Останнє плавання Титаніку

Беручись за якусь нову справу ніколи не варто забувати один повчальний урок історії: Ковчег будували любителі, а Титанік – професіонали. І як знаємо дерев’яний Ковчег спокійненько пережив світовий потоп (про історичність потопу ще буде окрема стаття), а наш Титанік, найбільший корабель початку 20-го століття, гордість тогочасного пасажирського флоту успішно зробив бульк-бульк в першому ж своєму рейсі, не витримавши зіткнення з айсбергом, який собі невинно плавав у водах Атлантичного океану. Нещодавно вже пройшло ціле століття з тих пір, як трапилась ця страшна катастрофа, адже Титанік затонув 14 квітня 1912 року. І причина цієї трагедії, яка забрала життя багатьох людей, лише одна – людська гординя (і похідна від неї халатність).

Про Титанік було написано чимало різних статей, знято різних фільмів, як художніх, так і документальних, а однойменний фільм Джеймса Камерона з Леонардо Ді Капріо в головній ролі, знятий у 1997 році і взагалі зайняв рекорд у світовому кінопрокаті по кількості зароблених грошенят. Побити той рекорд вдалось тільки фільму «Аватар» у 2010 році. Але повернімось до Титаніку, отож вмикаємо машину часу і вуааля, на дворі квітень 1912 року, ми стоїмо на палубі найбільшого (і найкрутішого) пасажирського корабля всіх часів і народів (саме так називали Титанік в той час), лунає гарна музика, до катастрофи та зіткнення з айсбергом лишаються лічені години. А ми, поки ще є час, прогуляємось по палубам цього дивовижного корабля.

Титанік виходить з міста Саутгемптона в своє перше та останнє плавання.

Перше, що вражає на Титаніку – це його розміри, яки до слова просто величезні, хоча не такі великі, як на найбільших сучасних кораблях, але все рівно достатньо великі, щоб дивувати та захоплювали людей, які жили на початку 20-го століття.

Ось тут на картинці порівняння розмірів Титаніку із розміром одного з найбільших сучасних кораблів «Королева Марія», а також з літаком, автобусом, машиною та людиною. І людина здається якоюсь мурашкою на фоні цього гіганту, на будівництві якого було задіяно тисячі таких мурашок, себто людей. Саме будівництво проходило в Ірландському місті Белфасті на протязі трьох років з 1909 по 1911 роки. А вже 31 травня 1911 року Титанік було вперше спущено на воду, попереду були ходові іспити, які корабель пройшов з чудовими результатами і плавати йому та й плавати, якби не людська дурість…

Ми йдемо по палубам корабля, яких аж 8, вони знаходяться одна над одною, по бокам нижніх палуб вишукані (а заодно дорогі) каюти першого та другого класу, де розкошують всілякі ВІП персони та грошові мішки та мішечки, нижче вже у трюмі чисельні каюті третього класу, так званий бюджетний варіант для простих людей, чиї гаманці не обтяжені надмірною кількістю грошенят. Але саме там, в каютах третього класу вирує справжнє життя, лунає весела ірландська музика, а простий народ, здебільшого ірландські, англійські, шотландські робітники, які їдуть до Америки в пошуках кращого життя, активно танцюють та веселяться. (У фільмі Камерона «Титанік» то гарно показано). Зате на верхніх палубах багатих та заможних пасажирів все вишукано, манерно, але водночас скучно.

Ресторан на верхній палубі Титаніку.

Такий його хол.

А так виглядав тамтешній тренажерний зал.

Трохи нижче під каютами третього класу знаходяться машині відділення корабля, де працюють сотні робітників, слідкують за роботою двигунів. Але короткий час відпущений Титаніку стрімко втікає і БАБААМММ!!! Це наш корабель щойно вдарився об айсберг, причому вдарився на повному ходу. Звісно, айсберг був помічений командою корабля, але було вже надто пізно, оскільки айсберг був «чорним» тобто таким, який недавно перевернувся у воді, і через те його помітити не так вже й легко. Черговий офіцер, капітан Мердок намагався врятувати ситуацію, віддавши команду повернути корабель праворуч, щоб уникнути зіткнення, але все рівно айсберг задіває та пробиває бік корабля. До його остаточної загибелі лишається менше двох годин…

Існує багато різних домислів та теорій, чому сталось те, що сталось. А сталась найбільша корабельна катастрофа за всю історію мореплавання, але ж могла і не статись. Як написано вище основною причиною була людська гординя та пихатість, яка засліпила капітана корабля та його власників, через що вони повністю знехтували основними і здавалось б такими очевидними правилами безпеки. Корабель йшов на повній швидкості, ну добре, хто не любить швидкої їзди, я теж її люблю, але корабель йшов на повній швидкості у дуже небезпечній місцевості – північній Атлантиці, місці, яке просто кишить всіляким айсбергами. Більше того, екіпажі інших кораблів кілька разів сигналізували екіпажу Титаніку про небезпеку айсбергів, але їм очевидно було на це до одного місця. Одна з версій тих подій розповідає, що капітан корабля Едвард Сміт все таки був сумлінною людиною і намагався знизити швидкість, та цьому перешкодив власник, який погрожуючи звільненням, змусив капітана дати повний хід в небезпечній місцевості. І що він хотів цим довести?

На момент зіткнення на кораблі було 2224 чоловік, а загальна місткість рятівних човнів – лише 1178 чоловік, але незважаючи на це врятуватись вдалось тільки 711 чоловікам. Це сумно і абсурдно водночас, бо деякі рятівні човни відправлялись напівпустими, щоб не стидати і не створювати незручності багатим та «шляхетним» людям перших класів, в той час як бідніші пасажири третього класу масово гинули на потопаючому кораблі. Більше того, після того як Титанік затонув багато людей, які вже сиділи у човнах не спішили йти помагати тим хто ще міг вижити, просто боялись, що люди які ще живі болтихаються у крижаній воді можуть перевернути човен. Серед людей, що потрапили у воду, змогло вижити тільки шестеро чоловік. І яке значення мають походження, гроші, соціальний статус, коли мова йде про людське життя, виявляється мають і це дуже-дуже прикро. Але серед екіпажу Титаніку були й справжні герої, які до останнього продовжували рятувати інших людей, жертвуючи своїми життями задля порятунку інших. Мабуть такі екстремальні ситуації відкривають справжні обличчя, хто є хто, хто справжній герой, а хто малодушний боягуз.

Як гинув Титанік можна подивитись у чудовому однойменному фільмі, який сподіваюсь, всі вже бачили, а я пропоную згадати хвилиною мовчання цю сумну трагічну подію, яка сталась 100 років тому назад.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом