Історія української хати

Хата — традиційне житло українських селян. Водночас це цікавий і оригінальний твір народу, самобутнє явище в історії архітектури. На всій території країни хаті притаманні видовжена прямокутна форма, чотирисхила стріха. Класичною для України вважається трикамерна хата, складена з житлового приміщення, сіней та комори. Але були й чотирикамерні, й двокамерні, й «довгі хати», де під одним дахом з людським помешканням містилися господарські приміщення. Як правило, хати будували з матеріалів, що були під рукою, тобто з найдешевших. У лісовій смузі і в Карпатах з Прикарпаттям — це дерево, у лісостеповій — дерево і глина, у степовій — глина. На характер будівництва впливали також місцеві етнографічні особливості та соціальні умови.

Білення стін, яке побутувало скрізь, окрім північних районів України і Карпат, надавало українській оселі ошатності. Білотою стін хата яскраво контрастувала з зеленню садів, а червоне й жовтогаряче лямування вікон і дверей надавало їй веселого вигляду, створювало враження, що вона суха й тепла. Привітно виглядало з-під стріхи «чоло» з двома вікнами.

Щоб стіни не замокали, а в спекотні літні дні в хаті був затінок, вздовж головного фасаду в Україні, особливо на Полтавщині й Слобожанщині, робили піддашки, сперті на стовпчики.

Українська хата славиться красою і своєрідністю. Обриси її виразні, легкі й мальовничі. В архітектурі хати вчувається потяг народних майстрів до симетрії, до певних ритмів. Це видно з розміщення вікон, головного входу, декоративних прикрас.

Хату дбайливо доглядали. Вона завжди була прибрана, помазана, оздоблена витинанками, розмальована кольоровою глиною, утикана квітами, пахучими травами. Це засвідчується в багатьох нотатках мандрівників, наприклад, німецького географа Йоганна Георга Коля, який подорожував по Україні 1838 року. Він писав: «Живуть у чисто втримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не задовольняються тим, що кожної неділі миють їх, як це роблять голландці, а ще й що дві неділі їх мажуть. Тому їхні хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно».

У зачарованому колі

Хата не тільки житло, а й святе місце. В її інтер’єрі й всій організації внутрішнього простору відбиваються численні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї й обряди. Вважали, наприклад, що хата давала повноцінний захисток людині лиш тоді, коли її оздобили кольорами або малюванням. Наймагічнішою силою наділяли вогонь та його відповідник — червону фарбу. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Утворене таким чином коло перекривало доступ у хату всілякій нечисті. Магічне значення мало й настінне малювання. Вірили, що всілякі барвисті зображення, орнаменти можуть відвертати увагу лихої сили від людей.

Вибираючи місце для хати, дбали, щоб не звести її на колишньому шляху. Ворожили. Таємно, щоб ніхто не бачив, насипали на чотири кути майбутньої хати купки жита, а вранці перевіряли, чи ті цілі. Якщо збереглися — добре місце. Щасливим вважали й таке, де лягала худоба. Великі надії покладали й на майстрів, на їхню добру волю. Їх добре пригощали, щедро винагороджували й обдаровували.

Коли закладали хату, в яму або замок у зрубі клали гроші, зерно, щоб у господарстві панували достаток і довголіття. Все це було своєрідною «будівельною жертвою» за зрубані дерева, взяту в природи землю під хату. Як задобрити духів, за віруванням, у хаті водитимуться гроші, добро й щастя.

Площу в хаті завжди раціонально використовували. Кожен кут, суміжні зони мали певні функції і заповнювались необхідними в побуті предметами. Так, спальна частина хати — піл (постіль) була за піччю, у найтемнішому куточку; парадна частина (покуть) — ближче до вікон і більше освітлена. Тут стояв стіл, над ним висіли образи. Робоче місце було біля печі та вхідних дверей, там клали паливо, продукти. Там-таки, ліворуч на стіні висів мисник для святкового посуду.

Символи

Попри свої основні функції — створення вигод для відпочинку, зберігання всіляких речей, оздоблення — предмети в інтер’єрі виконували й символічну роль. Наприклад, стіл виступав символом єдності й міцності сім’ї. Спільна трапеза була основною подією. Стіл у хаті служив і за обрядовий предмет. На ньому справляли святкові обряди, що за віруваннями, були запорукою гараздів у родині. Його вкривали скатертиною, на ньому завжди лежав хліб.

Піч з вогнем у хаті — річ найбільш родинна, і з нею неодмінно пов’язували непорушність сім’ї. Це був своєрідний «збірний пункт». Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля печі. Недарма ж у весільному обряді є прощання молодої з домашнім вогнищем.

Прообразом майбутньої нової сім’ї була в хаті доччина скриня, поставлена найчастіше між столом і постіллю. В ній дівчина складала одяг, рушники й прикраси. Покидаючи після весілля рідну хату, вона разом зі скринею вивозила й своє минуле дівування, часточку батьківської оселі, звичаїв, духовних і моральних засад.

Важливе значення в хаті мали поріг і сволок. Цей останній, як опора хатнього перекриття, видавався її «надійним оборонцем».

З давнини в сучасність

Цікаве походження слова «хата». Тут є багато різних гіпотез. Можливо, воно прийшло в українську мову з глибин Азії. Так називали поселення на Ангарі, житло в саамів, місто на Іраведі в Бірмі. Могли занести слово в Подніпров’я тюркські народності, які перебували на військовій службі в київських князів.

«Хата» давньоіранською мовою означає заглиблення, яму, хижу. Думку про іранське походження цієї назви висловлює археолог В. В. Сєдов. Він зазначає, що на землях, де пізніше виникла Київська Русь, проживали різні народності — фракійські, східнонімецькі. Як наслідок — у слов’янську мову з іранської перейшла група таких слів, як «степ», «хата», «штани» тощо.

Історія української хати сягає двох археологічних культур: трипільської і черняхівської, які залишили надто помітні сліди у традиційному будівництві, а також, звичайно, давніх східнослов’янських культур.

У Київській Русі (IX—XIII ст.. ) остаточно сформувався тип трикамерного житла. З розвитком культури та цивілізації, залежно від природних умов, цей тип урізноманітнювався, набуваючи своїх регіональних рис.

Використання народних традицій в будівництві хат у наш час спостерігається, зокрема, в розміщенні будинків на ділянці, орієнтуванні житлових приміщень за сторонами світу. Хата була завжди звернена до сонця. В сучасних будинках дотримуються таких самих просторових засад. Збереглися народні планувальні типи житла, особливо хати на дві половини з сіньми між ними. Такий поділ дозволяє збільшити розміри житлових приміщень, їхню кількість, ускладнити планування.

Сьогодні у Україні, де переважна більшість населення мешкає в містах, українська традиційна хата поступається іншим, сучаснішим видам житла. Але частку тепла батьківської хати українець завжди зберігає в душі. І недарма, відчиняючи двері гостям, навіть городяни за звичкою мовлять: «Просимо до хати!».

Автор: Архип Данилюк.