Історія зубної імплантації: від давнини до наших днів

Хто винайшов перші дентальні (зубні) імпланти і провів успішну операцію? На це питання неможливо відповісти. Адже археологічні розкопки показали, що в давнину лікарі проводили імплантацію, аутотрансплантацію і навіть трансплантацію зубів. Але наскільки вони були успішні – це окреме питання.

Карієс: з давнини в наш час

Думка про те, що карієс — хвороба сучасного суспільства, невірна. Перші згадки про «зубних черв’яків», що руйнують зуби, були виявлені в стародавніх манускриптах. В ході археологічних розкопок були знайдені фрагменти щелеп з зубами, ураженими карієсом, але також встановлені і спроби їх вилікувати. Методики різнилися, але всі вони схожі з сучасними: хірургічне видалення ураженої емалі і дентину і подальше відновлення анатомічної форми.

При появі перших симптомів карієсу сучасні пацієнти поспішають взяти в руки телефон і записатися на прийом до стоматолога. І лікар зробить все, щоб зберегти натуральні зуби. А ось в давнину далеко не всі могли звернутися за допомогою, та й доступно лікування було не багатьом. Тому частіше зуби видаляли. Харчування в давнину кардинально відрізнялося від сучасного. Людина, позбавлена зубів, була буквально приречена. Відповідно до цього виникала необхідність в їх відновленні.

В ході археологічних розкопок була знайдена нижня щелепа людини, що жила в VI ст. до н. е., у ній збереглися імпланти, виточені з панцира морської мідії. Спочатку вважалося, що це данина моді або вставка, яка використовується для залякування богів. Але після рентгенологічного дослідження бразильський академік Амадео Боббіо припустив, що це, можливо, одна з перших успішних проведених операцій, по суті це була перша імплантація зубів в історії. Мало того, що такі імпланти виконували своє основне призначення, так ще навколо них відбулося утворення кісткової тканини, тобто вони стали частиною організму. Це доводить, що вони були встановлені за життя і виявилися біосумісними.

У Франції був знайдений череп жінки, що жила в I ст. н. е, у якого в лунці ікла був виявлений металевий імплант. Відомо, що в стародавньому Єгипті покійним відновлювали зуби за допомогою імплантації і трансплантації перед муміфікацією. У Перу, в одному з музеїв зберігається череп, де всі зуби виготовлені з кварцу і його різновидів.

Такі знахідки на території сучасної Європи — не рідкість. Це доводить той факт, що вже в ті часи активно використовувалися різні матеріали для імплантації: зуби тварин, камені, деякі метали, раковини і слонова кістка. З цих матеріалів вирізалися примітивні імпланти, відповідні формі зуба.

На жаль, технології та їх особливості не збереглися, і вченим залишається лише здогадуватися про те, як саме відбувалося вживлення тих чи інших матеріалів.

«Золотий» вік імплантації

Багато хто недооцінює ентузіазм, бажання пізнати «як це працює» і інтерес до відновлення зубів середньовічних лікарів. У цей час були проведені більш усвідомлені і детальні спроби дентальної імплантації, хід і результати яких ретельно записувалися.

У 1809 році Мажілліо встановив золотий імплант пацієнтові відразу після операції видалення зуба. Можна сказати, що це була передумова для розвитку негайної імплантації, коли операція проводиться відразу, а не через деякий час після видалення.

Звичайно, спроба не увінчалася успіхом: золотий імплант не відрізнявся біоінертними властивостями, можливо, також свою роль зіграла відсутність знань правил асептики і антисептики. Про те, що переніс пацієнт, писав сам лікар: доводилося використовувати наркотичні примочки, а пацієнт настійно вимагав позбавити його від імпланта, що викликає стільки мук.

В цей же час популярними були методики трансплантації, які також не були успішними. Невдачі можна пояснити безліччю причин, починаючи індивідуальними особливостями і закінчуючи відсутністю антибіотиків, адже це обов’язкова умова при проведенні таких операцій.

Але, незважаючи на це, існували банки зубів, куди бідняки здавали свої зуби за певну плату, а ось багатим пропонувалася трансплантація донорським матеріалом. Така ідея виявилася провальною: трансплантати не приживалися, зуби, позбавлені харчування, швидко руйнувалися, нерідко все закінчувалося гнійним запаленням. В середньому ж термін служби таких «імплантів» в кращому випадку, становив 5-7 років, якщо пощастить — 10 років.

«Вензелі» початку XX століття

Відкриття антибіотиків і їх широке впровадження в медичну практику дозволило знову повернутися до спроб імплантації, але вони також виявлялися не зовсім успішними. До середини XX століття широко використовувалися поднадкістні імпланти, що не впроваджувалися в кісткову тканину. Вони буквально “лежали” на альвеолярному відростку щелепи, утримуючись м’якими тканинами і самим окістям.

Вони виявлялися вкрай об’ємними, громіздкими, а на рентгенівських знімках помітні хитросплетіння імпланта і вензелі його опорних відростків.

Сучасна стоматологія відмовилася від їх використання, адже вони не йдуть ні в яке порівняння з сучасними імплантами. Хоча ця ідея дещо трансформувалася в більш надійні конструкції. Вони не витримували в належній мірі жувальне навантаження, а відсоток ускладнень і відторгнень був досить високим.

В цей же час проводилися спроби впровадження сталевих імплантів відразу після видалення зуба. Але великий відсоток ускладнень змусив відмовитися від такого методу лікування.

Справа випадку: вік остеінтеграції

Лише в другій половині XX століття стався прорив, що зробив переворот в стоматології в плані імплантації зубів. Початком сучасної дентальної імплантації прийнято вважати 1965 рік, і тому важко не погодитися з тим, що це одна з наймолодших галузей, у якої багато чого попереду. Адже за якісь 50-60 років вдалося домогтися неперевершених результатів.

Пеніцилін був відкритий випадково. І те, що змінило стоматологію і зробило можливим імплантацію, також випадковість. Шведський вчений професор Інгвар Бранемарк присвятив своє наукове життя поведінці та відтворенню кров’яних клітин в організмі після отриманих травм. Сам професор і його команда намагалися зрозуміти, як взаємодіють кров, кістка і кістковий мозок після травмування і як відбуваються процеси відновлення.

У цих експериментах була використана мініатюрна оптична камера, яку встановлювали у велику гомілкову кістку кроликів, з корпусом з титану. Вона допомагала оцінити і відстежити кровопостачання в ураженій області. По завершенню експерименту, коли виникла необхідність видалити камеру, професор виявив, що її титанова оболонка і кістка стали єдиним цілим і поділ неможливий. Це відкриття отримало назву – остеоінтеграція.

Перший пацієнт з сучасним імплантом

Буквально через кілька років після свого відкриття професор Бренмарк, вивчивши всі властивості титану, створив перший зубний імплант. Спочатку вчені планували відновлювати травми коліна, стегон, які були отримані в ДТП. Але з волі щасливого випадку було прийнято рішення про створення імплантів зубів.

Перший пацієнт з титановим імплантом – Госта Ларссон, який тривалий час страждав від проблем із зубами, і в черговий раз, відвідуючи свого дантиста, почув про нові дослідження і вирішив стати добровольцем.

На момент проведення операції, технології, запропоновані Бренмарком, не були прийняті більшістю щелепно-лицьових хірургів, травматологів. Але це не завадило провести операцію, яка виявилася успішною, незважаючи на обтяжений анамнез пацієнта. Після проведення операції Ларссон міг повноцінно жувати, говорити і посміхатися, і прожив з цим протезом 37 років. Так зародилась сучасна імплантація зубів.