Палеонтрополог заповнює історію хвороби неандертальця. (Або як хворіли в давнину).
Існує думка, що оскільки наші предки жили в набагато більш «природних» умовах, ніж ми, то, стало бути, вони були і набагато здоровіші за нас, зовсім не знали хвороб і могли страждати хіба тільки від якогось поранення. Але якщо згадати про вбоге і неправильне харчування первісної людини, про кепське житло і важкості бродячого способу життя, то стане зрозуміло, чому, наприклад, на кістяках палеоліту так часто зустрічаються важкі ревматичні і подагричні ураження. Сліди цих хвороб виявлені на кістяках з Ла-Шалельо-Сен, Крапіни, Оберкассель, Шанселяда і Кроманьона.
Німецький вчений Герхарт досліджував 130 скелетів з доісторичних поселень Німеччини. 23 з них мали якісь патологічні зміни, в тому числі водянку голови, загострений череп, витягнутий череп. Розрощення на грудних і поперекових хребцях у двох скелетів були пов’язані із захворюваннями хребта. Знайдена деформована лопатка, велика кісткова мозоль на стегновій кістці, переломи, що зрослися на кістках носа і на лівій тім’яній кістці. У 12 скелетів доведений зубний карієс, а в трьох випадках – порушення в розвитку зубів. А якщо взяти до уваги, що скелетний матеріал даного періоду знайдений лише у вигляді дрібних уламків, то можна з впевненістю сказати, що насправді люди того часу страждали від хвороб ще сильніше. Більшість уражених хворобами скелетів належать до того часу, коли племена, які раніше не мали постійного місця проживання, вже стали значною мірою осілими. І це не випадково. Адже важко хворі люди, безумовно, не могли переносити важких умов мандрівного життя.
З цього зовсім не випливає, що первісна людина була надзвичайно гуманною по відношенню до тих, хто вимагає догляду. У Зеебурзі знайдений водяночний череп 5-6-річної дитини епохи неоліту. За обсягом він на 40-45% перевищує розміри нормального черепу. А тепер подумайте про всі побічні явища, які супроводжують таку хворобу (слабоумство, паралічі та ін.), і ви отримаєте таке уявлення про життя цього сімейства, яке вам не зможуть дати одні тільки знахідки предметів матеріальної культури.
Довгий час вважалося, що сифіліс в Європу привезли в 1494 році моряки Колумба. Однак мікроскопічні дослідження показують, що типові сифілітичні зміни можна знайти на скелетних залишках неолітичного періоду, знайдених на Марні, а також на давньоєгипетському матеріалі і на різних скелетах з дольменів – стародавніх похоронних споруд. Ймовірно, іспанцями був привезений новий штам збудника, завдяки чому хвороба спалахнула з новою силою.
А ось ще одна знахідка епохи неоліту. Хребетний канал, в якому знаходиться спинний мозок, не повністю замикається в області крижів. Очевидно, тут йдеться про важке вроджене захворювання, що викликається порушеннями в розвитку ще на ранній ембріональній стадії.
Наші предки були знайомі і з туберкульозом. Існування в ті часи туберкульозу хребта було доведено ще на неолітичному скелеті, знайденому поблизу Гейдельберга; пізніше ознаки туберкульозу були виявлені в єгипетських мумій епохи завойовників Хаітхабу і більш пізнього періоду. На багатьох давньоєгипетських кладовищах туберкульозні скелети зустрічаються так часто, що можна навіть припустити, що таке місце поховання належало лікарні. Правда, іноді важко визначити, чи йде мова про туберкульоз або про якесь інше пошкодження.
Вже на неандертальських скелетах з Ла-Шапелі ми знаходимо так звані вади розвитку хребта (спондилоз, спонділартроз). На трьох останніх шийних і трьох перших грудних хребцях, а також на всіх поперекових видно по краях зубці й жовна. Подібні ж явища трапляються і на кістяках пізнього палеоліту. Після гнійних запалень суглобів, при яких відбувається омертвіння хрящів, іноді утворюється зрощення кісток і повне скам’яніння суглоба, так званий анкілоз. На хребті це може призвести до зрощення декількох хребців в одне ціле. Древні знали і це важке захворювання.
Ми звикли дивитись на зубний карієс як на хворобу цивілізованої людини. Виявляється, зуби боліли і у неандертальця. Цікаво відзначити, що неандерталець страждав переважно від карієсу зубної шийки, людина пізнього кам’яного віку – від контактного карієсу (між зубами), а наш сучасник – від карієсу в складках коронки зуба. Ймовірно, це пов’язано з укороченням щелепи, при якому між зубами залишаються все менші проміжки.
Заліковані переломи на різних кістках скелету – звичайне явище для всіх культурних епох. Нерідко можна навіть помітити, що для зламаних кісток застосовувались спеціальні пристосування і лубки. Отже, хворий отримував з боку суспільства, в якому жив, відомий догляд, і його лікування довірялось «фахівцеві».
Ось цікавий приклад, у жінки раннього бронзового віку, померлої у віці 30-40 років, виявлений односторонній перелом нижньої щелепи. Такий випадок не часто зустрічається і в наш час. Перелом зрісся дуже добре і не привів ні до яких функціональних змін. Ось що пише про цю знахідку Брейтінгер: «Цей, безсумнівно, важкий перелом не міг би так вдало зростися сам собою. Спочатку потрібно було правильно укласти сильно деформовані осколки, потім зробити так, щоб вони зберігали нормальне положення, а це було в ту епоху особливо важко. Порівняно довга коса площина перелому … могла сприятливо вплинути на результат. Але навіть при виключно рідкому живленні ковтальні руху створювали чимало труднощів; те ж саме можна сказати і про мову, без якої хвора при тодішньому стані медичного догляду не могла обійтися повністю. У розпорядженні сучасної щелепної хірургії для фіксації кісткових уламків і всієї нижньої щелепи є безліч пристосувань, в ранню ж бронзову епоху хірурги не мали нічого, крім лубків і пов’язок. Тим більше доводиться дивуватись їх мистецтву».
Первісна людина нерідко виживала після дуже важких поранень. Про це свідчать численні знахідки хребців зі врісшими в них наконечниками стріл. Іноді ці наконечники бувають кам’яними, іноді – бронзовими.
На багатьох черепах знайдено пошкодження самого різного характеру. Особливо важке і, безсумнівно, смертельне поранення можна побачити на одному меровингському черепі з Веймара. Величезний круглий отвір захоплює всю ліву верхню частина лобової кістки і частину тім’яної. Від тім’я до правої скроні тягнеться тріщина шириною від 3 до 10 мм., а в задній частці правої тім’яної кістки зяє прямокутний отвір розмірами 18X43 мм. Рани були, очевидно, нанесені дуже гострою ріжучою зброєю. Крім того, на черепі є сліди і від інших ударів. Однак наші предки далеко не завжди гинули після черепних поранень. У багатьох випадках людина залишалась живою завдяки мистецтву хірурга, який згладжував краї рани, витягував осколки кісток і відповідним чином обробляв рану. На черепах часто видно більш-менш великий отвір, гладкі краї якого виразно вказують на лікарське втручання. Трепанація черепа – одна з найстаріших хірургічних операцій – була відома народам давнини.
У Тюрінгії – саксонському басейні знайдено близько 25 трепанованих черепів доісторичної епохи. Найдавніші відносяться приблизно до 2400 року до н. е. З 25 оперованих хворих не перенесли операції тільки троє. Нехай вас це не дивує. Адже і до цього дня тубільці Африки та низки островів південних морів роблять трепанацію черепа в таких же примітивних умовах. Застосовувалась трепанація і в народній медицині.
Та й не такі вже неосвічені були наші предки. Вони могли придбати певні анатомічні пізнання під час жертвоприношень тварин. Не можна забувати, що в ранні культурні епохи приносились і людські жертви, а також був відомий канібалізм. Все це давало можливість неандертальцю познайомитись з будовою людського організму. Однак, незважаючи на разюче високий для того часу стан медичного мистецтва, середня тривалість людського життя була дуже мала. Наведемо один приклад: на слов’янському кладовищі раннього середньовіччя з 107 похованих половина ледве досягла 21-22 років, решта ж померли в ще більш ранньому віці.
Як бачите, палеоантропологія та археологія можуть розповісти не тільки про культурний й економічний розвиток ранньої людини, але і дати багато інших відомостей про її життя і про неї саму.
Автор: Г. Бах.