Історія грошей: від давнини до наших днів

Навряд чи колесо винаходили один раз. Це траплялося, коли в тому виникала крайня потреба. Якщо потреби не було — обходилися без нього. В Америці колеса (майже) не знали. Не тому, що доколумбові американці були дурніші жителів Старого Світу — просто в Америці не було тварин, яких можна було б запрягти у віз. Але вже якщо колесо з’являлося воно обов’язково було круглим. Інші форми, хоча і можливі, незручні. Історія грошей і схожа з історією колеса і відрізняється від неї. Вони також не поодинокий геніальний винахід. Вони виникали там, де з’являлася в них потреба. Але круглою монета стала порівняно недавно і далеко не скрізь. Навіть сьогодні, коли, здавалося б, у всьому світі є тільки металеві кружки та паперові прямокутники, в деяких районах земної кулі доживають свої дні інші гроші. Раніше ж різноманітність їх форм була просто дивовижною.

Гроші — супутник торгівлі, а торгівля теж пройшла нелегкий шлях від самого простого обміну до операцій, у яких гроші присутні лише у вигляді банківських абстракцій. Вивчаючи історію грошей, вчені зверталися до первісних племен. У найбільш примітивних формах торгівля спостерігалася, наприклад, у австралійських аборигенів, де на корроборі, або дружніх зборах племен, гості і господарі обмінюються подарунками, але при тому обидві сторони уважно стежать, щоб подарунки відповідали один одному по цінності. Тут ще жодного загального еквівалента немає. Просто кожен приблизно уявляє собі, скільком дротикам відповідають жернова або пригорща червоної вохри.

Але ось настає день, коли якийсь із предметів знаходить переважний статут, і непомітно для самих учасників цього процесу всі інші речі і продукти починають вимірювати у бугаях, шматках солі або срібних злитках. А варіантів тут безліч. І тоді ми можемо говорити про перші гроші.

Найчастіше першими грішми ставали потрібні речі. Те, чим вимірювалося багатство людини або племені, або те, без чого не проживеш. І дуже типові тут худоба — у кочівників, зерно (рис, ячмінь, кукурудза) — у землеробів, шкури — у мисливців. А далі розвиток грошей можна уявити собі у вигляді генеалогічного древа, яке має дивну форму: вирісши з декількох коренів, гілки розмножуються непомірно, потім одна за одною відсихають, поступившись місцем круглим монетам та асигнаціям.

Бики і вівці, міри зерна виявилися грошима повновагими, надійними, але вкрай громіздкими, і тому люди почали шукати їм замінники. Але замінники, які мають вартість самі по собі. Адже і сьогодні ми користуємося не грошима, а їх замінниками. Ще донедавна сучасні гроші нашого часу лежали в підвалах банків у вигляді золотих злитків. Монети і банківські квитки самі по собі не варті і малої частини тієї суми, яка на них зображена, вони тільки посли, повноважні представники золотих злитків, що заснули в сейфах. Ці тонкощі економіки ні нашим далеким предкам, ні народам, які ще 200 років тому існували у відриві від загальної річки цивілізації, не були зрозумілі. Гроші повинні бути дорогими. Звідси і виникає безліч гілок нашого генеалогічного древа. Які ж з гілок відомі більше інших?

Раковини гроші

Раковини каурі. Ці маленькі раковини до самого недавнього часу були розмінною монетою і на островах південних морів, і в багатьох районах Азії та Африки. Чим же можна пояснити їх живучість та поширення? Невже тим, що кожен, у кого виникла потреба, спускається до океану, набирає мішок ракушок і потім відправляється по своїм торговим справам? Все навпаки. Раковини стали грошима саме тому, що набрати їх зовсім не так просто, вони водяться лише в небагатьох місцях. Ще важливіше те, що грошима служать не самі раковини, а лише кружки, акуратно випиляні з них, просвердлені і нанизані на довгі нитки. Причому білі раковини найдешевші, тому, що їх легше знайти. Рожеві — дорожчі, червоні — найдорожчі. Раковину треба знайти, висушити, розпиляти, обрізати, просвердлити, нанизати… І до того часу, коли всі ці операції завершуються, зв’язка каурі вже несе в собі вартість вкладеної в неї праці. До цього додається необхідність вивезти каурі з місць видобутку. Тому каурі — справжні гроші, і куди ближче до золотих злитків, ніж до доларових купюр. І їх зручно носити з собою.

Володарі раковин каурі були в набагато кращому становищі, ніж африканці, яким доводилося, наприклад, мати справу з залізними стрижнями або списами. Предмети з заліза були в Африці широко поширені замість грошей. У минулому столітті англійська мандрівниця Фоулер-Дуїн писала про них ось що: «В Кайлахуке (Сьєрра-Леоне) я вперше побачила пенси «кісс». Це тонкі залізні стрижні довжиною в шістнадцять дюймів, кручені і викувані молотом. Вони служать тут розмінною монетою і визнаються в сусідніх країнах. На шилінг їх йде дванадцять. Я помітила, як на базарі з’явився місцевий житель, який несе на голові туго зав’язаного порося, і бачила, як він повертався з доків, обмінявши порося на величезний пук цих пенсів. Я не уявляю, як можна вкрасти такий скарб.

Але що поробиш, якщо гроші ще не навчилися перетворювати, не навчилися ставати умовними знаками.

З таких ось «чистих» грошей, залишків прямого обміну, спадкоємців овець і сокир, деякі дожили до наших днів. Правда, вони в більшості випадків втратили своє значення.

Досі в Африці можна зустріти жінок, які несуть на собі вічний тягар численних мідних або бронзових браслетів, важких і не дуже зручних. А ці браслети також мають тривалу «грошову» історію. Вартість їх колись була чітко визначена, і вони служили не тільки і не стільки прикрасою, а скоріше демонстрацією багатства їх власниці. І, врешті-решт, ми можемо простежити смисловий ланцюжок від них до золотих кілець або сережок, хоча наші сучасниці навряд чи думають про те, що прикрашають себе грошовими знаками, і образилися б, дізнавшись про це.

З цієї ж породи «коштовних» грошей до наших днів дожили дивні «монети», які можна сьогодні побачити іноді в магазинах, що торгують чаєм. Колись це були гроші, вжиті, зокрема, в Сибіру і на Далекому Сході. Тепер вони звуться просто плитковим або цегляним чаєм. Здавна ці плитки виготовлялися в Південному Китаї з відходів чайного виробництва. Чай змішували з бичачою кров’ю і масу пресували у формах. Потім торговець, зваливши на спину стопку чайних цеглин, вирушав на північ. Через кілька днів або тижнів шляху він обмінював цеглини на потрібний товар і повертався, а чай продовжував подорож до Тибету, Далекого Сходу, Центральної Азії, по дорозі дорожчаючи і змінюючи десятки рук. Сьогодні любитель плиткового чаю, відламуючи шматок від плитки (бичача кров при її виготовленні тепер не застосовується), не думає про те, що рве банкноту.

Монети із книг та інші незвичайні гроші

Гроші довгий час ніяк не могли порвати зв’язки з предметами, для придбання яких призначалися. Вони вже перестали бути самими предметами, але вперто маскувалися під них. Прикладом тому можуть служити відомі на Пануа дерев’яні свині. У деяких районах Африки залізні гроші виготовляли не тільки у вигляді стрижнів і сокир, але і у вигляді їх моделей, зменшених копій.

Вже три тисячі років тому в Китаї з’являються бронзові литі монети. Але не круглі. Монети наслідують речі. Вони дуже різноманітні: відомі монети-ножі, монети-лопати, монети-плуги, монети-ключі, монети — музичні інструменти.

А в Малайї, де багато родовищ олова, розмінні гроші виготовлялися з цього металу. Найчастіше вони брали вигляд фігурок тварин. Довго були в ходу також монети у вигляді чотирикутних капелюхів: із зрізаною верхівкою. Ці капелюхи були зручні тим, що їх можна було нанизати на шнурок і вкласти один в інший.

У розповіді про незвичайні гроші неминуче збиваєшся на перерахуванні. Без цього не обійтися — інакше не покажеш все різноманіття людської винахідливості. Але в цьому можна простежити закономірність. По-перше, гроші незвичайних форм і з незвичайних матеріалів слід шукати у відносно ізольованих областях земної кулі. З цим пов’язаний і вибір матеріалу для грошей. Якщо під рукою немає бронзи або срібла, якщо навіть раковини каурі малодоступні, нічого не залишається, як вибирати з підручних матеріалів.

Грошима часто служили зуби. На Алясці — зуби білого ведмедя. На Новій Гвінеї – собачі ікла, на інших островах південних морів — ікла кабанів. Для цього у кабанчиків виривали верхні ікла, і нижні росли безперешкодно, загинаючись в кільця. Чим сильніше було загнуте ікло, тим вище воно цінувалося.

Індіанці сіу використовували в якості грошей кігті орлів, а пір’я птахів зустрічаються в торгівлі десятків народів. У Бразилії для цього використовувалися пір’я фламінго, на острові Санта-Крус, в Океанії, виготовляли кільця з перев’язаним пір’ям папуг.

З дерев’яних грошей найбільше відомі бамбукові гроші в Китаї, з кам’яних — нефритові сокири.

Не минула ця чаша і харчові продукти. На Алясці довгий час розмінною монетою були сухарі. Їх привозили з півдня торговці, і вони були дуже зручні — легкі і міцні.

В самому кінці XVII століття англійські пірати, які проникли через Панамський перешийок на узбережжя Тихого океану, були чимало здивовані, побачивши, що індіанці використовують замість монет боби какао. Втім, і в Старому Світі гроші виготовляли з самих екзотичних матеріалів, коли не було срібла або інших металів.

В 1572 році голландське місто Лейден було обложене іспанцями. У складі гарнізону перебував загін найманців, яким треба було платити, щоб вони не перейшли на бік противника. Коли запас грошей у місті вичерпався, звернулися до запасів церковного срібла і вирубали з нього так звані «облогові» гроші. Облога все тривала, а срібло скінчилося. І тоді з церков були вилучені книги. Спочатку в справу пішли плетіння. Монети вирізали з товстої шкіри, видавлюючи на ній суму штемпелями для карбування талерів. Коли ж не вистачило і плетінь, склеювали по декілька сторінок і видавлювали талери на папері.

Неймовірні різноманіттям відрізнялися такі ерзац-гроші в Німеччині, коли після закінчення першої світової війни країна була охоплена інфляцією. Відомі монети і банкноти (нотгельди), зроблені з фаянсу, шкіри, лінолеуму, консервних банок і навіть пресованого вугілля.

І зовсім вже нестійкими були гроші, випущені в Шанхаї в тридцятих роках минулого століття, під час війни з Японією. Вони виготовлялися з господарського мила. І все-таки самими дивовижними зі всіх відомих грошей вважаються гроші з острова Яп в Океанії.

Найбільші гроші в світі

Острів Яп, один з Каролінських островів, може похвалитися грошима «фе», що перевищують вагою та розміром все інше, вигадане людьми по цій частині. На самому острові немає вапняку, зате на острові Палау, в декількох десятках кілометрів від Япа, існують його виходи. Тому спраглий розбагатіти житель Япа завжди міг податися на пирозі до Палау, там виловити підходящу плиту вапняку, обробити її у вигляді жорна з отвором в середині і, докотити до берега та відвезти її додому. На Япі ці жорна, які досягали двох метрів у діаметрі, встановлювалися біля будинків або вздовж доріг і служили фінансовим забезпеченням, такими собі банківськими сейфами сім’ї остров’ян.

Всі вони були на рахунку, і при угоді часом було достатньо домовитися про перехід одного фе у власність нової особи, а чіпати монету з місця не вимагалося. Цінність монет була реальною, ніяк не умовною. Адже для того, щоб встановити фе біля свого будинку, треба було затратити масу часу і праці, не кажучи вже про те, що багато з пиріг з мисливцями за грошима гинули в морі.

За століття, що минули з часів винаходу цієї грошової системи, на острові накопичилося кілька сот фе. Але в сімдесятих роках позаминулого століття такий собі капітан О’кіфі зазнав аварії біля берега острова і був підібраний остров’янами. Зрозумівши роль фе, він вирішив використати цей звичай у своїх інтересах. Покинувши острів О’кіфі купив невеличку шхуну і відправився на ній на Палау. Там він замовив кілька десятків фе, з ними повернувся на острів і вигідно обміняв гроші на копру. Так острів Яп вперше зіткнувся з проблемою інфляції.

О’кіфі закуповував копру на острові за фе, видобуток якого обходився йому в декілька разів дешевше, ніж остров’янам. Правда, економіка острова виявилася досить стабільною, і розорення на ньому не настало. Потім О’кіфі добував з острова копру, ще більш спростивши процедуру грошових розрахунків. Він лише відвозив жителів острова на Палау, ті самі виготовляли там фе, потім вантажили на шхуну і поверталися на ній додому. І до тих пір, поки острів Яп не був захоплений Німеччиною і перетворений в колонію, О’кіфі жив безбідно.

Приклад з О’кіфі і грошима острова Яп — далеко не єдиний з випадків, коли кмітливі європейці використовували в своїх цілях особливості грошових систем віддалених народів. Компанія Гудзонової затоки в Америці володіла цілим набором різних браслетів для індіанців, а на німецьких заводах в Рурі виготовлялися потоковим порядком сокири, що високо цінувалися в деяких областях Африки, як надійний засіб обміну.

Ритуальні гроші

Є гроші, які придатні в справу тільки в суворо визначених випадках. Найбільш типові тут монети, які клали в могилу разом з мерцями, щоб душа покійного могла на тому світі обзавестися необхідним, або заплатити за перевіз через річку мертвих, або підкупити злих духів — у багатьох релігіях матеріальне забезпечення душі зовсім обов’язково. Найчастіше для цієї мети застосовувалися самі звичайні монети, але в деяких випадках — чи то з економії, чи то більш складних міркувань — використовували спеціальні грошові знаки. Наприклад, в стародавньому Китаї на язик померлого клали кістяну пластинку із вирізьбленою на ній головою дракона.

Так само існували монети, якими боржники сплачували неустойку. Вони відрізнялися від звичайних монет «пу», схожих на спрощену людську фігуру, тим, що ієрогліфи на цих спеціальних монетах зображувалися догори ногами.

Але все-таки самими різноманітними зі «спец грошей» були гроші, призначені на придбання чи викуп дружини. Часом вони, як, наприклад, щити на Соломонових островах, дійсно являли собою велику цінність, часом були чисто символічними і становили лише частину ритуалу. Таку роль грали, наприклад, бронзові фігурки корів на коліщатках. Вони уособлювали собою багатство, яке повинно супроводжувати майбутнє сімейне життя.

Сьогодні ми можемо говорити про всі ці незвичайні гроші лише в минулому часі. На Землі вже не залишилося ізольованих куточків, куди не проникали стандартні кружечки металу і квадратики паперу. Але саме існування тисяч, різноманітних грошових систем важливо для істориків, тому що вони показують не тільки різноманіття шляхів розвитку людства, але і єдність законів, за якими воно розвивається.

Автор: Ігор Можейко.

P. S. К слову интересно как выглядела помощь в кредите в те далекие времена «протоденег», о которых мы говорили в нашей статье.