Незрівнянний Фатехпур-Сікрі. Продовження
В даний час вцілілі в Фатехпур-Сікрі споруди вивчаються не стільки, щоб визначити призначення того чи іншого будинку (хоча і в цій області належить ще чимало зробити), скільки для того, щоб зрозуміти їх внутрішній взаємозв’язок, а отже, і динаміку розвитку міста. Воно було побудоване за наказом одного правителя і в порівняно короткий термін, а значить, відповідало єдиному задуму.
Описувати кожну будівлю в Фатехпур-Сікрі – обтяжливе заняття, але не підлягає сумніву той факт, що все в ньому було ретельно сплановано. Там були передбачені очисні споруди та система водопостачання, враховані розміри будівель і вільних площ з тим, щоб забезпечувалися правильні вентиляція і освітлення. Водночас зодчі мали на увазі й те, для яких політичних, соціальних чи церемоніальних потреб призначалася кожна конкретна будівля. Весь міський комплекс можна було б розділити на три частини: культову – на східному краю вершини, палацову – на північний захід від культової і всі інші будівлі, розкидані навколо.
З 118 середньовічних споруд, розташованих в межах міської стіни, вчені змогли визначити призначення (хоча і не завжди назву) тільки 52. З них 31 – ворота, мечеті і лазні. Вже виходячи з цього, можна зрозуміти, скільки ще належить зробити. Так, під «палацовою» частиною вдалося точно встановити призначення лише 13 будівель, хоча в джерелах згадується 60 будівель, а на самих останніх планах міста позначено 40.
Місто має в окружності 9,75 кілометра і обнесене шестикілометровою фортечною стіною. Його західна сторона перебувала під прикриттям штучного озера, будівництво якого було завершено до 1579 року. Однак за кілька років місто сильно розрослося, і знать стала будувати свої будинки і розбивати сади за його межами.
Центром культової частини є величезна площа, до якої звернена своїм фасадом велична Соборна мечеть – Джама-Масджид. На ліву сторону площі своїми задніми стінами виходять ворота Буланд-Дарваза. І все ж ці будівлі не витримують порівняння з однією невеликою спорудою – неперевершеною у своїй красі біломармуровою усипальницею шейха Саліма ад-дін Чішті. Він помер в 1572 році, а гробниця була побудована в 1581 році.
У «палацової» частини міста будівлі ніби змагаються одна з одною в елегантності і досконалості пропорцій. Ось, наприклад, Диван-Кхана-і-кхас, повітряна двоповерхова будівля з колонами, яка дивиться своїм фасадом на ставок, що носить назву Ануп-Талабо. (В ній, за задумом творців, повинна була плескатися вода, але Акбар в пориві щедрості повелів в 1578 році наповнити її мідними, срібними і золотими монетами, які, за словами одного з його біографів, він пригорщами дарував біднякам до тих пір, поки не роздав 1,67 млн. рупій!) На першому поверсі цієї будівлі розташовані дві палати. У великій любив сидіти імператор. Кажуть, саме тут він прийняв свого родича, правителя Бадахшана Мірзу Сулеймана. Вважається, що тут же він влаштував прийом для єзуїтів.
У вікні цієї палати, що виходить на чотирикутний зовнішній двір, Акбар показувався вранці своїм підданим. Ранкова церемонія отримала назву джарокхадаршан і увійшла в традицію. Передбачається, що це ж вікно згадано і у Бадауні, який написав про якогось брахмана Деві – перекладача «Махабхарати». Він, очевидно, читав імператору уривки з епосу, сидячи на чарпаї (ліжці з мотузяною сіткою), підвішеному зовні навпроти вікна. Палата, розташована на другому поверсі будівлі, називається хвабгах – «палата снів». За переказами, Акбар часто користувався нею.
Інша знаменита будівля палацу, про яку багато і часто писали, – Диван-і-кхас, або Зал особистих аудієнцій. Цю назву відвідувач Фатехпур-Сікрі почує не раз. У ній всього один зал, в центрі якого знаходиться масивна і багато прикрашена різьбленням колона, що підтримує з хитромудрим візерунком капітель. На вершині колони – маленький шестикутний майданчик, від якої в чотири кута палати розходяться огороджені перилами галереї. Ця будівля, як тепер вважають вчені, не була, проте, ні залом особистих аудієнцій, ні молитовним будинком. На їх думку, тут зберігалися імператорські коштовності.
Важливою частиною палацового ансамблю є будівлі, де розташовувався гарем. За словами біографа Акбара Абу Фазла (який, можливо, вважав, що слава імператора знаходиться в прямій залежності від кількості його дружин), в гаремі налічувалося 5 тисяч жінок. Єзуїт Фр. Монсеррат призводить скромнішу цифру – 300. Гарем в Фатехпур-Сікрі розташовувався в декількох будівлях, які називаються Панч-Махал, палац Джодха Бай і Будинок Маріам і з’єднані між собою критими переходами. Найбільший з них – похмура і з вигляду неприваблива будівля палацу Джодха Бай. Підстави, колони і капітелі його центральних приміщень орнаментовані в типово індуському стилі.
Довгий час фахівці не могли визначити місце розташування знаменитого Молитовного будинку – Ібадаткхани. Ця будівля, де Акбар вів бесіди з освіченими представниками різних релігій, символізує собою його прагнення до пізнання філософської та релігійної істини і спробу синтезувати нову віру. Вона була побудована в 1575 році і часто згадувалася в різних джерелах. Їх аналіз, а також вивчення мініатюри з «Акбар-наме», яка зображує імператора під час бесіди з групою богословів, привели до висновку, що ця будівля мала перебувати неподалік від царського палацу і обителі шейха Саліма Чішті.
Нещодавно нарешті його місце було встановлено з достатньою мірою достовірності. Праворуч від доріжки, що веде від палацового ансамблю до Булан-Дарваза, лежать руїни, в силуеті яких ясно вгадується подвійна платформа. Є ознаки того, що над нею розташовувалася і третя платформа, а це відповідає зображенню тієї триярусної конструкції, на якій, як про це свідчить зображення в «Акбар-наме», сидів Акбар.
Мандрівники в’їжджали в Фатехпур-Сікрі не з боку Агри, як зараз. Встановлено, що шлях в місто лежав через Хатьяпул, або Слонячі ворота, що знаходилися поруч з озером. Однак і з воріт на Агру за велінням імператора була прокладена дорога. По обидва боки її стояли лавки. Дорога йшла через чотирикутну будівля Чахар-Сук і розгалужувалася на кілька стежок, що ведуть до будинків вельмож. Нещодавно під час розкопок, проведених групою співробітників факультету історії Мусульманського університету алигарх (МУА) за сприяння фахівців з Індійського археологічного управління, було виявлено руїни лавок, що колись стояли вздовж дороги. Представник МУА навіть показав нам маленькі ніші в задніх стінках лавок, де в ті давні часи поміщали затверджений список цін на різні товари.
Оглядаючи те, що залишилося від колишньої пишноти Фатехпур-Сікрі: його прекрасні палаци, службові приміщення, мечеті, лазні, ворота, – мало хто з відвідувачів замислюється про тих, хто складав більшість городян, про тих простих трудівників, які побудували блискучу столицю. Раби слуги і навіть найдрібніша сошка при дворі, хоч і жили в тяжкій неволі, все ж були нагодовані й одягнені, а ночами знаходили, ймовірно, у дворі або пустельних коридорах царського палацу містечко, де можна було задрімати. Але як жилося «вільному» люду: бідним трудівникам, майстрам, ремісникам – всім тим, хто сам заробляв собі на життя і чия праця була настільки потрібна зростаючому місту? За однією з оцінок населення Фатехпур-Сікрі становило 220 тисяч осіб. Ірфан Хабіб підрахував, що приблизно 200 тисяч з них були бідняками. Звичайно, від їх убогих халуп давно не залишилося і сліду. Але де вони жили? Хабіб припустив, що для них очевидно важливий був доступ до води, оскільки вони селилися за будинками вельмож, по берегу озера. Можна здогадатися, що, коли почалося будівництво міста, в нього хлинула незліченна армія бідняків, які ставили свої хатини і халупи в кожній ущелині, на будь-якому зручному клаптику землі.
Як же виглядав Фатехпур-Сікрі в той час? Складе уявлення про це зовсім не важко, адже місту присвячено стільки різних документів. Додайте трохи уяву до докладних описів сучасників, і ви перенесетеся на 400 років назад, туди, де криється відповідь на ваше запитання. На загальну думку, життя в Фатехпур-Сікрі било ключем. «Я бачив два величезних міста, кожен з яких перевершує Лондон за розмірами і кількістю жителів», – писав Ральф Фітч про Агре і Фатехпур-Сікрі в 1584 році.
Давайте ж підемо за цим заповзятливим купцем і двома його друзями – ювеліром Лідсом (поступили пізніше на службу до Акбара) і торговцем Ньюбері. Теплим і сухим днем 1584 року троє друзів йшли по жвавій дорозі, що веде з Агри в Фатехпур-Сікрі. («Народу багато, як на базарі», – зазначив пізніше у своєму щоденнику Фітч.) Не зазнавши навіть після трьох років життя в Індії нічого схожого на спеку і пил північних індійських рівнин (які, як знають місцеві жителі, не тільки покривають волосся і утруднюють дихання, але в’їдаються глибоко в шкіру), три стомлених мандрівника зупинили віз, запряжений буйволами. На вигляд він був досить пошарпаним і не йшов ні в яке порівняння з тими різьбленими і позолоченими, як справедливо відзначає в ту ніч у своєму щоденнику Фітч, задрапірованими шовком чи іншої дорогою тканиною, в яких їздили багатії.
Тому мандрівники і вибрали його, розраховуючи поменше заплатити. Але хоча буйволи, упряжені в повозку, і були на вигляд невеликими («розміром з наших великих собак», – зазначає старанний спостерігач), вони виявилися на ділі сильними і жвавими і могли б змагатися з парою швидких конячок. Але дорога стає все більш загаченою, візок котиться все повільніше, і, коли під’їжджає до величезних воріт царської столиці, друзі платять візникові і далі йдуть пішки.
За воротами їх здивованому погляду постала картина такої жвавої торгівлі, яку вони і не бачили. По обидва боки довгої дороги, що веде до величезного чотирикутної будівлі (а там зникаючи в тінистих аркадах і серед мінаретів, де, як вирішили мандрівники, і знаходиться палац), стояли лавки, в яких торгували товарами з усього світу. Проштовхуючись крізь щільний, спітнілий і голосистий натовп, вони раз у раз зупинялися біля лавок: то помацати прекрасний відріз шовку, то помилуватися на величезний і красивий рубін або алмаз, ціну яким відмінно знав Лідс. І хоча навколо люди запекло торгувалися, а ціни були неймовірно низькими, друзі не стали нічого купувати – їх купецький інстинкт підказував, що треба почекати і тоді вже домовитись про хорошу ціну. Так, перекидаючись зауваженнями, сперечаючись і будуючи плани на майбутнє, йдуть від нас натхнені райдужними перспективами три друга – три купця XVI століття, один з яких допоміг нам ненадовго заглянути в минуле.
Автор: Парватхі Менон.