Анаксімандр – мудрець, який кинув землю в небо
З якого сміття доводиться будувати будівлю історії ранньої античної науки! Греки, немов діти, жили сьогоднішнім днем, нітрохи не піклуючись про передачу знань, задовольняючись міфами. Навіть про мікенську культуру (захід якої описаний Гомером) вони не пам’ятали, з нашої точки зору, самого основного: її кріпосні стіни іменували “циклопічними будівлями”, будучи впевненими, що їх збудували казкові велетні – циклопи, а про крито-мікенську писемність просто не знали. Років через двісті після появи нової писемності записали Гомера і Гесіода, а решту своїх ранніх поетів і всіх ранніх прозаїків не стерегли. Що вже говорити про праці натуралістів!
Вже Аристотель, перший історик науки, мав досить туманне уявлення про погляди Фалеса, а наступне покоління примудрилося втратити і половину праць Аристотеля. Висловами Фалеса списували стіни, але немає ніяких відомостей про те, чи була у нього школа, і єдиний його учень, чиє ім’я дійшло до нас, відомий нам ще менше, ніж Фалес. Йдеться про великого Анаксімандра, іменованого іноді першим фізиком. Правда, твір Анаксімандра “Про природу” (перша наукова праця в прозі) побував в руках “батька наук, але їм не викладений. Можливо, Аристотель вважав достатнім, що це зробили його учні: Теофраст у своїх “Думках фізиків” і Евдем в “Історії астрономії” і “Історії геометрії”. Однак історія науки ніколи не була популярною, і всі ці книги втрачені, а тому їх ми теж знаємо лише по “фрагментам”. Ось один з них:
Теон Смирнський, через Деркілліда, з “Історії астрономії” Евдема: “Анаксімандр вважає, що Земля – ширяюче тіло і рухається навколо центру космосу. Як це? Вчитель ще запевняв, ніби Земля – плоский диск, плаваючий в Океані, а учень вже знає те, що стверджували лише в пізній античності, та й то – одиниці? Бути не може!
Не може і не було. Так виглядає думка великого мудреця, що дійшла до нас через четверті руки, а від Аристотеля (і від інших авторів) ми знаємо, що Анаксімандр вважав Землю нерухомо висячою у центрі світобудови. Ось це реально, хоч і дивно теж: як додумався він до того, до чого не дійшли мудреці Сходу за три тисячі років?
Про Миколу Коперника, великого астронома XVI століття, який заявив, що Земля обертається навколо Сонця, люблять говорити, ніби тим самим він “кинув Землю в небо”. Ну, покладемо, він сказав це аж ніяк не першим (плутанина, про яку вже йшлося в попередніх статтях: акт засвоєння суспільство запам’ятало як акт відкриття). Але головне навіть не в тому. Головне, що Землю тоді вважали небесним тілом буквально всі, хто мав відношення до науки, в тому числі і богослови. Вже давним-давно панувала система Птолемея, згідно з якою Земля – куля, що нерухомо висить у центрі світу. І, між іншим, задовго до Коперника всі знали, що земна куля точно так само загороджує сонячні промені під час місячного затемнення, як місячна куля – під час сонячного.
І якщо вже говорити метафорами, кинув Землю в небо той, хто перший заявив, що вона ні на чому не тримається, що вона висить у просторі, що вона – небесне тіло. А це і був Анаксімандр.
Хочеться розповісти про нього, як про Фалеса: що він зробив свідомо, про що ми можемо здогадуватися, а що йому приписувалося даремно, від незнання. Однак з Фалесом пощастило: фрагменти про нього, досить численні, в основному легко висвічують несуперечливу схему. (У смітті – уламки, по них можна відновити вигляд статуї.)
На жаль, з Анаксімандром, як і з багатьма іншими, так не виходить; деякі фрагменти грубо суперечать або один одному, або історичним реаліям, а інші просто незрозумілі. Більшість їх дійшло до нас від ранньохристиянських авторів, які не розуміли і не бажали розуміти “язичників”. Красномовні самі назви цих творів: “Проти єресей”, “Спростування всіх єресей”, “Осміяння язичницьких філософів”, “Лікування еллінських недуг”. Уявіть, що вам треба засвоїти суть християнства по “Забавному Євангелію” Л. Таксіле, з якого до того ж вилучені всі дослівні цитати. (От було би сміття, так сміття!)
Перше спонукання – просто кинути справу: ну немає засобів зрозуміти, і все тут. Хіба мало кого ми не знаємо! Так майже всі історики науки і чинять. Але навряд чи це правильно – таких, як Анаксімандр, справді мало. Бо «саме він змінив погляд на природу речей». І сказав це Августин – богослов, який знав про Анаксімандра менше, ніж знаємо ми. А тому спробуємо.
Анаксімандр народився близько -610 року в Мілеті, прожив приблизно 55 років і помер, можливо, в один рік з вчителем. Як і Фалес, він займався всім на світі – подорожував (жив у Спарті), не цурався державної діяльності (заснував одну з мілетських колоній), передбачав природні явища (за переказами, врятував цим від землетрусу життя безлічі спартанців), створював нову науку (“Першим наважився накреслити ойкумену на карті, давши тим самим початок географії), упорядковував існуючі (астрономію і геометрію) і – чим найбільше відомий – став творцем самої абстрактної філософії (вчення про безмежну першооснову всього сущого). Нам, проте ж, найважливіше те, як він реформував Фалесову астрономію.
Вона була суперечлива: з одного боку, містила блискучі спостереження і припущення про небо, але з іншого – Фалесове небо простягалося над плоскою Землею, плаваючою в безмежному океані. То була Земля єгиптян, у яких були серйозні підстави вважати її саме такою. Фінікійці за наказом Фараона Нехо II (близько -700 року) вчинили єдине в давнину плавання навколо Африки, і виявилося, що Землю дійсно омиває океан, берегів якого ніхто не знав.
Однак єгиптяни (ось дивно) не цікавилися затемненнями, а Фалес займався ними і прийшов до досить дивного результату: сонячне затемнення блискуче пояснив, але про місячне не зміг сказати нічого, принаймні – нічого, що запам’яталося б. При явній схожості обох явищ (давно зазначених у Вавилонії і Халдеї) подібність пояснень була для Фалеса неможливою. І правда, якщо прийняти, що Місяць світить відбитим світлом, він повинен б в єгипетському світі затьмарюватися щоночі, ледь Сонце зануриться в “підземний Ніл” (так єгиптяни називали той шлях, по якому воно повертається на схід); якщо ж рахувати, що Місяць сам випромінює світло, то затемнення взагалі ніяк не пояснити.
Проблема елементарно вирішується за однієї умови – треба лише “кинути Землю в небо”, тобто визнати, що вона висить у просторі і порівнянна з Місяцем за розмірами, а Місяць світить відбитим світлом. Більше того, є свідчення: “Розміри і відстані Сонця і Місяця до сих пір встановлювалися виходячи з затемнень … і цілком імовірно, що це відкрив вже Анаксімандр. Однак написано це через тисячу років після Анаксімандра, і автор, філософ Сімплікій, чоловік вельми обізнаний, писав після загибелі античних бібліотек, а тому навряд чи міг бачити праці Анаксімандра.
Насправді Анаксімандр рушив у прямо протилежному напрямку, бо ніколи найкоротший шлях до істини не буває першим. Зробимо так само, як у випадку з Фалесом, – випишемо з фрагментів всі астрономічні досягнення, приписувані Анаксімандру, крім зовсім вже вигаданих пізніми коментаторами. Виходить, що Анаксімандр, згідно зі свідченнями,
1. Винайшов гномон – найдавніший астрономічний інструмент: вертикальний стрижень на горизонтальній підставці, розкресленій радіусами і концентричними колами – для визначення рівнодення і сонцестояння, а також служив календарем і годинником (насправді гномон був запозичений з вавилонської науки, можливо – Фалесом).
2. Осягнув нахили зодіаку, тобто зрозумів, що Сонце і Місяць протягом року проходять через смугу сузір’їв, нахилену по відношенню до небесного екватора (це не так просто, оскільки зірок вдень не видно); самі ж ці сузір’я (знаки Зодіаку) відкриті пізніше.
3. Знайшов, що ранковий візит Плеяд відбувається на тридцять перший день після рівнодення. Далі Анаксімандр стверджував, що
4. Земля – циліндр з висотою в 1/3 діаметра підстави, на верхній площині якого ми живемо.
5. Земля висить нерухомо внаслідок свого центрального положення в космосі.
6. Світила (у тому числі і Місяць) представляють собою отвори в наповнених вогнем обручах, що крутяться в небі.
7. Затемнення Сонця і Місяця викликаються закриттям цих отворів, а також “залежать від поворотів колеса” (про сенс останньої фрази сперечаються до сих пір).
8. “Місяць видно то повним, то неповним внаслідок відкриття або закриття отворів”.
9. Вище всього – обруч Сонця, посередині – обруч Місяця, найнижче – обручі зірок і планет.
10. Обруч Сонця в 27 разів, Місяця – в 18 разів більше діаметру Землі.
11. Діаметри Сонця і Місяця рівні діаметру Землі.
Щодо останніх двох пунктів збереглося найцінніше свідчення: “Вчення про розміри і відстані першим винайшов Анаксімандр, як повідомляє Евдем” Але там же сказано, що правильні значення величин встановлені пізніше. Евдем за часом вчетверо ближче до нашого героя, ніж Сімплікій, і працював у бібліотеці Аристотеля, а тому повіримо йому і не будемо намагатися втиснути Анаксімандрові числа в якусь реальну схему. Приймемо лише до відома, що колись вони виявилися вкрай корисні, оскільки, заперечуючи їх, народилася європейська математична астрономія.
Далі буде.
Автор: Юрій Чайковський.