Замки Луари в житті французьких королів. Продовження.
Будівництво Шамбора було впритул пов’язане зі старими цеховими традиціями Франції, тому досить важко обчислити імена авторів проекту. Відомо тільки, що перед початком робіт була виготовлена дерев’яна модель палацу – явище на ті часи виняткове. Друг монарха Леонардо да Вінчі виступив у ролі консультанта. Більше нічим не міг він допомогти Франциску. В 1519 році 2 травня художник помер в маєтку Кло-Люсі, залишивши королю три картини, привезені з собою з Італії: «Мону Лізу», «Св. Ганну» і «Іоанна Хрестителя». Його поховали у дворі церкви Св. Флорентіна, що стояла в центрі Амбуазського замку і була розібрана в часи Імперії. (У Кло-Люсі знаходиться музей, де експонуються відтворені за допомогою комп’ютера моделі винаходів Леонардо да Вінчі: парашут, кулемет, колісний човен і танк.)
Шамбор будували «всім світом» – і французи, і італійці. Але все ж французька земля взяла своє. Вона повільно і неухильно вирощувала зі своїх надр звичну готичну споруду – справжню середньовічну фортецю (в основі якої лежить квадрат) з потужними круглими сторожовими вежами по кутах.
Однак ренесансне щеплення не пройшла безслідно – внутрішній простір палацу заповнили хрестоподібні переходи, складні непересічні спіралеподібні сходи, зображення левів, сатирів, драконів та інших чудовиськ, вигляд яких нібито тривожив фантазію гостей, спонукаючи їх до світських забав. У палаці було влаштовано 364 кімнати за кількістю днів у році. Особливо вражає дах будівлі, що донині носить оригінальне прізвисько «волосся жінки». Очевидно, невідома жінка була дуже налякана, бо «волосся» Шамбора стоять дибки. Це типові високі і круті скати готичних дахів, але вже з якимись відроджувальними орнаментально-пірамідальними заскоками. Дах замку був окремим містом. Тут існували свої вулиці і площі, по яких гуляли пусті мешканці та гості Шамбора.
Далеко внизу проходили турніри, військові паради, цькування диких звірів. І світські дами, дивлячись вниз, плескали руками і говорили: «Ах ці ваші чоловічі забави», і непритомніли, злегка почекавши, щоб кавалер встиг підготуватися. Тут же, на даху, в закутках веж і прибудов, жила прислуга. Кажуть, що немитим нащадкам лакеїв і куховарок забороняли спускатися в приміщення замку. І діти виростали на даху як безкрилі голуби, не вміючи літати і ніколи не бачачи землі.
Будівництво замку йшло повним ходом, коли раптово з Франциском трапилась біда. Вже говорилося, що крім архітектури король захоплювався затяжними походами в Італію, очевидно, у пошуках другого Леонардо да Вінчі. В одному з таких походів під Павією війська французів були розбиті обложеними жителями міста. Деякі стверджують, що французька армія занадто добре харчувалась і не витримала раптового натиску голодних захисників Павії. Як пише Бродель: «Перемога при Павії – заслуга аркебузирів, але в ще більшій ступені – успіх порожніх шлунків».
Поразка армії Франциска спричинила за собою ще одну велику неприємність: ворог взяв у полон обох синів Франциска – Франсуа і Анрі. За них призначили викуп у розмірі 4 тонн золота. Природно, всі ці події призупинили будівництво Шамбора. Король спішно шукає гроші, плюндруючи фінансистів, кредиторів, банкірів. Найважливішого – 80-річного старця Бон-Санблансе він вішає в Монкофоні. До речі, саме від сім’ї нещасного банкіра французькій короні дістався інший відомий замок – Шенонсо. Він був побудований прямо над водою на місці старого млина. Багато років поспіль через нього посварилися Катерина Медичі – вдова Генріха II і Діана-де-Пуатьє – екс-коханка покійного короля. Переможцем у суперечці вийшла королева, яка виселила Діану, а сама (маніакальна пристрасть французьких монархів вражає уяву) задумала перебудувати Шенонсо в грандіозний палац.
Але їй, як і іншим володарям, не вистачило життя на втілення мрії. Поразка під Павіею сильно підкосила короля. До того ж за рік до цього померла його дружина, королева Клавдія. 1524 рік був останнім роком будівництва Блуа. Більше в нього не повернулися ні Франциск, ні будівельники. У 1525 році король, зазнавши ганебної поразки в Північній Італії, платить 4 тонни золота за викуп синів. У 1526 році він повертається до Франції і збирає на будівництво майже дві тисячі робітників. Але Шамбор – вражаюче дитя італійської та французької інженерної думки, готики і Ренесансу, старої і нової епох – був добудований тільки в 1547 році, вже після смерті короля, якому так і не судилося побачити свого дітища.
Автор: Вікторія Фролова.