Стародавні металурги Карелії

Вже понад дев’ять тисяч років триває епоха металу. Від перших мідних пластинок до створених різців, від примітивної первісної мотики до космічних кораблів, що борознять простори Всесвіту, – такий шлях металу. Але хіба не цікаво дізнатися, хто був тим першим, тим Прометеєм, хто відкрив на Півночі людям мідь?

Археологічними дослідженнями, проведеними на північному заході Росії, відкрита і вивчена група поселень з так званою ромбо-ямною керамікою (третє тисячоліття до нової ери). Як відомо, цей час був часом розквіту кам’яного віку на території лісової та лісостепової смуги. Саме тоді мешканці Заонежья, яких ми тепер називаємо представниками ромбо-ямної культури, відкрили новий червоний, ковкий, строкатий «камінь», названий пізніше міддю.

Могло статися і так, що на перших порах новій сировині не приділили особливої уваги, оскільки північні племена, основу господарства яких становило рибальство, ще жили в епоху каменю та всі основні знаряддя – сокири, стамески, долота, свердла, пили – по багатовіковій традицією виготовлялися в Карелії з вегорукського і мягрозерського сланцю та алевроліту, а також з кварцу і кварциту.

Разом з тим на поселеннях вже з’являються вироби з міді: гачки, ножі, шила, прикраси – це перша продукція найдавнішого клану майстрів мідних справ Заонежья, дивного у багатьох відношеннях району Північної Європи, де ще в мезоліті (сьоме тисячоліття до нової ери) склалася самобутня археологічна культура кварцової і сланцевої індустрії.

Наступні розкопки пам’яток в Заонежьї, особливо в Пегреме, піднесли археологам сюрприз. Тут була виявлена найдавніша в Північній Європі майстерня з обробки самородної міді. А на поселеннях Пегрема I, III, VII разом з мідними предметами і дендритами самородної міді знайдені уламки тиглів – глиняних судин для переплавки міді, піч і примітивний інструментарій для кування металу: гранітна наковаленка і кам’яні молоточки.

От вже воістину довелося задуматися археологам. Стало бути, в такій глибокій давнині в Карелії, на околиці тодішнього світу, далеко від металургійних центрів Східного Середземномор’я і Кавказу вже знали металообробку? Факт настільки неймовірний, що, як це часто трапляється в науці, важко було відразу в це повірити.

Але факти – річ уперта. Виявилося, що самородна мідь перебувала в тих породах, з яких давні виготовляли кам’яні знаряддя. Значить, самородна мідь в Карелії була відкрита в процесі видобутку сировини для виробництва кам’яних знарядь? Щоб відповісти на це та інші питання, до досліджень підключилися представники суміжних наук: геологи, фізики, хіміки та інші фахівці. У лабораторіях вироблено всебічне вивчення археологічних зразків – металографічні, спектрографичні, радіокарбоні, хімічні, остеологічні, палінологічні та інші аналізи.

Для визначення складу металу і технології його обробки була досліджена серія металевих предметів із стародавніх поселень. Спеціальний аналіз показав, що всі вони виготовлені з чистої міді, що містить мікровключення елементів заліза, алюмінію, магнію, марганцю та інших. Для порівняння були вивчені зразки самородної міді з родовища Берегове у Кондопоги та інших родовищ Карелії. У них були виявлені ті ж елементи, що і в древніх мідних виробах. Сумнівів не було. Фахівці прийшли до висновку, що вперше корисні властивості місцевої самородної міді в Карелії були відкриті і використані людьми понад п’ять тисяч років тому.

Предмети, які є в нашому розпорядженні, можна пов’язувати зі становленням навичок древніх ковалів Карелії. Вони невеликі, індивідуальні, мають найпростіші форми, характерні в цілому для раннього етапу металообробки. Комплекс містить речі побутового призначення, прикраси, а також напівфабрикати, шматочки кованої міді, дендрити самородної міді.

Зараз є досить серйозні підстави вважати, що відкриття першого металу в Карелії сталося в процесі гірничих виробок каменю. Тут існували легкодоступні мідні родовища, численні родовища самородної міді, було вдосталь паливо, і, звичайно, древнє населення Карелії вміло прекрасно добувати кам’яну сировину і створило високорозвинену кам’яну індустрію.

Автор: А. Журавльов.