Відкриття Нового світу
Теплохід «Алатирьлес» увійшов в гирло річки Одьель, біляві повзучі випаровування змінив такий туман, що обидва береги абсолютно зникли з поля зору. До причалів порту Умна залишалося близько чотирьох миль. Раптово попереду, праворуч, піднявшись над лавою туману, виникла величезна людська фігура, звернена обличчям до моря. Ось так несподівано, немов скинувши біле покривало, з’явився нам в кам’яній плоті безсмертний мореплавець, який народився в Генуї, який прославив Іспанію. І гудки тифона здалися мені своєрідним салютом першовідкривачу Нового Світу. 34-метровий монумент Христофору Колумбу встановлений посеред хрестоподібного півострову-пірсу якраз в місці злиття вод річок Одьель і Ріо-Тінто.
За півмилі, проти пам’ятника, вздовж правого боку судноплавного русла Одьелі, тягнеться острів Сальтес. 481 років тому в останню ніч перед відплиттям в незвідані краї тут стояли на якорях Колумбові каравели «Санта Марія», «Пінта» і «Свита Клара», яка увійшла в історію під неофіційною, люб’язною команді назвою «Нінья», що по-іспанськи означає «Дитинка».
«Ми вирушили в п’ятницю, 3 серпня, від мілини Сальтес о 8 годині ранку і до заходу сонця пройшли 60 миль, або 11 ліг, в південному напрямку при сильному бризі», – записано в щоденнику першої експедиції Колумба (1492-1493 роки).
Приблизно за милю від монумента, на іншому березі Ріо-Тінто, оточені вічнозеленими деревами і чагарником біліють міцні стіни старовинного монастиря Ла-Рабіда. Неподалік височіє біломармурова колона, увінчана бронзовою кулею і хрестом, відома по морським лоціям як «пам’ятник Христофору Колумбу, званий Ла-Рябіда».
Не знайшовши в Португалії підтримки свого проекту заокеанської експедиції до «Індій», тридцятичотирирічний вдівець, майбутній «дон, адмірал, віце-король і правитель відкритих земель» прибув в 1485 році в Іспанію разом з п’ятирічним сином Дієго. Колумба прихистив Хуан Перес – настоятель францисканського монастиря Ла-Рабіда. Будучи духівником королеви Ізабелли, Хуан Перес надав протекцію наполегливій Генуї, одержимій ідеєю відкриття західного шляху до країн Південної і Східної Азії, і допоміг йому отримати аудієнцію у властолюбної дружини короля Фердинанда.
У стінах монастиря, де Колумб жив деякий час, куди приїжджав, повертаючись після безуспішних клопотів і поневірянь, зараз більшість приміщень зайняті музейними експонатами, які розповідають про підготовку, хід та результати експедиції до Американського континенту. Ченці у фіолетових сутанах, виконуючи обов’язки гідів, водять туристів по коридорах, келіях і невеликих залів і особливо багато розповідають про благовоління до Колумба католицької церкви і святої Діви Марії Рабідської – покровительки монастиря.
У чотирьох кілометрах від монастиря розташоване низькоросле містечко Пелосі. Якби кам’яний адмірал міг повернути свою голову вліво, він неодмінно б побачив ту саму церкву, в якій відслужили останній молебень за здоров’я королівського подружжя і за благополуччя його підприємства. А якби адмірал придивився пильніше, він вгадав би навіть те місце, де в виярку, за пагорбом, сховався і до наших днів зберігся колодязь, з якого брали прісну воду на каравели напередодні відплиття.
Палос забезпечив Колумба не тільки водою. За вказівкою Фердинанда й Ізабелли міська влада зобов’язувалася в десятиденний термін задовольнити всі вимоги глави експедиції по спорядженню човнів і щодо забезпечення їх командами.
Екіпажі всіх трьох човнів були укомплектовані переважно уродженцями Палоса і Уельви, чим особливо пишаються сьогоднішні жителі цих міст. Капітаном на «Санта Марії» став Колумб. Капітанство на інших каравелах маленької флотилії поділили між собою відомі в Палосі брати Пінсон – обидва досвідчені мореплавці. Старший – Мартін – очолив екіпаж «Пінти». Молодший – Вісенте – «Ніньї».
Живучи в Іспанії, Колумб протягом семи років наполегливо і безуспішно домагався здійснення задуманої мети. Йому відмовляли всюди, куди б він не звернувся. І в самій Іспанії. І в Англії. І у Франції. І в Португалії, де він знову намагався знайти підтримку.
Успішне завершення тривалої сім століть реконкісти (в січні 1492 року впав емірат Гранада – останній оплот маврів на Піренейському півострові), а головним чином прагнення вінценосних і некоронованих правителів Сполученого Королівства Арагона і Кастилії розширити свої володіння і сферу впливу, збагатитися за рахунок заморського золота, коштовностей, прянощів, змусили Фердинанда та Ізабеллу 17 квітня 1492 року в селищі Санта-Фе підписати договір з «доном Христофором Колумбом».
Перша експедиція намічалася як торгова місія, розвідка можливості зав’язати вигідний товарообмін. Однак не виключалася також можливість «відкриття і придбання деяких островів і материка в морі-океані».
Королівське подружжя, впливові церковники, великі купці і лихварі, які поставили на Колумба, не прорахувалися. Ремісник, приписаний до генуезького вовняного цеху, комісіонер, що здійснював невеликі плавання у справах торгового дому, виявився моряком милістю Божою: першокласним капітаном, досвідченим астрономом, вмілим лоцманом.
Розпорощавшись з Палосом, каравели через тиждень були біля Канарських островів. Але покинули їх лише 6 вересня: стоянка затягнулася через ремонт «Пінти», що почала текти.
Плавання через Атлантичний океан тривало більше місяця, і Колумбу довелося щодоби зменшувати приблизно на одну п’яту пройдену відстань, «щоб не наводити на людей страх». Для брехні були підстави, про що можна здогадуватися по запису, зробленому в щоденнику подорожі 10 жовтня: «За день і ніч пройшли 59 ліг. Нарахували людям не більше 44 ліг. Люди тепер вже не могли більше терпіти, скаржачись на довге плавання». На човнах назрівав заколот»
12 жовтня біля другої години ночі матрос з «Пінта» Родріго Тріана, який спостерігав за обрієм, голосно і радісно закричав: «Земля! Земля!». Перед ним лежав острів Гуанахані (з нинішніх Багамських островів), названий іспанцями Сан-Сальвадор.
Четвертою годиною раніше Колумб, що йшов на «Санта Марії», бачив по курсу «щось подібне вогнику воскової свічки, який то піднімався, то опускався». І тому, коли всі зібралися на вечірню молитву, він «попросив, щоб добре відправляли вахту на носі і пильно стежили за землею, і обіцяв тому, хто перший оголосить, що бачить землю, відразу ж дати шовковий камзол, не кажучи вже про інші милості, обіцяні королями».
Призи за відкриття першого острова розподілилися відповідно рангів: шовковий камзол дістався матросу, щорічна королівська пенсія – адміралу.
15 березня 1493 року Колумб, який відкрив Кубу, Гаїті і деякі інші острови, повернувся в Палос на «Ніньї» – його улюблениці, що стала флагманським кораблем в двох наступних плаваннях. У той же день туди прибула і «Пінта», з якою загубився зв’язок в жорстокий шторм ще місяць тому. «Санта Марія» не повернулася. У день Різдва, 25 грудня вона вискочила на кам’янисту мілину через безвідповідальність вахтового матроса (штурмана) і рульового матроса.
Ще три рази здійснював Колумб плавання до Нового Світу, наніс на карту нові острови, ступив на материк, названий пізніше ім’ям іншого мореплавця. Повертаючись додому, іспанці везли в Європу, крім золота, новинки: картоплю, помідори, тютюн. Але Арагон з Кастилією, всупереч очікуванням своїх правителів, не розбагатіли. Колумб так і не дістався до казково багатих «Індій». Шлях туди знайшов в 1498 році португалець Васко да Гама, який обігнув Африку з півдня.
З третьої експедиції Колумб повернувся в кайданах, звинувачений у відкритті «країни нещасть, кладовища кастильських дворян». Не принесла адміралу особливого успіху і четверта подорож, з якої він повернувся важко хворим.
20 травня 1506 року через кілька місяців після прибуття до Іспанії, Колумб помер, так і не дізнавшись, що ним відкритий новий материк, що знайдений не один, а відразу два континенти, з’єднаних вузьким перешийком. Відкриття Колумба не принесло щастя і корінному населенню Нового Світу.
У меморіалі 1494 року на ім’я Ізабелли і Фердинанда Колумб запропонує, натомість незнайдених розсипів злата-срібла, налагодити вивезення індіанців в Європу, так мотивуючи свої пропозиції: «Турбота про благо для душ канібалів і жителів Еспаньйоли привела до думки, що чим більше їх доставлять в Кастилію, тим краще буде для них… Ми впевнені, що варто тільки вивести їх з цього стану нелюдяності, і вони можуть стати найкращими рабами, перестануть ж вони бути нелюдськими, як тільки виявляться поза межами своєї країни».
А ще пізніше, в листі від 18 жовтня 1498 року Колумб постає швидше работорговцем ніж моряком, він напише своїм королям зі скрупульозністю ревного керуючого заморських володінь Іспанії: «Звідси можна в ім’я святої трійці відправляти всіх рабів, яких виявиться можливим продати, і барвникове дерево . І якщо відомості, які я маю, справедливі, то, як кажуть, можна продати 4000 рабів і виручити щонайменше 20 куенто, а також продати на ту ж суму 4000 кінталів барвникового дерева. Всі ж витрати можуть скласти 6 куенто. Таким чином, на перший раз, якщо подібне вдасться, можна буде отримати добрих 40 куенто виручки. І це цілком можливо і підтверджується наступними міркуваннями. У Кастилії, Португалії, Арагоні, Італії і Сицилії, на островах, що належать Португалії та Арагону, і на Канарських островах великий попит на рабів; і я думаю, що вони надходять в недостатній кількості з Гвінеї. А раби з цих земель, якщо їх привезуть у згадані країни, будуть коштувати втричі дорожче гвінейських, як то спостерігається… А плата за перевезення стягується з перших же грошей, виручених від продажу рабів. І нехай навіть помирають раби в дорозі – все ж не всім їм загрожує така доля…»
Обман, насильство, грабіж, розбій, невільництво, голод, смерть – ось що принесла місцевому населенню так звана феодальна цивілізація. На острові Еспаньола (Гаїті) в 1495 році було більше мільйона жителів. Через двадцять років їх залишилося лише 15 тисяч, а ще через тридцять років – жодного.
Проте, відкриття на Заході великого, подвійного континенту, в певній мірі прискорило становлення нової суспільно-економічної формації, що виникла в надрах феодалізму – капіталізму.
Автор: Л. Єгоров.