Стародавні скіфи: їх історія, релігія, культура

Так скіфи ми! Так азіати ми! З розкосими і жадібними очима. (Олександр Блок).

У стародавні часи, приблизно від початку VIII століття до н. е. на неосяжних територіях Євразії від північного Причорномор’я і аж до Алтаю жило волелюбне і войовниче плем’я, або навіть швидше племена, що увійшли в історію під загальним ім’ям скіфів. Ким були древні скіфи, яка їхня історія, релігія, культура, про все це читайте далі.

Територія проживання

Де жили стародавні скіфи? Насправді відповідь на це питання не така ясна і проста, як і на те, хто такі взагалі ці скіфи. Справа в тому, що до скіфів різні історики зараховували різні племена і народи, включаючи і наших давніх предків слов’ян. А в деяких середньовічних рукописах навіть Київську Русь іменують Скіфією. Але, зрештою, історики прийшли до консенсусу, що скіфами таки слід іменувати один певний народ, що мешкав, однак, на досить широкій території від Дону до Дунаю, північного Причорномор’я на півдні нашої країни України і аж до Алтаю.

Інші ж племена, родинні скіфам, наприклад, савроматів, саків, меотів слід іменувати народами скіфського світу, так як у них багато спільних рис і в облаштуванні побуту і культурі, родинному побуті, обрядах і світогляді.

Карта археологічних знахідок скіфських курганів. Як ми бачимо, незважаючи на широкі території, де мешкав цей древній народ, найбільше скіфів жило саме в Північному Причорномор’ї і є підстава вважати, що саме тут був центр їх цивілізації.

Походження

Насправді походження скіфів загадкове, справа в тому, що у самих скіфів була відсутня писемність, а відомості про них від інших народів вельми суперечливі. Головним же джерелом історичної інформації про них є праці давньогрецького історика Геродота. За однією з легенд, про яку згадує «батько історії», скіфи-кочівники прийшли з Азії на територію північного Причорномор’я, вигнавши звідти місцеві племена кіммерійців. Але той же Геродот в іншій своїй праці «Історія» згадує й іншу легенду скіфів, згідно з якою вони жили в Причорномор’ї завжди.

Але легенди легендами, а що ж говорить про походження скіфів її величність археологія? Археологічні розкопки також, на жаль, не дають точну відповідь на питання походження скіфів. Так більшість скіфів вели кочовий спосіб життя, і могли пересуватися на великі відстані за порівняно короткий проміжок часу. Та й виділити їх предків серед безлічі племен зі схожою культурою також дуже важко.

Все-таки ряд вчених вважає, що скіфи прийшли в Європу з Азії вже сформованим народом. Прихильники іншої теорії стверджують, що скіфи навпаки, здавна мешкали в степах Причорномор’я, а деякі свої азіатські риси придбали під час своїх походів за Кавказький хребет, в Межиріччя та Малу Азію, які відбулися в VII столітті до н. е. Як же воно було насправді ми на жаль не знаємо.

Історія

Розквіт скіфської цивілізації припадає на VII століття, саме в цей час скіфи панували не тільки в степах Причорномор’я, але і всієї Малої Азії, де створили скіфську державу Ішкуза, правда до початку VI століття з Малої Азії вони були витіснені. В цей же час сліди перебування скіфів знайдені на Кавказі.

У 512 році до н. е. всі племена скіфів згуртувалися для відбиття перського завоювання початого царем Дарієм І. Спроба завоювати землі скіфів провалилася, перси були розбиті. Невдалий похід Дарія на скіфів докладно описаний тим же Геродотом, проти завойовників скіфи використали досить оригінальну тактику – замість того щоб дати персам генеральну битву, вони заманили їх вглиб своєї території, всіляко уникаючи генерального бою і постійно вимотуючи перські війська. Під кінець їм вже не склало значних зусиль перемогти ослаблених персів.

Через якийсь час вже самі скіфи напали на сусідню Фракію (територія сучасної Болгарії) і успішно завоювали ці землі. Потім трапилася війна з македонським царем Філіпом, який завдав скіфам нищівної поразки, знов відкинувши їх у степи Причорномор’я.

Приблизно в III-II ст. до н. е. скіфська цивілізація починає приходити в занепад. Значно скоротилася і територія, де мешкали скіфи. Зрештою, самі скіфи були завойовані і знищені їх далекими родичами – кочовими племенами сарматів. Залишки скіфського царства ще якийсь час продовжували зберігатися в Криму, але і звідти вони незабаром були витіснені племенами готів.

Культура

Вся культура скіфів, їхнє життя, побут буквально просякнута військовою справою, очевидно інакше в тих суворих умовах, в яких вони жили, було не вижити. Воїнами у скіфському суспільстві були не тільки чоловіки, але й більшість жінок. Саме з суворими скіфськими воїтельками пов’язані античні легенди про плем’я амазонок, відважних жінок-воїнів. На чолі скіфського суспільства була так звана військова знать – царські скіфи, яких у свою чергу очолював скіфський цар. Однак влада скіфського царя не була абсолютною, він скоріше був першим серед рівних, ніж владикою з необмеженою владою. У функції царя входило управління військом, також він був верховним суддею, який займався вирішенням суперечок між своїми підданими та виконував релігійні ритуали. Зате найважливіші справи обговорювалися на демократичних народних зборах, відомих як «рада скіфів». Часом рада скіфів навіть вирішувала долю своїх царів.

Неугодного царя також могли запросто скинути і вбити, як, наприклад, сталося зі скіфським царем Анархарсісом, який після того як одружився на грекині, пристрастився до грецької культури та грецького способу життя, що інші скіфи сприйняли як зраду царем скіфських звичаїв і карою за це стала смерть царя.

До речі про греків, скіфи протягом століть вели з ними інтенсивну торгівлю, особливо з грецькими містами-колоніями у Причорномор’ї: Ольвією, Херсонесом. Там скіфи були частими гостями, і, зрозуміло, деякі культурні вплив греків таки зачепили скіфів, в їх похованнях дуже часто знаходили грецьку кераміку, грецькі монети, грецькі жіночі прикраси, навіть різні твори мистецтва грецьких майстрів. Деякі особливо освічені скіфи, як вже згаданий нами скіфський цар Анархарсіс переймалися ідеями грецьких філософів, намагалися нести світло знань Античності своїм одноплемінникам, але на жаль, сумна доля Анархарсіса каже, що не завжди це було успішно.

Звичаї

У працях Геродота можна знайти безліч згадок про суворі, як і самі скіфи, скіфські звичаї. Так при вбивстві першого противника скіфові належало випити його кров. Мали скіфи також подібно американським індіанцям погану звичку знімати скальпи з переможених ворогів, з яких потім шили собі плащі. Щоб отримати свою частку у здобичі скіфові потрібно було пред’явити відрубану голову ворога, а з голів особливо лютих ворогів робилися чаші. Також кожен рік скіфська знать організовувала бенкети, брати участь в яких можна було лише скіфу, який убив якогось ворога.

Популярним у скіфському суспільстві було ворожіння, спеціальні віщуни ворожили за допомогою зв’язок прутів або за допомогою липової мочали. Дружні узи скіфи закріплювали особливим ритуалом – в чашу з вином виливалася кров обох друзів, потім після виголошених клятв, це вино з кров’ю випивалося обома друзями.

Мистецтво

Найбільш цікавими творами мистецтва, виявленими археологами у скіфських курганах є предмети, оформлені у звіриному стилі. Це і сагайдаки від стріл, і рукояті мечів, і жіночі намиста, ручки дзеркал, пряжки, браслети, гривні, тощо.

Крім зображень фігур тварин часто зустрічаються сцени боротьби різних звірів. Зображення ці виконувалися за допомогою кування, карбування, лиття, тиснення і різьблення, найчастіше із золота, срібла, бронзи або заліза.

Всі ці предмети мистецтва дійсно були створені скіфськими майстрами, ознака належності їх до скіфів – особливий спосіб зображення тварин, так званий скіфський звіриний стиль. Тварини завжди зображені в русі і збоку, але при цьому мають голову, повернену в бік глядача. Для самих скіфів вони служили уособленням звіриних тотемних предків, різних духів і відігравали роль магічних амулетів. Також вважають, що різні звірі, зображені на рукояті меча або сагайдаку зі стрілами, покликані символізувати силу, спритність і хоробрість скіфського воїна.

Військова справа

Всі скіфські воїни були чудовими вершниками і в бою часто використовували кінноту. Також вони були першими, хто успішно застосував стратегічне відступ у війні з персами, значно вимотавши перські війська. Згодом військове мистецтво скіфів застаріло, і вони почали терпіти військові поразки, чи то від згуртованої македонської фаланги, чи то від кінних парфянських лучників.

Релігія

У релігійному житті скіфів панували культ вогню і Сонця. Важливим обрядом було шанування царського вогнища. Релігійні обряди виконувалися царями, і скіфський цар був також одночасно релігійним главою громади. Але крім нього велику роль грали також різні маги і віщуни, головним завданням яких був пошук ворогів царя, запобіганню магічних підступів ворогів. Хвороба ж, як царя, так і будь-якого іншого скіфа пояснювалася як раз таки магічними підступами якогось недруга, і завданням віщунів було знайти цих недругів і ліквідувати їх підступи у вигляді хвороби. (Така от своєрідна давня скіфська медицина).

Храмів скіфи не будували, але мали особливі священні місця, де вершили свої релігійні обряди поклоніння Сонцю та вогню. У виняткових випадках скіфи вдавалися навіть до людських жертвопринесень.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом