Лабіринт в історії. Частина перша.
Легенди розповідають, як, скоївши на батьківщині, в Афінах, якусь провину, знаменитий майстер Дедал змушений був тікати і знайшов притулок в Кноссі – столиці могутньої Критській держави. Багато грецьких міст, включаючи Афіни, були данниками критського царя Міноса. Дедал став придворним художником Міноса. Він створив на Криті свою школу скульпторів: його учні вперше почали робити статуї богів з дерева і каменю. Дедал був також постановником вистав та святкових процесій на честь дочки Міноса Аріадни.
Так би й текло спокійно життя вигнанця, якби не черговий каприз царя. За його наказом Дедал побудував у центрі столиці Лабіринт – похмурий палац з безліччю заплутаних галерей і сходів, кімнат і залів, звідки ніхто, крім його творця, самостійно вибратись б не міг. Мінос поселив у Лабіринті величезного і лютого бика Мінотавра (буквально – бик Міноса) і змусив підвладних йому афінян періодично віддавати на поживу чудовиську по сім юнаків і дівчат.
З Афін в числі жертв якось привезли Тесея. Герой сам попросився на Крит, щоб розправитися з чудовиськом. У Кноссі Тесея побачила Аріадна. Вона закохалася в героя і вирішила допомогти йому вибратись з Лабіринту. За порадою Дедала вона дала Тесеєві клубок ниток, який він повинен був розмотувати від входу до самого місця зустрічі з Мінотавром.
Розправившись з чудовиськом, Тесей швидко знайшов вихід з Лабіринту і втік з Криту разом з Аріадною. Розгніваний Мінос велів заточити Дедала і його сина Ікара в Лабіринт. Але Дедал і Ікар зробили собі крила з пір’я птахів і воску і теж втекли.
Однак Ікар в польоті піднявся занадто високо до сонця; спекотні промені розтопили віск, і юнак звалився вниз. А Дедал зумів дістатися до Сицилії. Так, згідно з легендою, закінчився критський період життя геніального Дедала. А слово «лабіринт» стало прозивним. Лабіринтом називають будь-які заплутані приміщення, складні конструкції, навіть ситуації. Даль тлумачить його як заплутані доріжки, ходи, сполучені один з одним приміщення, звідки важко знайти вихід. І словник Ожегова дає приблизно таке ж пояснення. Обидва словника підкреслюють: у Стародавній Греції та Єгипті так називали споруди, що відрізняються особливо заплутаними планами.
Але, виявляється, у критського лабіринту було багато попередників. Сама його ідея сходить до кам’яного віку. На стінах печер пізнього палеоліту в Європі зустрічаються малюнки тварин, обплутаних лабіринто-подібними переплетеннями хвилястих ліній. Деякі вчені припускають, що таким чином стародавня людина висловлювала свої уявлення про постійне самооновлення життя, про чергування життя і смерті в природі. Але є й такі, хто бачить у подібних малюнках символ царства мертвих.
У третьому тисячолітті до нашої ери в культурі Егейського світу з’явилися зображення спіралеподібних лабіринтів. На перший погляд, це орнаменти – і тільки: візерунки на стінах, вазах, причому найрізноманітніші – чотирикутники, меандри, хрести, свастики тощо. Але сенс їх, як відзначають дослідники, все той же: круговорот життя і смерті.
Саме в такому значенні лабіринтоподібний спіральний орнамент з’явився колись і в культурі стародавнього Криту. Поступово він втрачав своє символічне значення, перетворювався в чисто декоративну прикрасу. Такі орнаменти можна побачити на багатьох предметах побуту критян, що відносяться до того часу, коли серед народів цієї частини Середземномор’я вже побутували міфи про грізного царя Міноса і його невірну дружину Пасіфаю, про героя Тесея та його пригоди. Це говорить про те, що лабіринтоподібні орнаменти з’явилися на Криті поза зв’язку з такими міфами. До того ж будь-який орнамент – насамперед повторюваність елементів, симетрія. А що чоловік, який потрапляв в Кноський лабіринт не міг вибратися звідти тому, що розташування його приміщень не мало ніякої видимої системи: він був абсолютно несиметричний. Інакше кажучи, Кноський палац – перший в історії лабіринт у власному розумінні цього слова.
Виявив його в 1881 році американський археолог Вільям Стілмен, який проводив розкопки на Криті. Вдалося встановити , що величезний палац збудували близько 2000 року до нашої ери, тобто чотири тисячі років тому. Він неодноразово руйнувався і відновлювався, поки не був зруйнований землетрусами і пожежами остаточно.
За сторіччя свого існування лабіринт змінив багатьох господарів. І кожен перебудовував його на свій лад. Велика кількість терас, прибудов різної висоти, безліч ходів – все це заплутувало і лякали непосвячених. Але, мабуть, владики Криту зовсім не прагнули когось залякувати своїм палацом, просто часта їх зміна, іноземні завоювання, землетруси та інші катаклізми вели і до руйнування палацових будов, а потім слідувало їх безсистемне відновлення. Адже початкові плани губилися, і нові господарі не завжди могли розібратися, що і де знаходиться в цій грандіозній будівлі з багатьма сотнями приміщень. Чи не з цієї причини у ахейських племен, які заволоділи Критом, народився міф про таємничий і страшний лабіринті, з якого немає виходу?..
Початковий же сенс слова «лабіринт» вдалося з’ясувати зовсім недавно. У 1900 році англійський археолог Артур Еванс виявив в руїнах Кносского палацу зал, стіни і колони якого були вкриті знаком «лабріса» – двосторонньої сокири. Знак цей у стародавніх критян був символом верховного бога Зевса; вважалося, що в ньому одночасно укладена руйнівна і творча сила, що він і вбиває, і дарує життя.
Пізніше з’явилися бог моря Посейдон і владика підземного царства Аїд. Як відомо, Мінотавр вважався сином Посейдона і Пасіфаї. Але в більш ранній період він був живим уособленням Зевса і називали його «Зевс Лабріс». У цьому імені чуються відгомони різночасових міфів. «Лабіринт» було похідним від «лабріс» і означало щось на зразок «житла лабріса», або, висловлюючись урочисто, «чертогів двосторонньої сокири». Ймовірно, спочатку з’явилося це «житло», а вже потім навколо нього виріс палац і теж став іменуватися лабіринтом. Нова назва поступово вкоренилася в мові критян, звідки і перейшла до греків. А вони, можливо, вже й не знали первісного його сенсу, для них це поняття означало щось складне і заплутане.
Пройшли століття, лабіринт став елементом людської культури. Герман Керн, директор одного з мюнхенських музеїв, зібрав велику колекцію моделей лабіринтів всіх епох. Вийшла наочна історія вірувань, звичаїв, міфів, образів з архітектури та науки. Історія дивовижна і повчальна…
Стародавні римляни, багато чого перейняли від греків, сприйняли і лабіринтову символіку. Мозаїчні лабіринти з’явилися на підлозі і на стінах багатих вілл. Такі підлоги були знайдені в Помпеях, в палацах Вілла Діомеда і Казадель лабіринту. Аналогічні прикраси виявлені в будівлях римської епохи в Кремоні і Бріндізі (Італія), Коїмбрі (Португалія), в Зальцбурзі (Австрія), в Блуа (Франція). Улюблений сюжет декоративних лабіринтів – історія Тесея і Мінотавра. У центрі такого зображення зазвичай красувалася стилізована голова бика.
Минула епоха Цезаря і римських імператорів, через два-три століття, з переходом від язичництва до християнства, сюжети ці змінюються. У алжирському місті Ель-Аснам збереглися залишки ранньохристиянської базиліки, що датується 324 роком нашої ери. У центрі її мозаїчного лабіринту – вже не голова бика, а таблиця з латинських букв. Ключем до неї служить хрест: до якого б місця таблиці ви його не піднесли, виділиться напис – «Санкт Екклезія» («свята церква»).
Далі буде.
Автор: С. Самойлов.