Походження готів
Почитаємо Йордана: «… готи зі своїм королем Берігом вийшли з надр Скандзи, витягши всього лише три кораблі на берег по цей бік Океану… Незабаром вони просунулися на місця ульмеругів, які сиділи тоді по берегах Океану … витіснили їх з власних поселень. Тоді ж вони підкорили собі вандалів …» Один з кораблів відстав і причалив дещо пізніше. Відсталих прозвали ледачими – Гепідами. «Ці самі Гепіди … жили в області Спезіс, на острові, оточеному мілинами річки Віскли». Очевидно, місце висадки знаходилося десь в областях Польського Помор’я, поблизу Вістули – Віскли – Вісли.
А що дає археологія? У доримський час в цьому регіоні мешкали племена так званої оксивської культури. Що це за народ, якою мовою він говорив, ми точно не знаємо, є різні версії. Явно лише те, що вони споріднені своїм південним сусідам, жителям решти Польщі, носіям культури пшеворської. У них і загальний обряд поховання, спалення, і загальний звичай поміщати в могилу зігнуту або ламану зброю та посуд – чорні лощені судини, найчастіше з орнаментом у вигляді меандрів і свастик.
Починаючи з I століття нової ери в Помор’ї відбуваються культурні трансформації. З могил зникає зброя, чомусь перестають поміщати її в поховання. Спалюють тепер трупи не завжди, є і трупоположення, могильники стають бірітуальними, тобто ховають, виконуючи два різних ритуали. І що дуже важливо і помітно – над могилами починають насипати каміння кургани або влаштовувати кам’яні викладки. Змінюється і посуд. Менше чорного лощеного, з’являються судини з характерним своєрідним орнаментом з чергування площин гладкою і нарочито ошершавленною (поляки кажуть «хроповатою» ) поверхонь.
Поширюються нові форми прикрас – золоті та срібні грушоподібні підвіски, Б-видні скріпи для намист, широкі пластинчасті, іноді спіральні, браслети зі стилізованими зміїними головками на кінцях. Зроблені ці речі найчастіше із застосуванням філіграні і зерни, техніки античної, раніше варварам не відомої. Аналогічні форми прикрас поширюються в цей же час і в Скандинавії – у Данії, у Швеції. У пшеворській же культурі подібних змін не спостерігається, вона зберігає свій колишній вигляд.
Нову культуру Ришард Волонгевіч, Щецінський археолог, запропонував іменувати культурою вельбаркскою по одному з найбільших могильників під Гданськом. Здавалося б, все ясно. Ось вам і готи. Але виникає одне протиріччя, яке і бентежило найбільше Рольфа Хахманна. Від Йордана ми знаємо, що «правив п’ятий після Берига король», коли готи рушили далі, до Чорного моря. Інші джерела з достовірністю фіксують вперше готів у низов’ях Дунаю в 238 році.
Розрахунок простий. Якщо королі правили в середньому по двадцять-тридцять років (малоймовірно, щоб у ті неспокійні часи хтось правив більше), то переселення Берига з Скандзи відбулося приблизно в 80-130 роках. Але додавання нової вельбаркської культури почалося значно раніше, з самого початку I століття нової ери. Більш того, римський історик Корнелій Тацит у своїх «Анналах» описує дії якихось готонів ще в 19 році нової ери. Тоді вони на чолі з молодим вождем Катуальдою напали на царя племені маркоманнів Маробода і розбили його. Центр царства Маробода знаходився на території сучасної Чехії. Маробод одного разу чимось образив Катуальду, і той, за намовою римлян, вирішив помститися кривднику.
Як же виплутатися з виникаючого хронологічного протиріччя? Залишається припустити, що готи Йордана і готони Катуальди – не одні й ті ж готи. Справа в тому, що готи – не одне плем’я, а ціла група різних, хоча і споріднених племен. Це відразу полегшує наше завдання. Готони жили, швидше за все, десь в низов’ях Одера, тому що саме тут виявлені багаті поховання початку I століття з наборами бронзового і скляного посуду для пиття вина – римляни ними підкуповували німецьких вождів. Прийшли вони, можливо, з Данії або через Данію – є спільні форми кераміки.
А готи Берига з’явилися пізніше. Бериг не був Колумбом, швидше Кортесом. Оселилися люди Берига на пустих землях Кашубського – Краєнського поозерья в центрі Помор’я. Тут археологи відкрили цілу серію вельбаркських могильників, що мають кам’яні конструкції, у всіх деталях збігаються зі скандинавськими, – концентричні кола, «колеса», трикутники. І вони датуються дійсно не раніше середини – другої половини I століття.
Йордан ж загострив увагу саме на цій групі готів, ймовірно, не випадково. Він знав «історичні пісні», які виспівували в Італії при дворі остготського короля Теодоріха Великого з роду Амалія. У них, природно, оспівувалися предки саме цього роду, хоча, очевидно, були й інші пісні, але вони до нас не дійшли.
Автор: Марк Щукін.