Дороги інків
Близько тисячі років тому на території нинішнього Перу жило індіанське плем’я інків. Відрізняючись великою войовничістю, вони з часом підкорили своїй владі сусідні племена. Так в середині XV століття в Перу виникла рабовласницька держава, в якій інки зайняли панівне становище. Культура держави інків досягла високого рівня розвитку. Одним із самих чудових творінь, створених багатоплемінним населенням цієї гірської держави, були дороги. За своїми масштабами і досконалістю дороги інків перевершували знамениті дороги Римської імперії. Сьогодні по деяким з них, не дивлячись на більш ніж солідний вік, спокійно їздять сучасні важкі вантажні автомобілі. Є чому повчитись нашим дорожнім будівельникам (особливо тим, що будували дороги Львівської області) у інків, чи не так?
З приходом в країну інків на початку XVI століття іспанських завойовників – конкістадорів, держава інків перестала існувати. Країна була розграбована, населення підпорядковане загарбниками. Втратили своє значення і дороги. З часом багато з них і зовсім виявилися забутими. Спроби розшукати дороги інків зробила в 1952-1954 роках невелика експедиція під керівництвом відомого американського дослідника фон Хагена. Учасники експедиції проробили в загальній складності шлях у 35 тисяч кілометрів. Їм доводилося підійматися на вершини Анд – на висоту до 5 тисяч метрів над рівнем моря, крокувати по безплідній пустелі, пробиратися по джунглям, переправлятися через болота і річки. Експедиція відновила на карті дорожню мережу інків, досліджувала різноманітні типи доріг і дорожніх споруд інків.
Загальна протяжність дорожньої системи інків була величезна – кілька десятків тисяч кілометрів. Дороги проходили високо в горах, спускалися в глибокі долини, перетинали болотисті джунглі. Основні магістралі йшли у вигляді двох паралельних ліній: одна – поблизу узбережжя Тихого океану (довжиною близько 4 тисяч кілометрів), інша – в Андах (понад 5 тисяч кілометрів). Вони з’єднувалися між собою незліченними поперечними дорогами і мали безліч відгалужень.
Все дорожнє будівництво в інків було строго централізовано. Напрямок та вид дороги, а також загальний її план розроблялися фахівцями в тодішній столиці держави – місті Куско. На місця посилалися спеціальні уповноважені, вони були зобов’язані стежити за ходом робіт, вся тяжкість яких падала на підвладне місцеве населення. Кожен племінний союз, на території якого прокладалася дорога, зобов’язаний був побудувати її своїми засобами і підтримувати в хорошому стані.
Дороги призначалися, перш за все, для перекидання величезних армій, які поспішали за наказом верховного правителя інків в черговий похід. Тому до доріг пред’являлися особливі вимоги: вони повинні були бути широкими і гранично прямими. Більшість доріг мало стандартну ширину – 4,5 метра, а одна з них – так звана Королівська дорога, прокладена по території нинішнього Чилі (загальною протяжністю 4000 кілометрів), – навіть понад 7 метрів; вона була ширше багатьох сучасних шосейних доріг (справжній середньовічний автобан).
Покриття доріг вибиралося в залежності від ґрунту. У піщаній пустелі їх мостили каменем, в болотистих місцевостях влаштовували кам’яні насипи, на твердих ґрунтах на рівнині ніякого покриття не робили, а лише обносили дорогу з обох боків невисоким бар’єром. Нарешті, на крутих підйомах дорога викладалась каменем у вигляді східців, перетворюючись на величезні сходи.
Але найважче було в горах. Тут дороги доводилося вирубувати в скелях – деколи з декількох тисяч сходинок. В одному місці фон Хаген нарахував дві з гаком тисячі сходинок і потім збився з рахунку. Крім того прокладка доріг виконувалась на такій висоті, де, за свідченням фон Хагена, при погляді вниз крутиться голова, гостро відчувається нестача кисню.
Може виникнути питання: як же пересувалися по такій дорозі-сходах вози? Справа в тому, що інки не знали коліс і, отже, возів не мали. Всі тяжкості їм доводилось перевозити на приручених ламах або переносити на власних плечах.
Інки були вмілими інженерами-будівельниками. Довгий досвід спорудження доріг багато чому їх навчив. Вони знали, наприклад, руйнівні властивості води і ретельно оберігали від неї свої дороги. Якщо поблизу дороги протікав струмок, вони укладали його в кам’яний водостік, прокладений під насипом. У тих місцях, де була небезпека сповзання льодовиків, уздовж дороги зводили підпірну стіну з масивних, щільно підігнаних каменів. Такі споруди в більшості випадків надійно охороняють дороги до теперішнього часу.
Для того щоб полегшити ремонтні роботи на гірських проходах, біля доріг влаштовували запаси каменю, і кожен індіанець, який проходить тими місцями вважав своїм обов’язком поповнити ці «комори каменю».
P. S. Старинные летописи рассказывают: Да уж, древние инки действительно были великими строителями. Вот была бы возможность доверить им, скажем, строительство каркасных домов под ключ (такое как тут), они бы точно построили на славу. И такой дом потом бы простоял долгие века, а то и тысячелетия, а может и стал бы даже памятником архитектуры мирового значения.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту [email protected] або у Фейсбук.