і бавовну; розводив велику рогату худобу, коней та птицю. Тим самим він давав роботу багатьом людям в Лакнау і в своїх маєтках в Бенгалії. Мартен також став найбільшим лихварем-кредитором в Ауді, а можливо, і в усій Індії. Він так розбагатів, що позичив одного разу 250 тисяч рупій своєму наймачеві – Навабу Ауда (правда, отримати їх назад вдалося з великими труднощами) і давав у борг сотням інших індійців та європейців.

Мартен вкладав прибуток в облігації Ост-Індської компанії, за якими в ті часи виплачувалася найвища процентна ставка. Саме нажиті Мартеном статки, які оцінювалися в 4 мільйони рупій, дозволили після його смерті фінансувати школи «Ла Мартеньер».

За все своє життя Мартен так і не зібрався одружитися і обзавестися власними дітьми. Але він усиновив і удочерив кількох індійських та англо-індійських дітлахів і дав їм освіту. Йому, правда, не робить особливої честі той факт, що дві його прийомні дочки, будучи ще зовсім юними, стали його наложницями. Портрет однієї з них – Булоні, яку через світлого кольору шкіру звали також Горі Бібі (світлоликою дівчиною), – до сих пір висить над каміном в школі «Ла Мартеньер» в Лакнау.

Наприкінці XVIII століття європейці, що жили в Індії стали подумувати про те, що ті з них, кому вдалося розбагатіти, повинні допомагати менш щасливим співвітчизникам і особливо піклуватися про дітей-сиріт. Так, на зібрані по підписці кошти була побудована школа в Мадрасі, а під час своєї поїздки до Калькутти в 1787 році Мартен приєднався до кількох меценатів, які дали гроші на спорудження в цьому місті такого ж навчального закладу. Мартен за роки свого життя в Індії долучився до масонів, і масонські ідеї благодійності поряд з його власною любов’ю до дітей спонукали його заповідати більшу частину своїх статків на цілі освіти.

Хоча для людини його походження Мартен отримав в Ліоні непогану освіту, він завжди відчував, що досяг успіху в житті лише завдяки власним зусиллям, і тому хотів, щоб молодих людей більш ґрунтовно готували до вступу в життя. Думка про те, що дівчаток треба вчити так само, як і хлопчиків, була на ті часи революційною не тільки для Лакнау, а й для буржуазного Ліона. Саме з цієї причини в обох містах чоловічі школи з’являлися раніше жіночих.

Сьогодні школи, які носять його ім’я, досягають успіху і в Індії, і у Франції. Між ними встановлені тісні контакти, хоча поки їм не вдалося налагодити регулярний обмін учнями. Школа «Ла Мартеньер» в Калькутті недавно відзначила своє 150-річчя, в зв’язку з чим були організовані урочистості, а також випущена у світ книга журналіста чандала Мітри «Вічна слава». Вклад Мартена у розвиток освіти добре відомий, проте мало хто знає про те, що у своєму заповіті він виділив кошти на допомогу індійським біднякам і колишнім ув’язненим в’язниць Ліона, Чандернагор (старого французького поселення), Калькутти та Лакнау. І донині керуючий школи «Ла Мартеньер» в Лакнау кожні два місяці вручає по кілька рупій нужденним городянам, і ця скромна церемонія завжди проходить поруч з усипальницею улюбленої наложниці Мартена Булоні, розташованої на території школи.

У верхній частині стіни церкви Святого Іоанна в Калькутті поміщена невелика чорна табличка, на якій білими літерами написано: «В дар біднякам Калькутти від генерал-майора Клода Мартена передано 50 тисяч рупій. Відсотки з доходу, який приносить ця сума, повинні відтепер і навіки віків щодня видаватися нужденним». Волю Мартена виконують священики калькуттської церкви. Шкода, однак, що колишнім ув’язненим в Бенгалії гроші, заповідані Мартен, дають не настільки регулярно.

Як свідчить стаття, опублікована в минулому році в газеті «Стейтсмен», розпорядники фонду, заснованого Мартеном для тих, хто «не мав нарікань у заточенні і заслуговує заохочення», халатно ставляться до своїх обов’язків. Мартен заповідав пустити в оборот 150 тисяч рупій і доходи від них видавати колишнім ув’язненим, але не більше 500 рупій кожному. До 1946 року сума вкладених у фонд грошей росла за рахунок відсотків, однак інвестиції останніх років не були настільки вдалими. Мало хто з ув’язнених знає про можливість отримати дотацію, а офіційні особи, схоже, забули про заповіт. Таке положення, звичайно, засмутило б Мартена, чоловіка, відомого своєю благодійністю і вмінням розумно вкладати свої капітали.

Автор: Роузі Ллуелін-Джоунз.