Замки Луари в житті французьких королів
Був час, коли навіть розбійник хрестився і творив молитву, перш ніж вийти на велику дорогу. І будинки тоді тяглися дахами до неба, щоб бачив Всевишній, як хочеться людям покинути грішну землю, на якій ось вже сто років тяглася війна. Був час, коли по вулицях Парижа бродили не тільки благородні розбійники, але і неблагородні, в лісовій простоті народжені вовки. Бродель пише: «У 1420 році зграї вовків проникають в Париж через проломи в фортечних мурах чи погано охоронювані ворота; у вересні вони знову тут як тут і нападають на людей … У 1640 році, переправившись через річку Ду, вовки з’явилися в Безансоні і поїдали дітей. Засновані Франциском I близько 1520 року «великі егермейстера» влаштовують великі облави … ».
Був час, коли не тільки вовки, а й люди поїдали людей. Літописець свідчить, що в ті роки: «… ніхто не вислизав від ударів голоду. Вельможі, люди достатні, бідняки – всі однаково його випробовували, у всіх однаково від нього блідли обличчя. Для вгамування його доводилося пожирати падаль і тому подібну їжу. Муки голоду змушували людей пожирати людське м’ясо. Люди нападали по дорозі на подорожніх, вбивали їх, розривали на частини … ».
Майже п’ять століть вирощувала французька земля важкі замки, де ховалися від біди багаті сеньйори, і спрямовані в небо храми, куди приходили в тяжку годину бідняки. Але ніщо не вічне, закінчуються і столітні війни. До кінця XV століття Франція розорена і перенаселена. Як сказав сучасник, «сповнена вщерть». Небажані всі, хто не може себе прогодувати. Кращий спосіб позбутися від непотрібних підданих – нова війна. Карл VIII збирає війська і, пам’ятаючи про славні походи хрестоносців, відправляється на Апенніни. Італія – розкішна, багата земля, у якої дуже багато господарів, кожне місто – окрема держава. Франція ж до 1494 року – найбільша і сильна країна в Європі. Війська Карла VIII дружним маршем перевалюють через Альпи і опиняються … в раю. Суворі воїни півночі (а Франція таки північніше Італії), переходячи з міста в місто, бачать всюди потопаючі у садах палаци, храми, прекрасні вілли, на стінах яких картини: квіти, звірі, оголені жінки. В Італії до приходу французьких військ вже повним ходом йде епоха Відродження. Древня земля – прабатьківщина античної культури – вкотре чарує грізних прибульців.
Чи не тут примарилась французьким королям подоба квітучих італійських долин, розташованих де-небудь недалеко від Парижа? Чи не в чужому краю згадалася монархам долина рідної річки Луари?
Луара і прилеглі до неї землі вигідно відрізнялися від інших провінцій Франції. Річка протікала через центральні частині країни, далеко від небезпечних меж. Місцеві ліси рясніли дичиною, а полювання було улюбленим заняттям аристократів. Самотні замки місцевих сеньйорів, що стояли на вигідних у військовому відношенні точках, нітрохи не псували пейзажу. Можна сказати, що краса Луари змусила людей звернути свій погляд від неба до землі, і побачили люди, що земля хороша.
Долина Луари – колиска французького Ренесансу. Ймовірно, розвитку цих земель сприяло і те, що тут на березі річки провів дитинство король Франциск I, тоді ще просто Франсуа, граф Ангулемський. Замок Амбуаз був побудований в X столітті. За його реконструкцію взявся король Карл VIII, який вперше привіз з військового походу італійських майстрів у кількості 22 осіб. Флорентійські посли тоді із захопленням відзначали, що Амбуаз став більш нагадувати палац, ніж, важку замкову споруду. Однак сам Карл не встиг насолодитися змінами. У Вербну неділю 1498 року він послизнувся і розбив голову об дверний косяк в темному і смердючому коридорі, що служив відхожим місцем. Пролежавши тут 9 годин на соломі, король помер – ніхто із слуг так і не ризикнув перенести його в більш гідне приміщення.
Новий король, який взяв владу, Людовик XII не став завершувати починань попередника – його чекали свої великі справи. Замок він попросту сплавив Луїзі Савойській, а сам відправився в Блуа, де знаходилась королівська резиденція – своєрідний Версаль того часу. (В Блуа каменярі, насилу пробиваючись через архітектурні концепції середньовіччя, втілили таки в нових прибудовах деякі ідеї Відродження – широкі вікна, горизонтальні пропорції, кінні статуї. Вся споруда отримала назву «Крило Людовика XII».)
А під крилом Луїзи Савойської, тієї самої, якій недбало було пожертвувано замок Амбуаз, тим часом ріс черговий монарх. Здається, що сама Доля, взявши в руки історію Франції, швидко-швидко перегортала короткі королівські життя, щоб нарешті дістатися до улюбленця Франциска I. Франциск всім вдався – молодий, красивий, діяльний. У 6 років він був винесений оскаженілим конем. Він повернувся назад, але, схоже, непосидюча його душа так і мчала все життя, не розбираючи дороги. У 20 років він став королем, якого обожнювали жінки і країна. Він був майже королем легендою, хоча і кажуть, що важливі державні рішення за нього приймала мати – у короля, поглиненого війною, полюванням, жінками та мистецтвом, не завжди вистачало часу займатися політикою. Для слави монарха досить і того, що з часом його правління збіглась епоха раннього Ренесансу.
Як було заведено серед французьких королів, Франциск вплутався в італійські війни. Найбільшою його перемогою можна вважати вивезення з Італії до Франції великого Леонардо да Вінчі. Збіглися життєлюбність молодого короля і достаток ідей Відродження. До того ж, великий Леонардо час від часу говорив речі, які знаходили душевний відгук у серці монарха. Скажімо, гуляють великий художник і великий правитель по лісу в околицях Амбуаза і, захоплені бесідою, виходять на околицю села, де в калюжах валяється різна брудна живність. Леонардо обводить краєвид рукою і каже: «Людина – цар природи, а вірніше, скотів». А на горизонті шибениця стоїть, хитається хтось на ній. Леонардо знову зауважує: «Зло не є таким, поки не стосується мене особисто». А пізно ввечері в замку за гучним столом в оточенні милих дам саме час сказати: «Не існує вад, які не були б у чомусь благодійні». Загалом, думки Леонардо да Вінчі надзвичайно влаштовували господаря найбільшої країни в Європі, який, до речі, пізнав радість пороку в самому ранньому віці.
Доручивши важливі політичні питання матері, Луїзі Савойській, і присвятивши вільний час походам до Італії і мистецтву, Франциск через деякий час захопився перебудовою замків в долині Луари. Причому йому хотілося не просто випробувати себе в системі нових поглядів, а втілити ідеї Відродження скрізь і відразу. Але будувати на порожньому місці він не ризикнув і для початку зайнявся удосконаленням старого. Амбуаз він не зачепив, може бути, з бажання зберегти в недоторканності місця свого дитинства, а може бути, оберігаючи спокій великого друга майстра Леонардо, який влаштувався в околицях Амбуаза в садибі Кло-Люсі. Франциск звернув свій погляд на замок Блуа, де колись вже вправлявся в архітектурі Людовик XII. Нова перебудова замку почалась в 1515 році, відразу після сходження Франциска на престол.
Керував будівництвом французький архітектор при імовірній консультації італійського колеги. Майже десять років велися роботи, в результаті яких виник «корпус Франциска I» – будинок, що вражає матеріальністю, речовинністю стін (на противагу всьому готичному «нематеріальному, одухотворенному»). Численні статуї, путті, емблеми із зображенням саламандри (герб Франциска), балкони, арки – все прагне заповнити собою простір, позбавити його від аскетизму, підкреслити багатство господаря і надмірність життя. Але, незважаючи на зусилля, все це поки тільки декорація, що ледь приховує за собою старий середньовічний кістяк.
Ця неможливість наростити пишну архітектурну плоть на старі кістки змусила Франциска I кинути Блуа і почати віддалік (в 16 кілометрах) будівництво нового замку Шамбор. Ще п’ять років триватиме обробка Блуа, а король вже почне зводити розкішний палац для полювання і розваг. Підприємство розтягнеться на тридцять років, і повністю готовий Шамбор побачить тільки Катерина Медичі. Відбудеться це багато пізніше смерті Франциска I.
Автор: Вікторія Фролова.