Печерне місто-фортеця Вардзія
Вже за часів геніального поета Шота Руставелі – вісім століть тому – Грузія була могутньою державою. До наших днів збереглися свідчення її могутності і слави: якщо їхати по долині річки Кури, то можна бачити цілу систему напіврозвалених фортець, побудованих в X-XII століттях. У цю епоху розквіту середньовічної Грузії і виник видатний пам’ятник матеріальної культури – єдине у своєму роді печерне місто-монастир Вардзія. Воно було розташоване на березі Кури, на найважливішій військово-торговельній магістралі, що пов’язувала Схід із Заходом. У великій прямовисній скелі були висічені і обладнані сотні печер-кімнат, розташованих в 7-8 поверхів.
Для ворогів Вардзія була неприступною твердинею, в час навал тут, ймовірно, ховалися і жителі навколишніх селищ. Перший поверх східної половини фортеці височіє над Курою на 90 метрів, а сьомий поверх – на 130 метрів. Взяти приступом таку висоту вісімсот років тому було майже неможливо. І ще важче було спустити солдатів на мотузках з вершини скелі – добре озброєні захисники Вардзії негайно їх знищували. Залишалося одне: взяти фортецю змором. Однак безліч комор, де зберігалися великі запаси продуктів, і чудово налагоджене постачання водою дозволяли Вардзії витримувати довгу облогу.
Якщо ж ворогам таки вдавалося проникнути у фортецю, їх очікували там пастки. Так, головний тунель, що йде вглиб скелі, має в довжину 70 метрів. У стелі тунелю в самому його початку є отвір, через яке захисники фортеці, перебуваючи поверхом вище, могли спостерігати за ворогами і знищувати їх списами, мечами та іншою зброєю. А минути цей тунель ворог, який проник всередину фортеці, ніяк не міг.
Протягом багатьох століть Вардзія була грізним вартовим Грузії та приймала на себе удари монголів, арабів, турків, персів та інших завойовників. В результаті їх навал, а також в силу природних причин – вивітрювання, землетрусів – Вардзія була зруйнована більш ніж наполовину.
Коли дивишся на Вардзію здалеку, то ясно бачиш темні печери на світло-сірому тлі скелі. Вони нагадують бджолині соти. І особливо чітко виділяються дві великі, гарно оформлені арки. Вони розташовані в самому центрі Вардзії. Це вхід в головний храм, тринадцяти метрів довжини і одинадцяти висоти; всі стіни його розписані чудовим фресковим живописом. Фарби на розписах і тепер повні життя і свіжості. Тут збереглися портрети історичних осіб, в тому числі самий ранній портрет цариці Тамари (1184-1213 роки) і портрет її батька царя Георгія III. Поблизу від храму стоїть дзвіниця. Вражає віртуозна техніка виконання рельєфних деталей. Кам’яна різьба з національними грузинськими мотивами відмінно збереглася. Дзвіниця – це єдине надземне приміщення Вардзії. Всі інші приміщення вирубані всередині скелі.
За своїм призначенням печери Вардзії вельми різноманітні; тут є величезний «Зал Ради» десяти метрів у довжину і семи в ширину, палати знатних, хороми цариці Тамари, їдальні, вітальні, бібліотеки-читальні, хлібопекарні, майстерні (в’язальні, дубильні та інші), винні погреби, стайні, сховище казни, аптека і багато печер для житла.
Особливо упорядковані храми, громадські місця, хороми цариці Тамари і палати знатних. Ніщо не нагадує тут підземелля: високі стелі, рівні, з правильними кутами, стіни, дивани та сидіння з каменю, ніші, вікна, широкі тераси на південну сторону – все створює вигляд чудово обладнаних житлових приміщень. Сухий, пористий туф, відсутність вогкості, хороша циркуляція повітря – це не випадкове поєднання, а плід глибокої інженерної думки.
Взагалі в плануванні Вардзії відчувається продуманість і узгодженість. Щоб вирубати в скелі сотні печер, творцям Вардзії треба було мати міцні залізні знаряддя та вимірювальні прилади, знати основи механіки, фізики, будівельного мистецтва. Архітектори, які проектували Вардзію, повинні були розрахувати найкращу конструкцію склепінь, при якій вони витримають тиск ґрунту і не обрушаться.
У самій глибині скелі розташований басейн. До нього можна пройти з храму по вузькому тунелю в напівтемряві, з ліхтарем або зі свічкою в руці. Вода в басейні дуже приємна на смак – свіжа, проточна. З чотирьох маленьких отворів в скелі вода безперервно стікає в басейн, і рівень її залишається незмінним. Куди ж вона випливає? Мабуть, просочується в стіни басейну.
Цей басейн не міг задовольнити потреб усього багатотисячного населення Вардзії. Близько каплиці, на великій висоті можна побачити вцементований в скелю шматок товстої гончарної труби. У глибині скелі прокладена на шість кілометрів траса водопроводу. У ній можна рухатись людині, трохи пригнувши голову. А на дні цього тунелю лежать дві інші тонкі гончарні труби. По них питна вода самопливом надходила з джерел всередину міста. Траса ця була невидима для ворогів. Інший водопровід, без труб, довжиною в два кілометри, проходив дещо нижче і давав воду для зрошення полів.
Хто ж спроектував всі ці чудові гідротехнічні споруди? Хто розрахував, наприклад, форму і розміри басейну, щоб у його стінки просочувалося саме стільки води, скільки потрібно для підтримання постійного рівня? Історія не зберегла імен простих людей, які будували Вардзію. Вони створили диво середньовічного зодчества.
Месхі, що жили в Вардзії і її околицях, зберігали тут від ворогів свою культуру, свою мову, свої звичаї. Вони трудилися на своїх полях, вирощували виноград, хліб, займалися садівництвом. До наших днів на майданчику поблизу дзвіниці збереглися здичавілі вже лози винограду, сливові дерева. А на капітелі каплиці яскраво виділяються рельєфні зображення виноградної кисті і хліба. Це емблема мирної праці.
У Вардзії є велике приміщення, де розміщувалася бібліотека. Які ж книги знаходилися в ній? Цього ми не знаємо. Але й те, що вціліло – багато начиння, монет, предметів домашнього вжитку, знарядь праці (вони зберігаються в створеному тут музеї), – свідчить про високий рівень культури мешканців Вардзії.
Автор: Г. Кононенко.
P. S. Старовинні літописи розповідають: А ще було б файно у такому цікавому місці як грузинське місто-фортеця Вардзія провести весілля. Тільки уявіть собі молодий, молода у чудових історично-весільних костюмах (до речі гарні весільні костюми можна знайти тут ), всі гості теж одягнені відповідно до духу минулої епохи, таке весілля-історична реконструкція точно запам’ятається назавжди не тільки молодим, але й гостям.