Астрономи далеких століть
Стоунхендж — грандіозна споруда, збудована кельтськими племенами бриттів, «обсерваторія» та «календар» кам’яного віку, — досі вражає кожного, хто бачить його серед полів і пагорбів Південної Англії. Втім, про Стоунхендж стільки написано на всіх мовах, що вже склалася ціла бібліотека. Інша справа — Ньюграндж. Взагалі-то, про те, що в ірландському графстві Міт є «рукотворний» кам’яний курган діаметром 80 метрів, а в ньому щось на зразок штучної печери, відомо ще з 1699 року. Однак справді наукові розкопки почалися два з половиною століття потому — у 1967 році.
Виявилося, що в надра кургану майже на 20 метрів йде горизонтальний коридор, який закінчується невеликою «кімнатою». Коли розкрили її підлогу, то стало ясно, що це похоронна камера: там лежали напівспалені останки п’яти людських скелетів. Вчені встановили, що вони відносяться до найбільш ранніх кельтських часів.
Фахівці з доісторичного мистецтва зацікавилися великим валуном, який лежить при вході в підземну галерею. Він був покритий складним і витонченим орнаментом. На стінах підземної галереї і на бордюрних каменях, укладених по всій її довжині, виявлено безліч цікавих малюнків, теж зроблених рукою людини кам’яного віку.
Але це ще далеко не все. Ірландський археолог М. О. Келлі виявив в стіні кургану, прямо над входом у галерею, щілину шириною близько метра. Допитливий дослідник повернувся сюди 22 грудня — день зимового сонцестояння і побачив маленькі дива. У перші чотири хвилини сходу сонячні промені проникають крізь щілину і заливають світлом всю галерею та похоронну камеру. Тільки на ці чотири хвилини за весь рік в похмурому підземеллі стає абсолютно ясно. Випадковістю це бути не могло. Але от питання: чи відбувалося все так само, як нині, і в доісторичні часи. П’ять тисяч років — термін чималий, і навіть взаємне розташування світила і планети могло дещо змінитися.
Влітку 1974 року до досліджень був залучений математик і астроном Дж. Патрік з Дублінського технологічного коледжу. Його обчислення переконали в тому, що в період, коли невідомі будівельники обладнали ще в новісінькому кургані похоронну камеру, вся галерея щорічно в день зимового сонцестояння світилася на кілька хвилин сонячним світлом. Отже, виявляється, мало не за тисячоліття до Стоунхенджа доісторичні люди Північної Європи вміли будувати астрономічні обсерваторії — як інакше назвеш орієнтовану по сторонах світу споруду, явно призначену для спостереження Сонця? Очевидно, вони здатні були, і реєструвати річний цикл видимого руху Сонця по небу.
Втім, «стародавні новини» надійшли нещодавно і з іншого кінця земної кулі. Є на заході США гори Біг-Хорн. Місцевість ця важкодоступна, і білі поселенці дісталися сюди тільки в кінці позаминулого століття. З чималим подивом натрапили вони на «Магічне колесо». Так називають скупчення великих каменів, покладених на гірському схилі на висоті 3000 метрів над рівнем моря. Камені утворюють грубувате, але чітке коло діаметром 25 метрів. У центрі колеса — керн, чотириметрова гірка каменів, а від неї відходять, як спиці, 28 радіусів, теж викладених камінням. Спиці ж, і свою чергу, впираються в такий же обід. Поза самого колеса, а поблизу від нього — ще шість кернів поменше.
Два роки прожив американський астроном Джон Едді поряд із «Магічним колесом», виміряв кожен камінь, встановив кожен кут між з’єднуючими їх лініями, виконав всі посильні астрономічні спостереження і геодезичну зйомку. Тоді-то і стало ясно, що «Магічне колесо» — теж своєрідна обсерваторія, причому місце для неї обрано не випадково. Горизонт колом відкритий, і спостереженням ніщо не перешкоджає. Крім того, тут непоганий мікроклімат, і небо буває ясним досить часто для середніх широт.
Найголовніше ж: якщо провести пряму від одного з кернів через центр «Магічного колеса», то другий його кінець точно вкаже ту точку горизонту, де світило постає в день літнього сонцестояння. Пряма, що з’єднує два зовнішніх керна, прямо вказує на місце сходу Альдебарана, що з’єднує два інших — Ригеля, а лінія, що проходить від одного з зовнішніх кернів до центрального, впирається в точку сходу Сиріуса. Все це — яскраві зірки небосхилу, і пояснити такий збіг випадковістю важко. Під каменями одного з кернів Джон Едді знайшов уламок стовбура дерева. Проаналізувавши його річні кільця, фахівці встановили, що дерево зрубали приблизно в 1760 році. Стало бути, «Магічне колесо» — результат діяльності аборигенів, відомих під загальною назвою індіанців Великих прерій.
Історики тут же підтвердили, що по ряду фольклорних джерел їм відомо, яку велику роль у міфології тутешніх індіанців грали гори Біг-Хорн. Мабуть. «Магічне колесо» було одночасно і астрономічною обсерваторією, і храмом, і календарем аборигенів Америки, які могли створювати кам’яні споруди і проводити зовсім непрості для свого часу спостереження Сонця і зірок.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.