Про роль жінки в середньовічній історії. Закінчення.
Є ще дві-три фігури, про які у нас дуже мало відомо. Ізабелла Французька, дочка Філіпа IV Красивого, французького короля. Видана заміж до Англії. І знову – хто вона була б у Франції? Дочка короля, принцеса? Ті ж сюжети придворного життя… Можливо, вірші, можливо, романи. Щось на зразок Маргарити Наваррської. Ким вона стає в Англії? Спочатку в чисто своїй жіночій частці не надто щасливою дружиною, потім матір’ю Едуарда, в майбутньому видатного англійського короля Едуарда III Завойовника, а з 1327 по 1330 рік вона сама править країною, так як є регентшею ще не дорослого сина. Правда, у неї з’являється фаворит, коханий лорд Мортімер, але владу вона тримає в своїх руках і стає помітною політичною фігурою.
І нарешті, остання, кого я ще раз згадаю, – це дружина Едуарда III, великого завойовника, зовсім у нас не відома Філіпа Генгаузська. Її тільки Дрюон згадує. Вона вважається прохідною фігурою в історії. І зовсім даремно. Я говорила вже про цю маленьку руденьку фламандочку, гаряче кохану своїм знаменитим чоловіком, у зв’язку з містом Кале. Скажу ще. У Столітній війні вона була не просто дружина завойовника, вона – супутниця, учасниця боїв і битв, розумна порадниця. Саме вона допомагає королю в Англії переконати парламент дати гроші на війну. Парламент коливається, і що вона робить? Приносить всі свої коштовності і каже: «Я віддаю їх, я їх закладаю, бо мій чоловік правий, мій чоловік переможе». Зрозуміло, війна починалася не як завойовницька, а як справедлива – війна за втрачені англійською короною землі у Франції. Поки Філіпа була жива, вона користувалася величезною повагою в Англії, повагою і коханням чоловіка; до речі, Едуард сильно змінився на гірше після її порівняно ранньої смерті.
Саме долі-уроки цих жінок наштовхують на думку, що не випадково, ймовірно, саме в Англії були і Єлизавета Англійська, і королева Вікторія, і Маргарет Тетчер.
Звичайно, перемога Єлизавети на Британських островах настільки природна і настільки пов’язана з тим, про що я раніше казала, що я зараз із задоволенням додам до цього лише деякі міркування. Думаю, наприклад, що вона ніколи не могла б опинитися на престолі Франції. Звичайно, можна згадати іншу жінку, її сестру Марію Криваву, яка протягом п’яти років, з 1553 по 1558 рік, намагалася круто, різко і страшно повернути Англію, перетворену на країну реформації, країну кальвіністську, повернути її назад до суворого католицизму. Ця занадто складна політична діяльність для жінки була невдалою і кривавою, Марію і прозвали Кривавою. Щось нежіночне, немудре було в політиці та поведінці сестри Єлизавети. Єлизавета ж, як відомо, прийшла до трону дуже складним шляхом.
Ми почали розмову з спадщини кельтської цивілізації, яке, незважаючи на заселення Британських островів германцями, а потім сильний вплив вікінгів, нікуди не пішла. На жаль, у нашому суспільстві дуже мало відома дивовижна кельтська цивілізація. У нас довгий час не визнавався навіть вираз, давно прийнятий на Заході, – кельтська цивілізація. У нашій догматичній історіографії, звичайно, було визначення цивілізації, і найважливішою її ознакою вважалася чітко оформлена державність (у нас, як відомо, взагалі державу обожнювали, про неї навіть зараз говорять, як про живу істоту: держава хотіла, держава вирішила, держава думає) .
Так от, обожнив поняття «держава», ми викреслили з цивілізацій яскраві культури, і тільки зараз, позбавляючись від панцира цієї жорстокої догми, ми починаємо визнавати те, що всім світом давно визнано. Кельти створили блискучу цивілізацію, самобутню культуру. Вона відрізнялася вражаючою своєрідністю, і насамперед цією, не жорстко структурованою державністю, а скоріше здійсненням місії держави за посередництвом влади духовної, але не християнської. Я маю на увазі владу друїдів, це була особлива ідея кельтської цивілізації, особисто для мене вона максимально перегукується з настільки ж мало у нас відомими і досі не оціненими ранніми цивілізаціями аборигенів Америки.
Повертаючись до нашої теми, скажу, що тут, в Англії, було можливо, щоб престол перейшов не тільки до жінки, а й до жінки з підозрою, що її походження незаконне. Оскільки католицька церква шлюб Генріха VIII з Анною Болейн не визнала, він не був освячений церквою, Єлизавета вважалася незаконнонародженою. Але пробувши на престолі з 1558 по 1603 рік, вона остаточно закріпила в англійській суспільній свідомості думку, що жінка на престолі може бути найбільшим благом для нації.
Єлизавету Велику за масштабом діяльності, характером впливу на суспільство і сліду, залишеному в історії, можна порівняти з Катериною Великою в Росії. Звичайно, Єлизавета вивела свою країну на такий рівень розвитку, суспільного визнання і перемог не тільки завдяки багатьом природним даним, жіночій гнучкості розуму, таланту й гідного оточення, а й завдяки тому, що Англія об’єктивно переживала дуже важливий час, зліт у своєму внутрішньому розвитку.
І нарешті, вся ця логіка жіночих правлінь, яка залишила такий потужний слід в англійській суспільній свідомості, напевно, дуже природно в новий час з’єднується з фігурою знаменитої королеви Вікторії. Шістдесят чотири роки при владі (з 1837 по 1901 рік) – це не дрібниця. Пішла з життя рівно на рубежі XIX і XX століть, вона символізувала не тільки благополуччя і процвітання англійського королівства, а й цілу епоху. Думаю, така фігура могла і повинна була статися тільки і саме в політичній культурі Англії, про витоки якої і йшлося.
Автор: Наталія Басовська.