Морські кочівники Полінезії

Головним героєм полінезійської міфології є бог океанів Тангароа, син неба Ракі та партнер морської богині Хінемоани. Тангароа з’являється в різних формах у розмаїтих та водночас споріднених культурах Полінезії як всюдисуща сила, з якою слід рахуватися. Полінезійці живуть у світі, де панує океан. Крім Нової Зеландії, єдиний знаний їм суходіл складається з острівців вулканічного або коралового походження. Придатна для життя земля становить лише 1,5 відсотка полінезійських територій.

За полінезійськими міфами, земля з’явилася з моря, звідти її видобув напівбог Мауї. Дрібні острови – то спіймана ним риба, острови великі – то піроги, на яких Мауї вибирався з глибин.

Дуже міцна етнічна, лінгвістична та культурна єдність полінезійців пом’якшується розмаїтістю, спричиненою адаптацією до своєрідних умов того чи того острова. Вони, полінезійці, живуть на значній частині Тихого океану, відомій під назвою Полінезійський трикутник, що його умовно можна поділити на дві зони з культурними відмінностями. До Західної Полінезії належать острови Тонга, Самоа, Тувулу та (історично) частина островів Фіджі, тимчасом як Східна Полінезія об’єднує Гавайї, Таїті, острови Кука та Маркізські острови, острів Пасхи (Рапануї) та Нову Зеландію (Аотеаора).

ЗАСЕЛЕННЯ ПОЛІНЕЗІЇ

Хто такі полінезійці й звідки вони прийшли? Сучасні дослідники вважають, що їхні предки прибули з берегів Південно-Східної Азії і потроху перебиралися з острова на острів аж до сучасної Західної Полінезії. Археологічні знахідки решток їхнього надзвичайно своєрідного череп’яного начиння показують, що ті люди могли долати широкі океанські простори від однієї групи островів до іншої.

Полінезійська культура, на думку дослідників, зародилася десь 6 тисяч років тому на островах Тонга і Самоа, а через 2 тисячі років вона з’явилася і в Східній Полінезії. Величезна «кладка» з заходу на схід (досить глянути на карту Тихого океану, щоб уявити собі неймовірні відстані) привела їх спершу на Маркізські острови, а потім на Гавайї й Таїті.

Привів їх сюди намір чи закинув випадок? Звісно, не можна остаточно відкидати й другої версії, але сучасні дослідження з допомогою комп’ютерного відтворення метерологічних умов, а також такі свідчення, як поширення рослин і тварин, показують, що так, цілеспрямована міграція таки мала місце.

Гіпотезу про довільне плавання спростовує бодай той факт, що міграція відбувалася з заходу на схід, тобто проти панівних тут вітрів. Справді, вітри в трикутнику дмуть на захід лише зрідка, через певні проміжки часу, тож надії на західний вітер посідають важливе місце в релігійних віруваннях полінезійців. Бога вітрів Тавхірі-а-матеа тут шанують ледь не на рівні з Тангароа, його молодшим братом і поплічником. Полінезійці, пускаючись у море, віддають свої долі в руки саме цих божеств.

ПІРОГА ЯК СИМВОЛ ПРЕСТИЖУ

Найважливішим предметом міграційної культури була вака, або ж пірога, яка виконувала роль символу мана, тобто племінної влади, престижу вождя і, насамперед, мужності. Спорудження великої піроги вимагало тривалої, напруженої та майстерної праці, а також значних витрат, що були під силу лише небагатьом найрозвиненішим острівним культурам. Обряд оздоблення піроги мав неабияку вагу в релігійному житті.

Полінезійські човни аж ніяк не назвеш примітивними чи нетривкими, вони мали високий, як на свою епоху, технічний рівень. Спираючись на досвід створення копій пірог, історики гадають, що зв’язані між собою кріпленням два корпуси забезпечували високу швидкість, причому відстань між ними була менша, ніж у сучасних катамаранах, що послаблювало надмірний опір тискові вітру на вітрила. Таким чином вітрила «пристосовувалися» до сили вітру і вписувалися в ритм хвиль.

Либонь, зіткані з волокон пандануса вітрила на шпринтовах, на вигляд такі незвичайні, мають рушійну силу, але важчі для стернування, ніж прямокутні вітрила сучасних яхт. “Хокулеа”, чудова копія великої полінезійської піроги, виготовлена на Гавайях, за порівняно короткий час подолала маршрут Гавайї – Таїті – Раратонга – Нова Зеландія.

ЧУДОВА ПАМ’ЯТЬ

Однак самих пірог було не досить для великих мандрівок, неможливих без досконалої навігаційної системи. Своєю чергою, навігація вимагала ґрунтовних знань астрономії, а також глибокого розуміння морського середовища, троянди вітрів, ритму припливів та інших природних явищ. Так, зокрема, навігаторові слід знати точне розміщення кількох тисяч зірок у час, коли ті сходять. I заходять. Крім цієї напруженої роботи, навігатор мав тримати в голові “карту” різних архіпелагів разом із течіями, рифами, глибинами тощо. Засвоєння всіх цих знань про море, що передавались усно й без будь-яких навігаційних приладів, було часткою віросповідання. Ми з’ясували, що така система була надійною завдяки дослідам, проведеним на борту “Хокулеа”.

Що ж спонукувало до цих неймовірних мандрів? Є чимало свідчень, що торговельні зв’язки між Самоа, Тонга, Таїті та рештою островів Східної Полінезії були міцними. Однак як пояснити міграцію людей на відстань понад сотні морських миль? У полінезійських переказах йдеться про перенаселення, поразки у війнах, а найчастіше – про міжкланові чвари.

Однак головною спонукою, здається нам, було суто людське бажання побачити щось там за обрієм. У кожному разі ясно одне: ці визначні мореплавці були певні своїх знань про море, добротності своїх човнів та ласки богів.

Вони пливли вперед на борту найціннішого надбання громади, що засвідчувалося витонченими скульптурними зображеннями на чолі та на кормі пірог, взірцевим поєднанням мистецтва та віри. Пірога була гордим витвором майстерності та знань громади. Менші за розмірами, але корисніші в ужитку ваки (для рибальства та прибережних сполучень) були не в такій шані, однак і вони мали відповідні прикраси: різьблення, інкрустацію, ба навіть геометричні форми кріплення.

Можна захоплюватися не тільки оздобленням, а й функціональністю пірог полінезійців. Для них мистецтво було невіддільне від корисності. Скульптурна проява бойової піроги маорі зображувала Тангароу, що поривається назустріч ворогам. А от скульптурки на рибальських човнах та на морських “поронах” для пасажирів не вважаються за символи багатства, вони були втіленням полінезійських богів.

Все, що так чи інакше причетне до Тангароу, мало прикраси: гачки, поплавці, гарпуни. Мистецтво – необхідна річ для рибалки, без нього він не сподобиться ласки морського бога. Ще й сьогодні є звичаї задобрювати Тангароу першим денним виловом. Мистецтво й звичай велять, щоб океанського бога вшановували саме так.

Автор: Тіпен О’ріган.