Пошуки і знахідки. Або про своє, археологічне.
Вулиця була не дуже широкою, однак досить людною, і тому навряд чи жителі грецького міста Пірея занадто зраділи, коли на проїжджій частині її почався ремонт. Але що поробиш? У містах, і не тільки грецьких, це звичайна картина – то каналізація зіпсується, то труби для газу прокладають, то ще що-небудь. Як і годиться, заторохтів пневматичний бур – треба було зняти шар асфальту, і засмаглі до чорноти робочі взялися розколювати сухий кам’янистий грунт. І раптом один з них навіть присвиснув від подиву.
– Дивись, приятель, – крикнув він своєму напарникові. – Начебто бронзова рука стирчить! І справді: трохи збоку, в розкопі, явно виднілася кисть руки!
Коли на місце розкопу прибули фахівці-археологи, їх очам постали дві чудові античні скульптури, в тому числі, чудова шестиметрова скульптура Афіни Паллади. Ще не зовсім звільнені від землі ці статуї проте справляли найсильніше враження: недарма розкоп щільним кільцем оточував натовп – цього дня вулиця стала зовсім непроїжджою.
Природно, що розкопки були продовжені. Вони увінчалися успіхом. Крім статуй, тут були знайдені й інші воістину безцінні творіння скульпторів IV-III століття до н. е.. Були виявлені і три дуже красиві різьблені мармурові плити. Вчені припускають, що неочікувані знахідки – частина старожитностей в колекції якоїсь античної лавки. Зараз скульптури виставлені для загального огляду в музеї.
Чи означає це, що археологічні знахідки завжди випадкові? Зрозуміло, ні. Нерідко археологам довгі роки доводиться шукати розгадки тієї чи іншої таємниці, відомої їм з будь-яких документів. І в ряді випадків успішно. Ось, хоча б, наприклад, історія з так званою «стрілою Анастаса». Розповідь про неї, ще збереглась в «Повісті временних літ» – найстарішому руському літописі, була відома вже давно. У ній говорилось, що під час облоги військами князя Володимира грецької фортеці Херсонес (у Криму) до табору Володимира з обложеного міста такий собі Анастас послав стрілу. На стрілі був випалений напис. Сенс напису зводився до того, що, якщо Володимир хоче заволодіти неприступною фортецею, йому слід перекопати водопровід, розташований на схід руського табору. Тоді місто позбудеться води і буде змушене здатись.
До речі кажучи, аналогічне повідомлення міститься і ще в одному літописі. І, тим не менш, аж до недавнього часу багато істориків з недовірою ставились до цієї розповіді. Чому? Та тому, що довгий час всі пошуки стародавнього водопроводу ні до чого не приводили.
А все-таки він існував! І зовсім не вигадкою була розповідь літописців, як і невигаданим виявились відомості літопису про таємну дорогу, «земляний шлях», яким пройшли дружинники Володимира, які взяли Херсонес.
Наполегливі пошуки привели до бажаного результату: археологи знайшли замаскований в глибокій лощині таємний хід – дорогу шириною від трьох до п’яти метрів, яка вела до вилазної хвіртки в міській стіні. Знайдено було ділянку водогону – кілька керамічних труб.
А ось так звану «золоту бабу» не знайшли досі і, очевидно, ще не скоро знайдуть, хоча відомості, що про неї збереглись не викликають начебто особливих сумнівів. Йдеться про дуже древню святиню племен, що населяли колись Північ чи Північний-Схід сучасної Росії. Вона стояла у священному лісі, на березі Ками, і в цей ліс місцеві жерці, одягнені в червоні шати, нікого не пускали. Принесення збирали на узліссі. Говорили, що з лісу долинало час від часу протяжне виття. Так, у всякому разі, повідомляли християнські місіонери, які прийшли у свій час до Пермі і В’ятки. Такі ж відомості збереглись і у відомого мандрівника Герберштейна. Він відвідав Росію в XVI столітті і залишив вражаючий опис своїх мандрів. Герберштейн вважав, що стогнучі звуки, які доносились з священного лісу, це, очевидно, якісь трубні звуки.
Втім, до часів Герберштейна статуя вже була за Уралом. Є підстави вважати, що вона перебувала поблизу гори Дєнєжкін камінь, в якійсь печері. Згодом «золота баба» стояла на березі Обі, біля злиття її з Іртиші. Її ледь не захопили дружинники Єрмака, але хранителі забрали свою святиню далі на північ.
Подальші мандри статуї не зовсім ясні. Наскільки можна судити двісті років тому вона потрапила на Таймир. Ще в минулому столітті там виявлялись срібні її моделі, маленькі копії зі срібла. Навряд чи «золота баба» зникла безслідно. Можливо, що вона і нині знаходиться в якій-небудь нікому не відомій печері, всіма забута. Де її шукати, ніхто толком не знає, але не виключено, звичайно, що все-таки, зрештою, стародавня святиня буде виявлена.
Ніхто напевне не знає, де знаходиться і могила Олександра Македонського (про неї на сторінках нашого історичного сайту вже була велика стаття). Відомо, що він був похований в Олександрії, місті їм заснованому і названим його ім’ям. У давнину могила його була розграбована – це теж відомо. Але все ж, де вона?
Нещодавно у пресі промайнули повідомлення, що якийсь грецький торговець на свій страх і ризик веде в пошуках гробниці Олександра розкопки на одній з найбільш людних площ Олександрії. Торговець запевняє, що він має в своєму розпорядженні відповідні дані і сподівається на успіх. Пошуки і знахідки тривають. І кожен рік люди нелегкої (зате цікавої) професії, археологи, дізнаються багато нового і цікавого, розширюючи наші відомості про давно минулі події і століття.
P. S. Старовинні літописі розповідають: А ще при археологічних розкопках велике наукове значення, має, коли археологи знаходять, скажімо, залишки старовинних лазень (до слова, тут на сайті можна багато дізнатися про лазні і сауни Києва). Подібні знахідки дозволяю багато дізнатись про життя людей в стародавні часи, якщо перефразувати відому приказку, то вийде: «Скажи мені як ти миєшся, і я скажу хто ти».
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.