Злочин професора Масперо

Археологи теж люди. Тому і серед них зустрічаються колекціонери. Марок, листівок, значків, сірникових етикеток, іноді наклейок на пивних пляшках. Тільки не предметів давнини, які можна зустріти в розкопках. Професійна етика вважає це негожим. Адже археологи теж люди.

Лорд Карнавон, той самий, який разом з Говардом Картером відкрив знамениту гробницю Тутанхамона, був, однак, пристрасним колекціонером єгипетських старожитностей. Але, по-перше, він був не професіоналом, а любителем, а по-друге, як-ніяк лордом.

І все ж саме йому належить честь порятунку шедеврів Національного музею в Каїрі. Та ще, мабуть, великому єгиптологу професору Масперо. Втім, питання про Масперо вельми делікатне.

Все почалося досить звичайно. Незадовго до першої світової війни до Карнавона в номер готелю в Каїрі прийшов незнайомець і сказав: «Я дістав для вас щось чудове. Приголомшливе! Але щоб побачити ці речі, ви повинні прийти в мій будинок вночі, захопивши гроші з собою. І притому люди, які приведуть вас туди, вам зав’яжуть очі, тому що я не хочу, щоб ви знали, де я живу. Речі будуть вам коштувати 300 фунтів золотом, і попереджаю заздалегідь, я не поступлюся ні центом».

Не кожен зважиться піти невідомо куди, з незнайомими людьми, зав’язавши очі і поклавши в кишеню 300 фунтів. Але ким-ким, а боягузом Карнавон не був. Тому пізно ввечері він вийшов з готелю з двома вельми підозрілими особами і дійшов з ними до відокремленої вулички, де лорду запропонували сісти в екіпаж, що чекав його і зав’язали очі.

Коли його ввели в будинок і тут зняли з очей пов’язку, він, перш за все, запитав: «Де ж ваші шедеври?» Йому мовчки вказали на низенький столик. Там стояла ваза з полірованого каменю, покрита золотою фольгою, а на ній було вигравірувано ім’я фараона I династії — одного з найдавніших, відомих історії. Це була дивовижна річ. Але поруч… Поруч з вазою лежав витончений кремінний ніж, довжиною яких-небудь 8 дюймів, і на рукояті його були зображені фігури тварин.

Одного погляду Карнавону було достатньо, щоб збагнути, що ніж древніше найдавніших фараонів, а про підробку не може бути й мови. І так само швидко лорд зметикував, що ціна за речі смішно низька. Тому він просто дістав гроші і сказав: «Я їх купую».

Вночі йому не спалося. Він раз у раз торкався рукою вази і ножа, які він поклав поруч з собою, на нічному столику. А під ранок лорда осінило раптом, що речі йому знайомі. Але скільки не намагався, Карнавон ніяк не міг пригадати, де він бачив їх раніше.

Було ще занадто рано, і в Національний музей не пускали відвідувачів. Але служитель добре знав Карнавона — той був тут завсідником — і зробив для нього виняток. Не затримуючись, Карнавон пройшов повз римські і грецькі старожитності, перетнув зали фараонів Нового, Середнього і Древнього царств і попрямував прямо в той відділ, де зберігалися найдавніші і вже тому найбільш цінні експонати. Він підійшов до великого дерев’яного ящика, покритого зсередини червоним оксамитом, і відразу все зрозумів.

На тлі вицвілого оксамиту виділялися дві темних плями. Одна з них за розмірами точно відповідала кремінному кинжалу.

Директор музею, професор Гастон Масперо, прийняв свого давнього знайомого Карнавона без зайвих формальностей. Той відразу ж перейшов до справи.

– Дорогий професоре, я хочу запитати вас, чи не були нещодавно вкрадені з музею цінні експонати?
— Боже мій, що змушує вас так думати?
— У мене є на те вагомі підстави. Так це правда?

Масперо важко зітхнув і сказав: «На жаль, так, ми позбулися двох найцінніших експонатів».
– Ви зробили які-небудь заходи, щоб їх розшукати?:
Масперо опустив голову.
— Ні, я не наважився.

І Карнавон зрозумів, що це означає. Речі вкрав заступник директора, німець, який давно був на підозрі. Але звинуватити його публічно, не маючи переконливих доказів, тепер, коли в Європі і так згущувалися хмари, значило викликати міжнародний скандал.

Тому лорд просто сказав:
– Речі у мене. Я придбав їх за триста фунтів у чоловіка, якого не зміг вистежити. Він був дуже обережний. Чи не хочете їх купити? – І він поклав вазу і ніж на стіл директора.
— Це більше, ніж люб’язність з вашого боку, дорогий лорд. — Масперо був на сьомому небі від щастя. Він швидко заповнив чек, вручив його англійцю і попросив розписку.
— Дати розписку?! Ні за що! Я не збираюся давати розписку в крадіжці скарбів.
Масперо запротестував. — Без розписки я не можу виписати чек.
— А без чека я не поверну вам речі. Або дасте мені чек без розписки, або я виношу речі з собою.

Деякий час директор сидів у задумі. Потім покликав одного зі співробітників і сказав:
– Тут розписка в отриманні грошей, потрібен розпис. Підіть на базар, виберіть кого завгодно, дайте йому шестипенсовик, і нехай він поставить свій підпис.

Все було виконано належним чином за двадцять хвилин. Карнавон отримав свій чек, а Масперо — речі, які досі є окрасою Національного музею в Каїрі.

Про те, що за французькими, єгипетськими і за будь-якими іншими законами підробка карається тюремним ув’язненням, поважний професор вважав за краще не згадувати. Але чи був він неправий?

Автор: А. Хазанов.