Таємниці індіанців майя
Всякий хто відвідав руїни священного міста і столиці древніх майя Чічеі-Іцу, що на півострові Юкатан, на південному сході Мексики, може помітити, що на безлічі розкопаних там фігурок богів і царів, на стінних прикрасах і керамічних виробах незмінно виблискують відмінно збережені деталі синього кольору. Такій витривалості до сил стихії – спеки та високої вологості, і самому часу – дивувалися не тільки туристи, а й фахівці в галузі матеріальної культури, які ось вже сторіччя знайомі з цими творами мистецтва і предметами побуту.
Кілька десятиліть тому археологи встановили, що так звана травнева блакить виготовлялася з індиго, тобто кубового барвника рослинного походження, і так званого палигорскіту – особливої білої глини, між іншим, вона отримала своє наукове найменування по палигорському родовищу на Уралі. Зустрічається вона і в Центральній Америці. Однак відомо, що, подібно джинсам, все забарвлене індиго досить швидко вицвітає якщо не під сонцем, то вже при пранні напевно. Так що витривалість забарвлення, застосовуваного майя, до сього дня залишалася загадковою.
Недавно група співробітників університету в Мехіко-Сіті, очолювана матеріалознавцем Мігелем Хосе Якаманом, піддала розгляду під електронним мікроскопом стінні прикраси, виконані майя приблизно між 600 і 900 роками. При цьому стало помітно, що в межах синього мазка «голочки» палигорскіту, змішуючись з індиго, набувають здатність сильно розширюватися. Виникає атомна структура, що нагадує щось на зразок решітки або клітини, яка надійно захищає індиго від свавілля агресивного зовнішнього середовища.
Одне тільки індиго не в змозі надати пофарбованому предмету той ідеально синій колір, який притаманний майянським пам’яткам. Мексиканські хіміки-археологи розкрили ще одну таємницю стародавніх майстрів, виявивши невідомий досі інгредієнт барвника. Виявилося, що до фарби наточити невелику кількість металів, головним чином заліза, але також крапельки хрому, титану і марганцю. Хіміки знають, що пігменти, що складалися з заліза, зазвичай мають червоний колір, але вкрай малі розміри цих наночастинок надають їм блакитне забарвлення, розсіюючи світло нелінійним чином, за законами квантової фізики, про які майя, зрозуміло, і не підозрювали. Історики мистецтв стверджують: майянська лазур – це унікальне явище, відоме тільки в Центральній Америці. Вона відрізняється від синіх фарб, якими славилися стародавні та середньовічні споруди Європи, – в них присутність металевих наночастинок не помічена. Тому вони і виглядають зовсім інакше.
Вчені вважають, що майянська технологія виявиться застосовною і сьогодні. Тому цілком можливо, що скоро нинішні художники збагатять свою палітру пронизливо синьою і стійкою фарбою, подарованою їм майстрами, які жили понад тисячу років тому.
Автор: Борис Сілкін.