Історичні птахи
Криловські гуси у відповідь на безцеремонне поводження з ними загоготали: «Адже наші предки Рим врятували!..» Так, був такий напівлегендарний епізод в давнину. Навряд чи випадково в ролі рятівників виступали саме гуси.
Гусак, як доведено, майже повсюдно склав свої крила біля вогнища людини і легко забув про минулу «дикість». Доводиться дивуватися лише тому, що з 40 видів диких гусей прирученими виявилися тільки два … Водиться наприклад, в Австралії такий представник гусячого племені: великий, гарний, витривалий, славиться найніжнішим м’ясом. Але… Як відзначають солідні автори-птахівники, «в неволі цих гусей тримають неохоче через їх крайню сварливість та забіякуватість …»
Хоча хіба у курей, півнів характер набагато краще? Як сказати .. За тисячоліття спільного життя з людиною вони стали дещо смирніше. Але якщо дикий гусак швидко звикає до людського житла, то дика курка, навіть крихітне дике курча, як вовк, – «…скільки його не годуй» – в ліс дивиться». І при нагоді тікає…
Вперше вдалося приручити «банківського» півня, який живе в Південній Індії і на Цейлоні. Цьому півневі в історичному плані пощастило куди більше, ніж гусаку. Останній хіба що в Римі вважався священним і жив в храмі богині Юнони, де і підняв знамениту тривогу під час нічного нападу ворогів. А півень у людини відразу ж перетворився на святу птицю. На цій посаді він згадується вже в давньоіндійських Ведах, в другому тисячолітті до нашої ери.
І в священній книзі зороастризму – Авесті головне вогняне божество спозаранку будить небесного сторожа, а той, у свою чергу, півня. І строкатий горлан своїм співом проганяє даева, злих духів темряви, і злісну царицю сну, довгоруку Бушіасту. Смерть тому, хто зазіхне на життя півня! І пізніше Юлій Цезар зазначає, що «…у бриттів вважалося святотатством куштувати курку». Як видно, культ півня був поширений не тільки в Персії.
У Стародавній Греції півень іменується «перським птахом». За словами історика Плінія, знаменитий атлет Мілон Кротонський носив амулет з дорогоцінного каменю, що знаходиться тільки в шлунку півня.
Провісники-авгури тримали курей в клітинах напоготові, на випадок виїзних гадань. Не дай Бог не прислухатися до порад авгурів! Ось полководець Публікій Клавдій Пульхер під час першої пунічної війни поплатився за своє легкодумство. Оскаженілий тим, що кури відмовилися бадьоро клювати кашу і тим самим сповістити успіх його підприємству, воєначальник наказав кинути їх у воду, примовляючи: «Не хочуть їсти, так нехай п’ють!». І, зрозуміло, за богохульство поплатився втратою флоту…
Цицерон та Пліній злегка іронізують з приводу того, що державні справи вирішуються курми і «курячими оракулами». Але марновірство тримається ще й дві тисячі років потому. Наприклад, в гоголівському «Вії» відлунює повір’їв про півня, який проганяє своїм голосом страшних нічних духів…
Однак знаменитий галльський півень, який став у Франції мало не державним символом, зобов’язаний цьому не забобонам, а цілком земній забіякуватості курячого племені. Бої півнів не раз відображені в древній скульптурі, і образ бойового півня здавна став у відомому сенсі загальним. Плутарх розповідає, що в Спарті після закінчення походів зазвичай приносили два роду жертв. Той, хто вів свою справу хитрістю або угодою, приносив богам бика; хто здобував славу в чесному бою – дарував півня…
У Есхілових «Евменідах» Афіна застерігає: «Та не розгоряться їх серця жовчю, як у птахів, і нехай не зароджується в душі у моїх громадян спрага війни…» Взагалі півнячі бої в минулому були поширені, принаймні, географічно, куди ширше, ніж кориди: від Японії до Мексики, від Червоного до Білого моря.