Шанідар перший. Частина третя.

У відношенні до древньої людини відому приказку можна було б перефразувати так: скажи, які знаряддя ти виготовляєш, і я скажу – хто ти. Попередники неандертальців брали камінь, збивали з нього округлі, опуклі боки і користувалися ядрищами як знаряддям. Пізній неандерталець чинив хитріше і розумніше. Від великого каменю, придатного за формою і матеріалом, він відокремлював багато тонких відщепів з гострими краями. А потім частими дрібними ударами точно розрахованої сили обробляв краї відщепу. Одну сторону так, щоб її зручно було тримати в руці, а інші заточував: ними потім різали або шкребли.

У Шанідарі археологи знайшли уламки кісток тварин, золу в залишках вогнищ, кам’яні гостроконечники, масивне округле скребло, численні відщепи – своєрідні напівфабрикати у виробництві кам’яних знарядь праці. Відщепи – знак досить високого розвитку виробничої діяльності шанідарців.

Є підозра, що у них вже була розділена праця жінок і праця чоловіків. Що дає підстави так думати? У пізніх неандертальців переважали дві форми ножів – остроконечники і скребла. Їх відмінності, а також деякі сучасні етнографічні дані (наприклад, у ескімосів жінки і чоловіки вживають ножі різної форми) дозволяють припускати у неандертальців природний поділ праці. А в Шанідарі були знайдені і остроконечники, і скребло!

Взагалі знарядь знайдено не дуже багато. Та й ті, ймовірно, або загублені мешканцями печери, або кинуті при обвалах. Стародавня людина була порядним скопідомом, але це, адже, так зрозуміло: знаряддя були найбільшою коштовністю, яка вимагала при виготовленні твердої руки і вірного ока, величезних витрат праці. По розкопках в інших місцях відомо, що навіть збиті, затуплені знаряддя наші предки не викидали, а бережливо обробляли, заново заточуючи їх, – немов повертали в ремонтну майстерню.

І, нарешті, найважливіше: вивчені до теперішнього часу знаряддя, які виявлені в печері на різних рівнях, досить схожі за своїм характером. Вони єдині – за формою, за тонким і тому особливо доказовим прийомам стесування поверхні, ретуші країв. Єдині, хоча їх власники та виготовлювачі жили тут протягом періоду, який тривав майже 20 000 років.

Це вже незвично! Хто ж населяв Шанідар тисячі років: люди єдиного типу або різного, але зі схожою технікою обробки знарядь? Зараз відповідь на це питання можна дати лише попередню, оскільки ґрунтовно вивчені ще не всі скелети, і в майбутньому, можливо, в оцінці шанідарських знахідок відбудуться якісь зміни.

Але і зараз вже з’ясовано чимало. І, насамперед, найголовніше – в зовнішності скелетів вчені знайшли риси, які дозволяють стверджувати, що в Шанідарі мешкали люди, єдині за своїм складом. Всі 20000 років!

Вище я говорив про те, що Передня Азія була місцем, де пролягали шляхи переселень древніх предків сучасної людини. Але не Шанідар – доказ цього! В інших печерах Передньої Азії, наприклад на горі Кармел, знайдені численні шари з різною технікою обробки знарядь. І якщо це дає можливість припускати дещо часту (з проміжками в сотні і навіть тисячі років) зміну населення або змішання різних груп людей, то тут не так. Люди Шанідара були дивно постійні в прихильності до свого житла.

Але, можливо, це помилка? Адже, знайдені скелети за часом відстоять один від одного досить далеко. Може бути, в інші часи печера була ненаселеною, а в інші в ній оселялися люди різних груп і лише в загальному подібні за своїм виглядом? І саме від цих періодів до нас дійшли скелети і кам’яні знаряддя, створюючи ілюзію безперервності антропологічного типу?

Ні, навряд чи. Розриви в заселеності печери були напевно, проте мешкали в ній все-таки люди єдиного типу. Люди Шанідара володіли багатьма рисами «класичних» неандертальців. У них, наприклад, був масивний валик, невисокий звід черепа. Кістки черепа були важкими, різці великі, а виступ підборіддя виражений слабо. Загалом, досить архаїчні риси.

Однак у вигляді людей Шанідара знайшлося чимало інших, прямо протилежних якостей. Скажімо, вертикальний лоб, широкі і низькі очні орбіти і багато іншого. Такі риси притаманні більш пізнім людям. Антропологи називають ці риси сапіентними.

На скелетах шанідарських неандертальців знайдені специфічні риси, що є тільки у цієї групи. Про ці особливості тут не варто, мабуть, говорити, тому що дуже вже вони спеціальні. Наприклад, унікальна риса, якої немає в жодного скелета з інших розкопок, – дуже низько опущена підстава носової западини.

Така особливість багато чого дає фахівцеві. Згадайте, про що ми говорили трохи вище: єдина чи не єдина група людей населяла Шанідар протягом двадцяти тисяч років? Так от, дуже своєрідне поєднання різних якостей, специфічні риси на скелетах людей з Шанідара – карти в руки фахівця. Вони підказують йому, що подібне поєднання могло виникнути лише в цілком певних умовах: в єдиній групі людей, причому такій групі, яка довгий час жила в ізоляції.

Добре. Але як бути тоді з іншою проблемою: «класичних» неандертальців? І чи можна говорити про змішування різних груп, про зони змішання в Передній Азії, якщо саме тут (хоча й трохи осторонь від великої караванної дороги) єдиний тип шанідарських людей проіснував 20000 років поспіль?

Так можна. Перш за все, Шанідар міг бути тільки одним із численних варіантів подій, що розгорталися тоді на просторій та досить різноманітній за своїми ландшафтами території Передньої Азії. Життя різних груп древніх людей не можна уявляти собі однаковою: адже вони були роз’єднані, ці групи і мешкали іноді в прямо протилежних умовах.

І друге, більш важливе. Неандерталоїдні і прогресивні риси – це поєднання, яке дозволяє, ймовірно, припустити такий хід подій. Змішання сталося, скажімо, на узбережжі Середземного моря задовго до заселення Шанідара. А згодом в околиці печери забрела лише частина людей цієї групи, під час перекочівель відокремилася від інших. Якщо ці міркування вірні, то дослідження в Шанідарі повинні, як ніби, підкріпити третю точку зору. Ту, яка предками сучасних людей називає сапіентних неандертальців Передньої Азії.

Може бути, все відбувалося так. Орда неандертальців, що відпала від своїх родичів, рухалася з південного заходу на північний схід. Можливо вона йшла з району Кафзеха – печери на березі Середземного моря. При розкопках в Кафзеха були знайдені рештки неандертальців, по ряду рис подібних з шанідарцями і – це цікаво для нас – жили раніше, ніж вони. Близькість деяких рис і можливість зв’язку за часом – це вже основа для припущень, нехай найперших, ще недовідних.

І ось орда стала заселяти долини в горах Загроса і натрапила на Шанідар. Область її проживання була великою, на це вказує схожість шанідарських знарядь з знаряддями з Бісітун і Хазар-Мердо – ці два місця розташовані на південний схід від Шанідара теж в горах Загроса.

Можливо, що в ті часи клімат там був м’якше, ніж тепер, і навколо Шанідара неандертальці знайшли багату поживу. Нащадки змішаних груп, які вже володіли, отже, якоюсь рухливістю, шанідарці втратили її, потрапивши в гори Загроса. Вони немов повернули назад, до своїх далеких предків. Тисячоліття орда жила тут, розбившись на дрібні групки і сім’ї, які кочували всередині замкнутої території. Крім того, життя горян, як відомо, завжди відрізнялося великою постійністю, ніж на рівнині. У Шанідарі ж перед нами – неандертальські горяни.

Зрозуміліше стає і те, як могли шанідарці реагувати на обвали. Вони зі страхом покидали печеру і, можливо, наступного разу її заселяла, випадково виявивши, інша група з орди. На багатьох неандертальських стоянках є сліди того, що їх мешканці йшли від небіжчиків – все одно, ховали вони їх чи ні. Вони боялися небіжчиків, і тут, ймовірно, було точно так само.

Могили – рясне джерело фактів для історії людства. Вони здатні чимало розповісти про живих: про тих, хто в них похований, і про тих, хто їх влаштовував. Антропологічна характеристика людей, форми їх вірування в загробне життя, ритуал похорону, а, отже, і приблизний показник їх духовного розвитку, багатство, рівень, якого досягли їх ремесла, і багато іншого.

На жаль, в Шанідарі немає могил. Тільки біля скелета Шанідара I – знову він – були якісь, на жаль, неясні натяки. Цей кістяк був розташований в шарі відкладень, здавлених зверху і знизу двома потужними пластами обвалених скельних уламків. Камені пошкодили ліву половину скелета, продавили і зрушили череп, роз’єднали кістки стопи. Все, начебто б, ясно.

Може бути, що його завалило уламками вже після смерті, така можливість не виключена.

Проте (і дослідники звернули на це увагу) було щось насторожуюче в розташуванні каменів. Камені лежали над скелетом, але навколо нього земля виявилася чистою від них – навіть від дрібних осколків і навіть відтінок там у неї був інший. У дослідників склалося враження, що камені були свідомо зібрані і звалені в купу над тілом. Чи не можна в цій купі каменів, якщо вона дійсно була насипана, побачити знак якогось примітивного, зароджуваного поховального обряду?

І тоді події давністю в 50000 років, над якими ламають тепер голову вчені, можна уявити собі, скажімо, так. При землетрусі однорукий неандерталець потрапив під обвал. Чи то він сторожив вогонь і інших неандертальців, яких не було в той момент в печері, чи то, помітивши наближення катастрофи, вони встигли вискочити назовні і випередили родича.

Перечекавши землетрус, вони повернулися в печеру, повну пилу, завалену уламками, що змінила колишній звичний вигляд. Схвильовані, перелякані, вони квапливо зібрали камені над тілом загиблого. І спішно покинули печеру – назавжди, бо в їхній пам’яті вона неясно пов’язувалася з чимось страшним і незрозумілим.

Однак немає, на жаль, ніяких інших свідчень того, що поховання було – саме поховання, вчинене за точно позначеним ритуалом. А такий слабкий натяк дає небагато, адже трапляється, що і тварини засинають, заривають мертвих.

Чому ж все-таки, повернімося знову до цього питання, родичі в свій час не кинули покаліченого Шанідара!? Альтруїзм в первісному суспільстві? Хоча навряд чи, адже в ту пору насильницька смерть була правилом. Люди гинули від звіра, в зіткненнях з чужинцями. Що їм було робити з людьми іншої орди? Вони не знали їх і боялися. Лише там, де зникав або притуплювався страх, відбувалося зближення різних груп і тоді вони могли вчитися один у одного. Тому-то так важливо вивчати можливі зони змішання.

Шанідар I був родичам потрібен! Товариство народилося з відчуття потреби в людині. Він міг обробляти вбитих звірів, обробляти дубини, підтримувати вогонь. Але головне, напевно, навіть не це – головним був, можливо, досвід, знання, накопичені їм за своє життя. Коли став цінуватися досвід – старість отримала право на існування.

А чим саме шанідарець був цінний для своїх родичів – цього ми ніколи не дізнаємося. На жаль, на багато питань знахідки не можуть дати відповіді. А так хочеться, щоб вони розповідали більше!

Автор: Григорій Зеленко.