Найчарівніша і найпривабливіша… ». Історія жіночої косметики.

«Краса то омана, а врода – марнота. Але дружина, яка боїться Господа, гідна хвали». У словах цієї біблійної притчі – вибір церкви, її позиція, її ставлення до мистецтва краси. Воно однозначно. Церковні авторитети бачили в ньому лише прояв марнославства. Тертуліан був щиро переконаний, що помади і рум’яна винайдені дияволом. А святий Климентій навчав: фарба на обличчі жінки знак того, що вона нечиста душею (втім, він же з не меншим завзяттям засуджував чоловіків, які підстригають бороду, «цю відмінну ознаку чоловічої доблесті»). А ось інша думка: «Зовнішність людини – її найкращий рекомендаційний лист». Ці слова римського імператора Марка Аврелія, сказані майже два тисячоліття тому, говорять про інше відношення, про одвічне прагнення людей виглядати якомога привабливіше. Але не тільки з цього часу людина закликала собі в союзники красу, засоби косметики. Вже в печерах льодовикового періоду археологи виявили такий косметичний компонент, як помада.

У цілому ж мистецтву краси, макіяжу, – п’ять тисяч років. Його формуванню ми зобов’язані стародавнім єгиптянам. З тих далеких пір в життя суспільства увійшли пахощі, фарби для обличчя, численні рецепти мазей. Нерідко їх висікали прямо на стінах храмів.

Що було в арсеналі жіночої краси? Фарби для волосся, креми для вибілення обличчя, туш для очей, пахучі олії для пом’якшення шкіри… Рецепти обіцяли, що «підведенні» очі в поєднанні з рівномірно нанесеними на обличчя білилами і пишними зачісками додадуть погляду єгиптянок ефектну глибину і виразність. У Луврі зберігається посудина для фарби, що робить очі «говорючими», у формі жіночої фігурки. Піднятими вперед руками тримає вона чашу з кришечкою. У ній-то і зберігався «мастим» або «стім» (у буквальному перекладі «колір»). Наносити його радили вузькою смужкою від кутів очей, від чого вони стануть більше і глибше. Такими, як диктувала мода. Бо завжди непросте мистецтво макіяжу крокувало рука об руку з її величністю Модою. Саме мода як явище культури диктувала колір очей, їх розріз, відтінок волосся, форму рота, оптимістичну посмішку або маску відчуженості.

Грецька міфологія приписує винахід засобів для підтримки краси Афродіті, а Олені Прекрасній – їх поширення. Насправді знайомству з косметикою греки зобов’язані імперії фараонів. Макіяж у греків носив ще більш підкреслений характер, ніж у єгиптян. Гречанки не просто чорнили вії сажею, але і закріплювали її сумішшю яєчного білка зі світлою смолою, а суриком фарбували губи і рум’янили щоки. Для поліпшення шкіри обличчя рекомендувалися маски на ніч. Ось один з рецептів, що дійшов до нас: відвар рисового борошна змішати з хлібним м’якушем, розмоченим в молоці ослиці, воно володіє підвищеним вмістом кислоти.

У Стародавній Греції існувала професія «космета», були відкриті перші перукарні. Космет давав поради, як довше зберегти молодість і красу, словом, виконував ті ж функції, що й сучасні косметологи.

Римлянки не надавали фарбуванню навколо очей такого значення, як гречанки. Зате латинські тексти часто згадують про білила, рум’яна і способи їх вживання. І в Єгипті, і в Стародавньому Римі головні зусилля були спрямовані на забезпечення білизни обличчя. Ці турботи не полишали дам і в більш пізні століття.

Герцогиня Катерина Сфорца, представниця знаменитої італійської династії, залишила нащадкам такий рецепт освітлення обличчя: «Вода, змішана з кров’ю голуба, пелюстками лілії, камфорою, свіжими яйцями і медом». До речі, за винятком другого компонента все перераховане використовується косметологами і донині.

Однак далеко не всі рецепти старовини були нешкідливі. У гонитві за білизною шкіри укладачі масок йшли на застосування металевих окислів. Неважливо, що в деяких випадках результати бували просто жалюгідними. Адже й сучасні модниці, у що б то не стало прагнуть домогтися максимальної засмаги, теж часто не думають про наслідки…

Про те, наскільки глибоко косметика проникла в звичаї епохи, можна судити з висловлювань Данте, який відзначав, що жінка, яка не користується кремами, мазями, притираннями, помадами і фарбами, – виключення з правил.

Завдяки Катерині Медичі, яка стала французькою королевою, італійські смаки в області косметики були перенесені до Франції, що стала згодом законодавицею моди і в цьому. Французи удосконалили вибілювання обличчя і внесли свої корективи: білизна повинна бути більш яскравою на лобі, трохи густіше, затінені (з деяким відтінком блакиті) – до скронь, а «навколо рота білий колір повинен відливати жовтизною алебастру», як про це сказано в альманасі «Бібліотека для дам» за 1774 рік.

Новинкою XVIII століття став червоний колір губ і щік «на версальський манер»: не просто яскравий, а яскраво кричущий. За контрастом зі сліпучою білизною він справляв викликаючий, підкреслено ненатуральний ефект.

«Хороший тон» XVIII століття вимагав, щоб червоні рум’яна наносили також на нижні повіки, надаючи «вогненність погляду». До макіяжу додавалась блакитна фарба; нею намічалися ниточки вен на скронях, плечах і грудях, так білизна шкіри відтінювалася ще сильніше.

Особливо потрібно сказати про «мушки» – штучні родимки. У їх розташуванні не допускалось ніякої випадковості. Існував вироблений в суспільстві «код», прийнята система сигналів самовираження. Так, мушка біля очей означала «надзвичайність», біля куточка рота – «пристрасть до поцілунків», над губою – «лукавство», на носом – «рішучість», на лобі – «величавість», на щоці – «галантність» і т. д. Чи треба говорити, що створення такої зовнішності вимагало багатьох годин терплячої роботи і перетворювало будуар пані в подобу театральної гримерки. У виставі брали участь «провідні актори», «статисти» і «хор» (перукарі і служниці) і, нарешті, глядачі в якості спеціально запрошених гостей.

Завершував туалет останній штрих – парфуми. У ті часи їх називали бальзамами. Особливу психологічну дію бальзамів, у складі яких обов’язково були присутні ефірні масла, мускус, амбра, витяжки різних квіткових ароматів, було добре відомо їх споживачкам. Вони і застосовувалися саме потім, щоб викликати в навколишніх ейфорійні відчуття.

З французької мови назва «бальзам» прийшла в українську та російську. Дослівно воно означає «засіб для ароматизації повітря шляхом димлення». Пізніше з’явилося слово «парфумерія», в основі якого латинський корінь «фумус» – «куріння», «здіймання». Адже першими духами були пахощі. Колись єгиптяни і ассірійці, кидаючи запашні речовини в багаття, надавали цій дії якийсь «метафізичний» зміст, а індійці – значення релігійного обряду.

Парфуми, рум’яна, туш, помада … Номінальний їх перелік і сьогодні залишається незмінним. Змінюється тільки мода. Слідуючи їй і використовуючи заповіти древніх, жінки ось вже безліч століть осягають секрети краси.

Автор: С. Сікорська.