Як вчили грамоті на Русі

Переді мною старовинна книга. XVI століття. Товстий папір з водяними знаками, ковані застібки, важка палітурка з дошки, обтягнутої парчею. (Недарма казали: «Прочитати від дошки до дошки»), я обережно перегортаю сторінки. Скільки праці, майстерності і смаку! Прекрасний орнамент заставок і буквиць. Багатобарвні мініатюри розповідають про життя наших предків. Тут можна побачити і Куликовську битву, і мирну працю орача, і сцени монастирського життя. А ось сторінка без заставок, буквиць і мініатюр. На ній тільки текст. Тільки текст! Але ця сторінка – теж витвір мистецтва. Рівними рядами йдуть акуратні рядки напівстатуту. У кінці кожного розділу вони поступово коротшають, утворюючи своєрідний трикутник. Яке знадобилося терпіння, щоб так красиво переписати сторінку за сторінкою величезну книгу, в якій близько 400 аркушів. Неквапливо нанизували переписувачі на рядок букви – немов мереживо плели. Довгі дні і ночі просиджували за цією роботою. Але ще більшої праці коштувало подолати хитру і мудровану науку – грамоту. Тепер навіть уявити собі нелегко, скільки часу і енергії колись йшло на те, щоб навчитись читати і писати.

Сторінка давньоруського букваря . Склади .

Довгий стіл, лавка, на стіні – полиця з книгами та обов’язкові батоги. На лавці сидять учні. Вони всі босі. Значить, ця школа не для боярських дітей і не для багатіїв, а для дітей простіше. На чолі столу сидить вчитель. Перед ним на колінах учень відповідає урок. Всі стежать за своїм книгам . Тут же інший учень, який в чомусь вже провинився і очікує відплати. Давньоруська мініатюра зображує і сам акт покарання. Цей сюжет ми зустрічаємо в мистецтві давньої Русі неодноразово . Існують навіть вірші, присвячені різці.

Різка розум гострить, пам’ять збуджує
І волю злу до блага пропонує …
… Цілуйте різку, бич і жезл лобзайте …

Однак не слід перебільшувати значення різки в системі давньоруського виховання. Нею користувалися не частіше, ніж в інших країнах середньовіччя. Літопис XVI ст. зберіг повчання вчителям не зловживати цим «знаряддям навчання». Рекомендувалося «вчити ж їх (дітей ) не люттю, не жорстокістю, не гнівом , але радостовидним страхом і любовним звичаєм, і солодкою настановою, і ласкавим міркуванням»… Таким чином, наша старовинна педагогіка розраховувала не тільки на батіг, а й на переконання.

Навчальний день тривав довго. У короткі зимові дні учні збиралися до школи ще затемно. Заняття починалися з години сьомої і продовжувалися з двогодинною обідньою перервою до самої «вечерні». Після занять учні прибирали приміщення, приносили чистої води і йшли додому, коли на вулиці наступала темрява. Так від темна до темна йшли уроки в давньоруській школі. Втім, уроками їх можна назвати дуже умовно. Кожен отримував від вчителя персональне завдання: один робив перші кроки – зубрив азбуку, інший перейшов вже до «складів», третій вже читав «Часослов». І все слід було вивчити «назубок» – «визубрити». Завдань додому не давали, та й коли їх було б робити, якщо весь день проходив в «училищі». Завчити все треба було під час занять – це і було основною методикою. Вчили вголос. Кожен своє. Недарма прислів’я склали : «Азбуку вчить – на всю хату кричать».

Гравюра з першого букваря , надрукованого в Москві в 1634 році.

Вчили азбуку так. Кожна буква мала свою назву. А – аз – особистий займенник 1-ї особи, однини Я. Б – буки – буква, В – веде – знаю, Г – глаголь – говори, Д – добро, Е – є, Ж – животі, I 3 – земля, і – іже, К – како, Л – люди, М – мислете, Н – наш, О – він, П – спокій і т. д.

Насамперед, учень зобов’язаний був вивчити назви і зображення букв в тому порядку, як вони йшли в азбуці, і в розбивку. Твердо визубривши азбуку, він переходив до читання складів. Склади були надруковані в букварі: Ба, Ва, Га, Да, Жа … потім Бе, Be, Ге, Де … Бі, Ві … і т. д. Учень спочатку називав літери, з яких складається дане поєднання, а потім вже вимовляв так, як треба при читанні: Буки – аз – ба. Веді – аз – ва… Люди – є – ле … како – – іже – ки … спокій – він – по. Після складів у дві букви йшли склади в три літери: Бла, вла, гла і т. д.

Здолавши і це, учень переходив до вивчення слів «за титли ». Деякі слова з найбільш поширених і «важливих», як « бог», «цар», «святий», «дух», « син» писалися не повністю, а скорочено, і над ними ставилося особливий надрядковий знак «титло»: бг , црь, Стий , fix, Ен. У букварі всі ці слова були поміщені, і учень повинен був і їх знати назубок. Нарешті, вивчивши азбуку, пройшовши склади і запам’ятавши слова по титлах, він переходив до читання першого зв’язного тексту.

Таким чином, перш ніж прочитати якусь осмислену фразу, учень проводив довгі години і дні, зубрячи абсолютно безглузді поєднання: га, жа, дра… І за кожну помилку покладалася різка. Зрозуміло, чому в той час, як учень приступав до вивчення грамоти, мати його частенько стояла під дверима і голосила, як по небіжчикові.

Деяким грамота здавалася такою мудрованою, що вони воліли вивчити все напам’ять з голосу, не навчившись читати по буквах. Були і вчителі такі, які вважали, що змусити вивчити напам’ять куди легше, ніж навчити читати. Новгородський архієпископ Геннадій (XV – XVI ст.) скаржився на таких вчителів, що вони не вчать, «а тільки псують». «Спершу він (вчитель) навчить його начорно, і за те приносять майстру каші та гривню грошей. Те ж покладається і за заутреню, а за години – плата особлива… А відійде від майстра, нічого не вміє, тільки бреде по книзі». Далі Геннадій радив починати навчання з азбуки і титлів.

Давньоруська школа. Мініатюра .

Дуже часто навчання грамоті входило складовою частиною в ремісниче навчання. Який-небудь кравець, коваль або швець брав до себе в будинок учня, зобов’язуючись навчити його, «чому і сам здатний», а крім того, грамоті і писати. Термін навчання – зазвичай п’ять років, після яких учень бував зобов’язаний відпрацювати ще п’ять років «за науку» і ще п’ять років вже «по найму», тобто за плату. Таким чином , учень вступав у повне розпорядження вчителя, у якого він жив, їв, спав, робив всю домашню роботу і навчався ремеслу і грамоті.

Далі буде .

Автор: В. С.